"Патріотизм" воєнного часу: чому українці досі купують вина й коньяки Грузії та Вірменії, які не підтримують санкції проти Росії?
Для прикладу, виноградарсько-виноробна галузь потребує негайного впровадження державних інструментів стимулювання, спрямованих на заохочення виноробів вирощувати виноград та виготовляти вино.
Натомість в Україні інтереси імпортерів вина з інших країн досі перебувають в пріоритеті управлінських рішень, що пришвидшує незворотні стагнаційні процеси в українському виноробстві.
Проблеми у галузі, які розпочались задовго до появи жорстких зовнішніх факторів, пов’язаних з військовою агресією Російської Федерації проти України, після 24-го лютого цього року лише поглибились.
Ситуація в українському секторі виноградарства та виноробства не покращується і внаслідок відсутності споживчого патріотизму. Українці досі надають перевагу продукції з Грузії або Вірменії – країн, які допомагають Росії обходити економічні санкції Заходу і продають свої вина у магазинах агресора.
Війна, донорство "чужих" та утиски українських виноробів
На виноградарсько-виноробну галузь сьогодні вкрай негативно впливають, з одного боку, об’єктивні фактори, зумовлені у тім числі геополітичними процесами навколо нашої держави, а з іншого – суб’єктивні чинники, які виникли у результаті певних неефективних управлінських рішень.
Найбільш гострими з-поміж об’єктивних чинників, які погіршили ситуацію в галузі, звісно, стали активні бойові дії РФ на території України. Унаслідок цього відбулось повне знищення або значне пошкодження низки виноробних підприємств у Херсонській, Миколаївській, Одеській та Київській областях. У зоні особливого ризику перебувають виноробні підприємства на території Запорізької області, окупованої загарбниками, а також Донецької області, де військова ситуація є вкрай небезпечною для цивільної інфраструктури.
Про реальні втрати у статистичному розрізі зможемо дізнатись лише після перемоги України. Проте цей фактор продемонстрував неефективність державної програми з релокації українських підприємств, зокрема, й виноробних.
Ще одним "дамокловим мечем", що стримує розвиток виноградарсько-виноробної галузі і порушує баланс на українському ринку вина між національними виноробами та імпортерами вина, є надмірна лояльна торговельна політика України до Вірменії та Грузії.
Незважаючи на те, що ці країни офіційно зайняли нейтральну позицію стосовно запровадження санкцій проти держави-агресора і не відмінили своїх рішень навіть після оприлюднення жахливих злочинів російських окупантів у містах Бучі, Ірпені, Гостомелі, Україна, не змінила свої зовнішньо-торговельні відносини ані з Вірменією, ані з Грузією. Це відверто дивує, особливо, на тлі продовження активної торгівлі з боку вірмен та грузин з країною-агресором.
Обидві країни досі відвантажують свою виноробну продукцію до РФ, де активно займають місця на магазинних полицях, фінансуючи російську податкову систему, а відтак, опосередковано спонсоруючи війну проти України.
І це не звичайні популістські заяви на рівні домислів. Наприкінці червня Бюро фінансових злочинів Міністерства фінансів США спільно з Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі США оприлюднили звіт з переліком країн, завдяки яким Росія та Білорусь намагаються уникнути західних санкцій. З-поміж таких названо держави колишнього радянського соцтабору: Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, а також Туреччина, Китай, Бразилія, Індія, Ізраїль, Мексика, Сербія, ОАЕ, ПАР, Нікарагуа, Сінгапур, Тайвань (звіт – за посиланням).
Американський звіт є серйозним аргументом для української влади кардинально змінити свій підхід до відносин з країнами, які потрапили у цей злочинний список. Імпорт виноробної продукції може стати першим маркером у новій справедливій зовнішньо-торговельній політиці України, що має будуватись, перш за все, з огляду на морально-етичні принципи та національні інтереси.
Справедливим рішенням з нашого боку мало б стати впровадження певних контрзаходів у вигляді економічних санкцій у торгівлі з Вірменією та Грузією.
Істотне підвищення мита на імпортну виноробну та іншу харчову продукцію, яка ввозиться з цих країн в Україну, стало б наближеною до еквівалентної відповіддю нашої держави на відсутність дієвої підтримки з боку названих країн.
Такий крок одночасно стимулював би українців до споживання вітчизняної продукції, що у даних умовах вкрай важливо для підтримки національної економіки.
Чи може Україна й надалі дозволяти собі продовжувати політику донора економік інших країн за рахунок відсутності митних зборів на імпортну виноробну продукцію, зокрема, з тих держав, які відверто потурають діям злочинної влади Кремля?
З огляду на те, що уряди інших країн й без нас стимулюють свій імпорт, який надходить в Україну, нам доцільно більше зосередитись на підтримці й заохоченні своїх виробників, при цьому використовуючи ті механізмами, які існують в ЄС.
Замість стратегії розвитку – тактика на самовиживання
Державі варто звернути увагу і на інші, внутрішні чинники, які негативно позначились на галузі, а деякі з них продовжують поглиблювати галузеву кризу у виноградарстві та виноробстві.
Насамперед, це зловживання з боку торговельних мереж, які затримують терміни розрахунків за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, зокрема, й виноробної продукції.
Ситуацію не виправило і прийняття Положення № 160 "Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану" від 26 лютого 2022 року.
Цей документ став декларативним і неефективним, позаяк у ньому відсутній механізм контролю за дотриманням встановлених обмежень (не пізніше, ніж через 10 днів від дня виставлення рахунку постачальником) та не передбачено жодних штрафних санкцій за порушення термінів розрахунку. Але досі жодних коректувань дане Положення не зазнало.
Згубною для галузі стала і тотальна заборона місцевими військовими адміністраціями продажу виноробної продукції на всій території України на більш ніж 40 днів від початку війни, що повністю паралізувала роботу виноградарсько-виноробної галузі як окремої бюджетоутворюючої частини національної економіки. Перед небезпекою закриття опинились близько 200 українських виноробних підприємств. Звільнення загрожувало майже 50 000 працівників, задіяним у галузі на постійній основі.
Також припинились відрахування у місцеві, державний пенсійний та інші фонди. Виникли передумови для викорчовування виноградних насаджень, які у майбутньому буде неможливо відновити.
Ситуація була вкрай важкою. Добре, що в Уряді знайшлись фахівці, котрі підтримали ініціативу відновити у магазинах України продаж виноробної продукції, що й врятувало галузь від самоліквідації.
І це рішення стало яскравим прикладом часткової адаптації механізмів функціонування галузі до умов воєнного стану. Міжнародний досвід США та Європи також свідчить про те, що під час воєн не потрібно забороняти продаж вина, на відміну від важкого алкоголю.
Численні результати наукових досліджень свідчать про користь помірного споживання вина, втім, ця проблематика потребує окремого висвітлення.
Аби підтримати виноградарство й виноробство України, необхідно уже сьогодні розробляти дієву комплексну програму відновлення економічних механізмів функціонування галузі.
Ця програма має обов’язково базуватись на інструментах, які впроваджує ЄС у своїх країнах-учасниках, а також базуватись на лобіюванні винятково національних інтересів.
Такий крок може трансформувати галузь з депресивної на "зіркову" сферу національної економіки з високим рівнем впливу на ВВП, значною часткою на ринку, що стабільно розвивається, потужною взаємодією з суміжними галузями: сільським господарством, харчовою промисловістю, охороною здоров’я, а також науковими дослідженнями і розробками та іншими.
Втім, українське виноробство, Українське вино – це більш ніж економіка. Перш за все, це – історичні традиції, культура, частина багатовекторного міжнародного іміджу України.
Недаремно Україну запросили долучитись до світової спадщини вина La Cité du Vin, аби на постійній основі представляти українську виноробну продукцію у цьому грандіозному культурному центрі.
Війна рано чи пізно закінчиться, а от вино Перемоги має бути Українським. Об’єднуймо зусилля, щоб не лише зберегти галузь, а й примножити її потенціал, щоб відновити міжнародне реноме України як потужної виноробної держави.
Автор - Генеральний директор корпорації "Укрвинпром" Володимир Кучеренко
