Свободный рынок опасен. Так утверждал Хайман Мински

Свободный рынок опасен. Так утверждал Хайман Мински

Государственный и частный секторы должны дополнять друг друга. Это обеспечивает целостность экономики. Крайностями являются и доминирование государства, и полная дерегуляция. (укр)
Суббота, 23 июня 2018, 10:30
финансист

Після глобальної кризи 2008-2009 років гіпотеза фінансової нестабільності Хаймана Мінскі одразу привернула до себе увагу.

Мінскі попереджав про кризу, що насувається, ще у 1987 році, більш ніж за двадцять років до її початку.

Після кризи Мінскі стали вважати найкращим економістом, який глибоко розуміється на природі нестабільності економік.

Рендал Рей у книзі Why Minsky Matters, 2016 рік, просто і ясно виклав основні ідеї та пропозиції Мінські, які випливають з його теорії фінансової нестабільності.

Традиційні економічні школи вважають, що після шоку "невидима рука" ринку завжди повертає його до рівноваги. На відміну від них, Мінскі мав сміливість стверджувати: нестабільність є невід'ємною властивістю капіталістичної економіки, яку потрібно стримувати регуляторними обмеженнями з боку держави.

На його думку, природна нестабільність економіки підштовхує економічних агентів до ризикової поведінки. Наприклад, під час кредитного буму банки можуть послаблювати вимоги до кредитоспроможності позичальників.

Мінскі довів, що економіка розвивається динамічно, рівновага ніколи не досягається, а ринкові сили є дестабілізуючими. Внаслідок того, що ринкові умови та поведінка економічних агентів постійно змінюються, виникають фінансові інновації. Регуляторні обмеження треба динамічно адаптувати до цих змін. Тому не існує єдиних універсальних правил стабілізації. Для кожної економіки вони свої.

На думку Мінскі, державний та приватний сектори повинні доповнювати один одного. Це забезпечує цілісність економіки. Крайнощами є і домінування держави, і повна дерегуляція ринку. Таким чином, ідеологія вільного ринку небезпечна.

Що пропонує Мінскі? Держава стримує надмірне зростання економіки через профіцитний бюджет, а під час спаду — стимулює економіку через дефіцитний бюджет, спрямовуючи державні витрати на досягнення суспільних цілей: повну зайнятість, подолання економічної нерівності, підвищення стандартів життя.

Мінскі вважав, що нерівність доходів знищує у найбагатшої частини населення схильність до споживання на користь збереження, що веде до скорочення виробництва. Для подолання безробіття під час кризи він радив впроваджувати програми розвитку інфраструктури та екологічні проекти.

За такими державними програмами ризику інфляції нема, адже вони продуктивні. Проте ефективний контроль за витратами з боку держави мусить бути.

Створення робочих місць під час кризи здається парадоксом, адже приватний сектор у цей період скорочує кількість робочих місць.

За Мінскі, створення робочих місць під час кризи — обов'язок держави. Такий підхід дозволяє долати бідність, зберігати трудові навички населення і бажання працювати. При цьому державна політика повинна ставити за мету досягнення конкретного прийнятного рівня безробіття, а не обирати роль пасивного статиста.

Особливу увагу Мінскі приділяв фінансуванню виробництва засобів виробництва, яке є довгостроковим і витратним. Від рівня виробництва основних капітальних засобів залежать і вчасна модернізація, і конкурентоспроможність на ринках.

Комерційні банки, вважав Мінскі, не можуть мати довгострокових ресурсів, тому вони наражаються на значні ризики, якщо спрямовують свої короткострокові ресурси в довгострокові інвестиційні проекти. Вихід з такого стану Мінскі вбачав у відділенні звичайної комерційної діяльності банків від інвестиційної.

Спеціалізовані інвестиційні банки повинні випускати довгострокові цільові боргові цінні папери для фінансування інвестиційних проектів та концентрувати відповідні інвестиційні ризики. Завдяки цьому регулятор поліпшить контроль за ризиками в банківській системі, а клієнт — розуміння своїх ризиків.

У США розмежування банківських операцій на короткострокові комерційні та довгострокові інвестиційні було запроваджене актом Гласса-Стіголла і було спрямоване на подолання наслідків світової економічної кризи 1929-1933 років. Проте ці обмеження були скасовані законом Гремма-Ліча-Блайлі у 1999 році.

Мінскі стверджував, що банки, компанії і навіть сім'ї повинні мати три подушки безпеки. Дві з них широко відомі: подушка капіталу для покриття ризиків та подушка ліквідності для покриття ризику відпливу коштів — втечі вкладів.

Банки також повинні мати подушку чистого грошового потоку, що є різницею між грошовими потоками доходів та витрат. Вона дає змогу збільшувати резерви під кредитні ризики та нарощувати капітал.

Мінскі вважав, що поширений підхід "чисті активи" до оцінки вартості банку може вводити в оману. Адже більшість портфелів активів неліквідні, і тому їх продаж не покриє всіх зобов'язань. Він надавав перевагу підходу "чистий грошовий потік".

Мінські висловився і щодо відновлення кредитування. Він казав: "Мало що може заохотити банки кредитувати, якщо вони цього не хочуть". Якщо банки вважають, що кредитувати нема кого, то регулятор повинен їм довіритися, бо проблему з кредитоспроможністю позичальників вони знають краще за регулятора.

У такі періоди держава повинна кредитувати суспільні проекти, зокрема, підтримувати національного виробника. Стимулювати кредитування можна лише фіскальною політикою — регулюванням доходів і витрат держави.

Мінскі був занепокоєний зростанням концентрацій у банківському секторі та утворенням банків-гігантів. На його думку, яку досі ігнорують, банківський регулятор повинен впроваджувати обмеження на ріст активів.

Мінскі виступав за розширення сфери діяльності маленьких банків для розвитку місцевих громад. Він стверджував, що такі банки більш дохідні, більш орієнтовані на клієнта, бо вони знають своїх клієнтів і тому краще здійснюють андеррайтинг.

Підіб'ємо підсумки. Праці Мінскі є зразком глибокого усвідомлення сучасних економічних процесів та чіткого розуміння, до яких наслідків можуть призвести фінансові інновації. Він попереджав про небезпеку сек'юритизації, проте він не тільки застерігав, а й пропонував конструктивні заходи для вирішення проблем.

Очевидно, що пропозиції Мінскі не можна прямо перенести на українські умови. Він переймався вдосконаленням американської економіки, що має інший рівень інституційної зрілості. Одначе, на мою думку, доцільно вивчати його погляди та ідеї, переосмислювати й адаптувати їх до умов України.

Незабаром українські читачі зможуть поринути у світ оригінальних ідей Мінскі завдяки зусиллям команди ICUBook. Вона завершує підготовку до друку нової книги Р. Рея Why Minsky Matters, що вже перекладена українською.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua