Ми рухаємось до найбільшої кризи – до зникнення людства. Інтерв'ю з головою Міндовкілля

Ми рухаємось до найбільшої кризи – до зникнення людства. Інтерв'ю з головою Міндовкілля

Що страшніше за пандемію та фінансову кризу, як бізнес в Україні "вбиває" екологічні ініціативи, та з якими катаклізмами ми можемо зіткнутися в найближчі десятиліття – у розмові з головою Міндовкілля Романом Абрамовським.
Четвер, 1 липня 2021, 14:45 -
фото міндовкілля

Для більшості українців питання кліматичних змін не в пріоритеті. Проте вже зараз ми бачимо наслідки – паводки, посухи, пилові бурі, втрату чорноземів. Усе це відчутно вдарить по нас і по економіці, якщо ігнорувати проблему. 

Тимчасом найбільші забруднювачі довкілля продовжують працювати на застарілих потужностях, викидаючи тонни шкідливих речовин та СО2, а закони щодо модернізації цих підприємств та підвищення їх відповідальності успішно блокує промислове лобі.

Натомість Україна має міжнародні зобов'язання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС та в рамках Паризької угоди.

Ігнорувати питання охорони довкілля ми не можемо. Особливо коли на рівні Європарламенту ухвалюються закони щодо зменшення викидів СО2, а для інших країн вводиться податок на вуглецевомісткі товари.

Експорт української продукції, виготовленої на застарілих підприємствах, скоро стане невигідним. Однак великий бізнес успішно парирує ці потуги.

Так, один з найважливіших законопроєктів щодо зменшення промислового забруднення парламент провалив уже двічі, а проєкт закону про відходи так і не був винесений на друге читання.

Чи амбітні цілі України щодо зниження викидів? Звідки брати на це кошти? Чи вистачить нам коштів на заходи з модернізації підприємств та адаптації до змін клімату? Чи буде нарешті реформована екологічна інспекція?

Хто такий Роман Абрамовський і за що відповідає очолюване ним Міндовкілля, яке незаслужено перебуває в тіні інших міністерств? Чого очікувати від міністра, який пів року тому написав заяву про звільнення, але залишився?

Чому Абрамовський написав заяву про звільнення

— З одного з ваших інтерв'ю ми дізналися, що ви планувати звільнитися і написали заяву. Що змінилося?

— Вона була написана ще в грудні, і відставка не відбулася. Вона десь у Верховній Раді лежить, де саме – я не дуже знаю. Так руки і не дійшли.

— Тобто ви хочете піти?

— Ні. Звісно, ні. Так виглядає технічно: заява є, але нікуди я йти не збираюся. До речі, не дуже розумію, коли урядовці кажуть, що ми не тримаємося за посаду. Тобто якщо ти прийшов працювати, то треба працювати.

Якщо є якісь обставини, які тебе змушують – внутрішнє переконання або зовнішні обставини, – тоді, напевно, варто написати заяву на звільнення. Але казати, що "не тримаюся", – не дуже коректно. Це безвідповідально.

 

— Ви хотіли піти через конфлікт з прем'єр-міністром.

— Немає конфлікту. Проте дійсно – певний час був вакуум спілкування, у прем’єра було багато питань, крім екологічних.

Потім ми спілкувалися з різних приводів, набагато більше спілкуємося зараз. Він чітко сказав, що щодо мене питань немає. Тобто та криза непорозуміння викристалізувалася в мою заяву.

Насправді у нас з головою уряду гарні робочі відносини. Зараз я дуже комфортно почуваюся в сенсі спілкування з членами уряду і з головою.

Ми постійно беремо в борг у природи, а повернути назад не можемо

— Питання кліматичних змін – не пріоритетне для країни. Принаймні поки що. Часто політики, урядовці, бізнесмени і пересічні українці кажуть, що проблема кліматичних змін перебільшена.

Могли б ви відзначити головні ризики, з якими ми можемо зіткнутися в найближчі десять років?

— Не буду переходити до якихось "космічних" сентенцій.

Кліматичні зміни, які вже можна відчувати, – це насування всіх зон ризикованого землеробства. Вони поступово просуваються з півдня на північ і наша країна це вже відчуває: пилові бурі, посуха на Одещині, втрата чорноземів, опустелювання. У Херсонській області, за різними оцінками, ми втрачаємо до відсотка родючих земель на рік.

Це вимагає від нас заходів з адаптації: зміни цільового використання, зміни культур і розвитку якісно інших систем зрошення. Щодо останнього, то тут виникає питання маловодності і це так само наслідок кліматичних змін.

Це і втрата біорізноманіття. Змінюється клімат і деякі види тварин просто гинуть. Це і надмірна вологість у певних регіонах Волині й Полісся. Це і руйнування екосистем степів, які дозволяли певним видам існувати в природних умовах.

Кліматичні зміни, на моє переконання і на думку багатьох учених, мають кумулятивний характер. Вони – як снігова куля.

Ми говоримо, що треба утриматися від збільшення температури на 2 градуси до кінця сторіччя. Краще було б залишитися в межах 1,5 градуса.

Проте ми не кажемо, що треба повернутися до середньої температури доіндустріального періоду. Тобто ми постійно беремо в борг у природи і повернути назад не можемо.

Якщо людство нічого не зробить, щоб змінити спосіб життя, у тому числі в промисловості й особливо в енергетиці, то наслідки будуть катастрофічними. Треба змінити споживання енергії та джерела її вироблення, усі сектори економіки перевести на нульову емісію СО2.

Є карикатура, яка демонструє, як кризи пожирають одна одну. Найменша рибка – це криза пандемії, за нею – економічна криза, потім – кліматична криза, далі – криза втрати біорізноманіття і наостанок – зникнення людства.

 

Тобто крок за кроком ми просуваємося по всіх сходинках і рухаємося до найбільшої кризи – зникнення живої природи і надважких умов існування для наступних поколінь.

— Ми викидаємо більше вуглецю, ніж країни ЄС, чи менше? На які ще показники треба дивитися?

— Порівняння ведеться з обсягами викидів 1990 року. Викиди за цей рік беруться за 100%. Порівняно з 1990 роком, викиди у 2019 році в Україні становили 37,4%. Тобто ми зменшили викиди всіх парникових газів.

Це не тільки СO2, а й метан та закис азоту, які мають більший вплив на парниковий ефект. За цей час Україна зменшила викиди на 62,6%, Європа (ЄС. – ЕП) за той самий час – приблизно на 24%.

Ми говоримо про те, які Україна повинна взяти на себе зобов'язання в рамках Другого національного визначеного внеску до Паризької угоди до 2030 року. Внесок коригується кожні п'ять років. Чого ми хочемо досягти?

ЕП. Аби запобігти катастрофічним кліматичним змінам, у 2015 році була підписана Паризька угода. Україна стала однією з перших європейських країн, що її ратифікувала.

Угода встановила спільну ціль: утримати зростання середньої світової температури на рівні нижче +2°C.

За даними Всесвітньої метеорологічної організації, середня температура на планеті піднялася на 1,2°C. Останнє десятиріччя виявилося найбільш спекотним за час метеорологічних спостережень.

 
джерело: міндовкілля

Є пропозиція Міндовкілля, яка ще не затверджена урядом.

Ми наполягаємо, що наші підрахунки правильні, і що така амбітна для України ціль як 35% від рівня 1990 року може бути виконана. Йдеться про зменшення викидів приблизно на 6,5% від рівня викидів у 2019 році.

— Чи багато це, враховуючи, що в нас є економічна стратегія, яка передбачає щорічне чимале зростання економіки?

— Напевно, це трохи підвищує амбіційність планів щодо зменшення викидів, але нам є на кого рівнятися.

Наприклад, Євросоюз узяв на себе зобов'язання дійти до рівня 45%, тобто за десять років зменшити викиди на 40% від нинішнього рівня. Про економічну стагнацію в ЄС теж не йдеться.

Це надамбітний план. Крім прямих інвестицій, він потребує інновацій, які дадуть змогу перейти до нульових викидів у багатьох секторах економіки.

Ми, натомість, плануємо поступове скорочення викидів, різними темпами залежно від секторів економіки.

Однак є сектори, де викиди, навпаки, будуть планово збільшуватися. Наприклад, викиди промисловості, відповідно до НВВ2, можуть зрости на 16% у 2030 році порівняно з викидами у 2019 році.

При цьому зростання промисловості передбачене Національною економічною стратегією. Звісно, ми хочемо повернутися в індустріальний світовий пул, але 16% – це багато. Особливо враховуючи, що "колір інвестиції" в наступні десять років буде винятково "зеленим".

У питанні скорочення викидів ми будемо орієнтуватися на прямі іноземні інвестиції, у тому числі на допомогу Євросоюзу.

Такий потужний фінансовий партнер України як Європейський банк реконструкції та розвитку ввів таксономію і вираховує, наскільки потенційні інвестиційні проєкти відповідають досягненню цілей Паризької угоди.

Якщо цілі країни не будуть відповідати світовим трендам, а проєкти не будуть відповідати достатнім рівням кліматичної таксономії, на них буде значно складніше залучати кошти.

Крім того, скоро буде нова програма Світового банку, направлена на досягнення кліматичних цілей, цілей збереження біорізноманіття.

Завдяки нашим дипломатам Україна є в цій програмі, і кошти для досягнення цілей будуть передбачені. Тому я не бачу майбутніх гострих проблем з фінансуванням наших завдань із скорочення викидів у разі їх амбітності.

 

Про нереальні плани. Звідки брати кошти на екологію

— На фінансування заходів із скорочення викидів заплановано 10 мільярдів євро щороку.

— Так.

— У програмі Світового банку вказано, що 66% від цієї суми має надійти від приватного сектору. Як ви збираєтеся мотивувати бізнес вкладати кошти?

— Це звичайні інвестиції, які будуть формуватися навколо "зелених" трендів.

— Капітальні інвестиції в Україні у 2019 році становили 20 мільярдів євро, а це половина. Як?

— Що таке заходи з декарбонізації? Це в тому числі перебудова підприємств. Наприклад, перехід з конверторного типу виплавки сталі на електропечі, на пряме відновлення заліза і таке інше.

Зміна технологічних укладів, модернізація і декарбонізація – інвестиційно пов'язані процеси.

— Для цього деякі підприємства в Україні треба знести і побудувати заново. І таких чимало.

— Я з вами повністю погоджуюся, але ми дали промисловості значний запас для збільшення викидів у контексті її розвитку. Питоме зменшення викидів на одиницю продукції має відбуватися в інших секторах, наприклад, в енергетиці. Це досяжно.

У нас є кілька схвалених політик. Енергетична стратегія має переглядатися, але вона точно не буде переглянута в бік збільшення викидів. Затверджені економічна, транспортна та ще кілька стратегій. Наші розрахунки базуються саме на них.

У нас є план скорочення викидів від великих спалювальних установок. Той самий, що зараз дискутується. Йдеться про можливе його коригування.

Механізму перенесення загальних термінів не існує. Можна щось обговорювати всередині цих термінів. Ми підтримуємо позицію, що просто закрити не можна.

Мені не відомі деталі формування цього плану. Наприклад, я не знаю, як у НПСВ потрапила Херсонська ТЕЦ – газова теплоелектростанція (внесена в список електростанцій, які потребують модернізації. – ЕП).

Це теж якісь люди писали. Люди, буває, помиляються.

— Крім того, є Добротвірська ТЕС, яка наближається до 200 тисяч годин експлуатації (згідно з НПСВ, у кожної ТЕС є граничний час експлуатації, після якого електростанція повинна бути або модернізована, або закрита. – ЕП).

— Ми хочемо зробити обмін годинами. Десь нам простіше вивести теплоелектростанції чи централі, а десь складніше, особливо ті, що працюють за тепловою схемою для опалення міст.

Тобто десь обладнання в кращому стані, десь у гіршому. Так сталося, що найкращі станції потрапили в перший етап модернізації. Напевно, це правильно, бо вони, працюючи на повну потужність, продукують більше шкідливих речовин.

Робити реконструкцію на станціях, які пройшли виробничо-парковий період 200 тисяч годин, немає жодного сенсу, бо не можна просто поставити, наприклад, фільтр.

Зменшити кількість пилу досить легко, фільтри коштують 50-200 мільйонів гривень, а щодо оксидів азоту та сірки – це дуже вартісні заходи. Жодний власник цього робити не буде на енергоблоках, що доживають свій вік.

— Скільки коштів потрібно до 2030 року?

— На декарбонізацію? 102 мільярди євро на всю державу.

Ця сума, за нашими підрахунками, потрібна для реалізації цілі із зменшення викидів до рівня 35%. Що ми не враховуємо? Ми точно не враховували здешевлення технологій, появу нових та більш дешевих технологій.

— Яку частку профінансує держава?

— Є певні обмеження щодо держпідтримки. Антимонопольний комітет готує нормативно-правові акти щодо допустимої державної підтримки підприємств відповідно до європейських директив.

Досвід модернізації в країнах ЄС свідчить, що це переважно приватні інвестиції. Бізнес найактивніше порушує питання доступу до дешевих кредитів. Тому спільно з віцепрем'єр-міністеркою Ольгою Стефанішиною ведуться переговори з ЄС про доступ України до фінансування заходів з декарбонізації.

Міндовкілля працює над концепцією створення Українського кліматичного фонду з метою реінвестування податку на СО2 та інших екологічних податків у проєкти із зменшення викидів. Зараз цей податок іде в загальний фонд дербюджету.

Хто найбільше забруднює країну та заощаджує на екологічних заходах

— Одним з найефективніших механізмів скорочення СО2 є податок на викиди вуглецю і система торгівлі викидами.

Імплементацію директиви про створення системи торгівлі ми прострочили, її слід було схвалити у 2018 році, а податок на вуглець у нас найнижчий у Європі – 10 гривень за тонну. Чи плануються зрушення за цими напрямками?

— У 2019 році ми ухвалили закон "Про моніторинг, звітність та верифікацію парникових газів". Він спрямований на те, щоб отримати верифіковані дані щодо обсягу викидів. Зараз цей обсяг підприємства визначають за різними методиками.

До цього підприємства надавали свої розрахунки викидів СО2 і на їх підставі сплачували податок (на СО2. – ЕП). Податкова служба не мала механізмів перевірки розрахунків, тобто держава не втручалася в цей процес.

З 2021 року ми перейшли на європейські методики розрахунку викидів у кожному секторі, кожній галузі і навіть установці. Завдяки цьому ми отримуємо точні дані, які можна буде використовувати при формуванні системи торгівлі викидами.

— Це верифікатор. Він аналізує дані, які йому надало підприємство. Як контролювати?

— СО2 не можна моніторити "на трубі". Він не вловлюється. Неможливо порахувати обсяг звичайними технологіями оцінки.

Наведу приклад: виробництво цементу. Який технологічний процес? Є вапняк, з якого треба зробити вапно обпалюванням. При цьому виділяються оксид кальцію, вуглець і кисень. Вони з'єднуються під впливом температури і продукують СО2.

Тонна цементу – це тонна СО2. Якщо технологія не змінюється, ми розуміємо: стільки-то сировини зайшло, стільки-то цементу вироблено, стільки-то викидів СО2. Тут найлегша технологія моніторингу і верифікації. Із сталлю приблизно те саме.

Ми виходимо із сировини і технологічних процесів. Дуже легко насправді. Є якісь втрати, є технологічні збої, аварії, ми все розуміємо. Наприклад, згорання відбувається, а сталь не виробляється. Це збільшує питомі викиди.

Тобто в кінцевому результаті, наприклад, чавун не отримано, але весь технологічний ланцюжок відбувається: вугілля видобуто, виготовлено кокс… Викиди є, а продукту немає.

 

— Як же тоді контролювати?

— За звітними документами, за випуском продукції, за споживанням вуглецевмісних енергоносіїв. Великий бізнес точно з цим не грається. Великий бізнес працює завжди в законодавчих шпаринах, які він знаходить.

Коли ми впроваджували методики, то зробили так, щоб таких шпарин не існувало. Ми не вигадували щось нове, а взяли методики, які працюють в ЄС, переклали їх та адаптували.

— Великий бізнес або шукає шпарини, або робить так, щоб відповідні законодавчі ініціативи не ухвалювалися.

— Дійдемо й до цього, але зараз великому бізнесу немає сенсу зменшувати первинні дані щодо викидів СО2, бо податок низький.

Краще навіть завищити ці викиди, щоб потім показати зменшення і уникнути, наприклад, придбання квот у майбутньому. Тобто користуватися тільки безкоштовними квотами в межах загальних викидів.

Європейский показник викидів на тонну сталі – 1,8 тонни СО2, а зараз ці викиди – десь 2,2 тонни.

— Які підприємства є найбільшими забруднювачами в Україні?

— Найбільше, якщо говорити про атмосферу, – Бурштинська ТЕС (входить у ДТЕК Ріната Ахметова. – ЕП). У нас є перелік сотні найбільших забруднювачів.

— Останній перелік ми бачили за результатами 2019 року. Чому немає новіших даних?

— Дані за 2020 рік ми отримали лише у першому кварталі 2021 року.

Завершуючи тему викидів, можу сказати, що ми хочемо підняти податок на СО2. Це змінить мотивації. Буде досить коштовно збільшувати викиди, бо доведеться сплачувати великий податок.

Ваша правда – зараз це 10 гривень. Мінфін виступив з ініціативою втричі підняти податок на викиди СО2 і довести всі інші податки на викиди до чинних макроекономічних показників. Треба було підняти цей податок до 12-15 євро за тонну.

— Уже двічі депутати провалили ухвалення законопроєкту №4167, який передбачає модернізацію підприємств на базі найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ).

Хто готував документ? Чому до нього є постійні зауваження і коли він буде розглядатися?

ЕП. Проєкт зобов'язує бізнес модернізувати підприємства протягом конкретного часу. Під час першого розгляду акт зіткнувся з промисловим лобі. Під час другого – виявився непрохідним через недостатню кількість депутатів у залі.

— Документ частково імплементує 75-ту директиву ЄС про промислове забруднення.

Коли він уперше пішов у Верховну Раду, він повністю відповідав директиві і був підтриманий делегацією ЄС. Не вистачило п'ятьох голосів. Повністю не голосувала, наприклад, "Батьківщина".

— Не голосувала й низка представників "Слуги народу" включно з "групою Іллі Павлюка".

— Так, і вони не голосували. Такі законопроєкти дуже важко просувати, вони масштабно змінюють правила гри, потребують зміни свідомості. Їх дуже легко критикувати і "збивати".

— Чому?

— На противагу нашим доводам про чисте повітря та чисте довкілля, на засіданнях комітету лунають наративи про закриття частини підприємств, втрату робочих місць та зарплат.

В Австрії є металургійні заводи, які стоять, умовно, на альпійських лугах і працюють, не забруднюючи надмірно довкілля та не змінюючи умов існування певних екосистем.

Наративи щодо соціальних ризиків лунають від депутатів, що представляють великий бізнес, директорів і власників великого бізнесу. На жаль, ці тези повторюють, навіть не піддаючи їх стилістичним змінам, представники бізнес-асоціацій та медіа.

— Великі власники впораються, а що робити середньому бізнесу?

— Законопроєкт не стосується малого та середнього бізнесу.

— Є враження, що стаття 31 про перехід до НДТМ за чотири роки вписана навмисно, щоб проєкт заблокувати.

— Чотири роки вказано в директиві, але в законопроєкті є право на відступ плюс сім років для окремих підприємств.

— Хто буде вирішувати, кому надавати право відступу, а кому ні?

— Ми запропонували, щоб таким органом було Міндовкілля, бо саме воно є дозвільним уповноваженим органом та найбільш експертним у цих питаннях. Проте ми не заперечуємо, якщо рішення буде затверджувати Кабмін.

— Чи були економічні розрахунки, як обґрунтовували термін переходу до НДТМ за чотири роки?

— Чотири роки ми даємо на те, щоб підприємство отримало інтегрований дозвіл на підставі НДТМ.

Для третини секторів це буде неважко. Для ще однієї третини це буде важко, треба буде вкладати гроші. Можливо, вони не впораються за чотири роки. Я хочу побачити, що наша промисловість почала змінюватися, що викиди зменшуються.

Для коксохімічних та агломераційних виробництв перспективні технологічні нормативи були схвалені у 2009 році та 2011 році відповідно. Пройшло дев'ять та одинадцять років. Наші підприємства відповідають цим нормативам? Ні.

Власники заощаджують на екологічних заходах, вони не приносять прибутку. Гадаю, вони не мають рації, треба змінювати парадигму дій на наступні десять років.

Ми продовжили дію старих технологічних нормативів для коксохімічного виробництва, бо розуміємо, що зупинити промисловість ми не можемо.

Продовжили на рік. Отримали гарантії від материнських компаній щодо реконструкції своїх підприємств з метою зменшення викидів, отримали графіки робіт, кожні пів року будемо контролювати їх виконання.

— Хто гальмує ухвалення цього законопроєкту?

— Великий бізнес. Металурги та енергетики.

— Одні наполягають, що в пріоритеті для України – боротьба з бідністю і зростання ВВП. Інші вимагають радикально переглянути свій спосіб життя і стати "зеленою" країною. Наразі перемагають перші.

— Я не розділяю ці два шляхи. Це цілі сталого розвитку: подолання бідності, екологізація, стале споживання, стале виробництво, сталі міста, стала морська політика. Є 17 цілей, які об'єднані загальною метою.

Кажуть, що "зелена" трансформація – це ризики для нашої промисловості. Та ні. Це підвалини для зростання промисловості, для зростання економіки, для подолання бідності, у тому числі енергетичної.

Тобто європейський "зелений" курс – це не про обмеження, це про можливості та розвиток.

Чому ми завжди відстаємо від загальносвітових трендів, від розвинутих європейських країн? Ми завжди шукаємо, де  втратимо, і використовуємо це як аргумент для консервативних сценаріїв. Шукаймо краще, щоб визначити точки зростання.

— Ми витрачаємо мільярди доларів на дотування неприбуткових вугільних шахт. Про які тренди ми говоримо?

— Шахтарі – це переважно люди, яким за 50. Через десять років їм буде за 60. Німеччина заявила про припинення видобування вугілля та закриття вугільних станцій до 2038 року. У нас приблизно такі ж орієнтири.

Треба обов'язково розробити заходи із соціальної адаптації людей, які втратять роботу в працездатному віці, а також заходи із справедливої трансформації шахтарських регіонів.

Про суперечливі факти з біографії Абрамовського та досягнення Мінприроди

— У вашій біографії зазначено, що ви закінчили Національну академію внутрішніх справ України у 2006 році, а вже з 1992 року працювали топменеджером низки компаній. Вас брали на провідні позиції без вищої освіти?

— Там були підприємства, у яких я частково був засновником. Я закінчив Суворовське училище замість 9-10 класів школи. Потім вступив у Київське вище військове інженерне училище на факультет електронного обладнання.

Два роки вчився, потім почалося укладання контрактів на подальшу службу. Змінив свої пріоритети і вирішив піти з армії, щоб потім іти вже з офіцерських посад. Згодом певний час шкодував про це рішення.

Вийшло так, що влаштувався на роботу продавцем у магазин оргтехніки, а через три тижні в тій же фірмі вже працював в офісі. Невдовзі був уже заступником директора компанії. Якось так.

 

— Недавно колишній депутат, "регіонал" Олександр Бобков, потрапив під санкції РНБО. У 2014 році він їздив у Держдуму на інавгурацію Захарченка. У той час ви були його помічником під час подій на Майдані. Як так сталося?

— Це технічні речі. Була розмова з ним в останні дні перед його від'їздом чи то в "ДНР", чи то в Росію, години чотири ми розмовляли. Я казав: "Послухай, ти ж любиш Україну, любиш українську горілку, сало любиш, у тебе тут друзі, колеги – ти втратиш все, що цінуєш".

Усе, що було до тієї розмови, не вказувало на якісь нові орієнтири в його свідомості. Він точно любив Україну, на мою думку, а потім – як вимикач. Він тоді сказав, що не згоден з тим, що відбувалося на Майдані, що це був заколот, що треба було провести референдум. Ми потім бачили ці "референдуми".

Я був радником суто з будівельних питань, він завжди консультувався щодо законопроєктів, ми не дуже були близькі поза справами Ради.

— За нашою інформацією, ви залишалися власником ТОВ "Коксохімобладнання", розташованого на окупованій території, коли вже працювали заступником міністра регіонального розвитку Геннадія Зубка. Як так вийшло?

— Неможливо було вийти зі складу власників, бо не було всіх документів. Як тільки на мене вийшов представник звідти, що в нього документи і можна провести зворотну операцію, я все переоформив і жодних коштів за це не отримав.

Я тоді писав пояснення міністру Кабінету міністрів з цього приводу, де все докладно виклав. У мене є ще одне зареєстроване на Донбасі підприємство – "Український морський альянс", до немає жодної можливості вийти зі складу засновників.

— Вони вам заплатили за підприємство?

— Ні. Я тоді радів, що маю можливість вийти зі складу власників. Я не знаю, чим займається підприємство, чи працює взагалі.

— Держекоінспекція за вашим дорученням мала переїхати в Кривий Ріг. Чому голова і його заступники досі в Києві?

— Фактично, структурний підрозділ, що займається саме промисловим забрудненням, перебуває в Кривому Розі. Я знаю, що це – мій хрест. Мене постійно про це питають, і президент питав неодноразово.

Керівник Екологічної інспекції або хтось з його заступників постійно має там перебувати. Повний переїзд у Кривий Ріг, на думку керівника, ускладнив би роботу Екоінспекції за іншими напрямками.

З Києва легше керувати іншими територіальними підрозділами, але вище політичне керівництво країни вважає, що це правильний крок – переїзд усього центрального апарату. Будемо намагатися довести нашу позицію, не зможемо – безперечно, будемо виконувати.

— У квітні Байден провів кліматичну конференцію. Чи не вважаєте ви упущенням уряду, що Україну не запросили до участі в ній?

Там були Габон з населенням 2 мільйони, Бангладеш, Росія, а країна з таким промисловим потенціалом у центрі Європи – ні.

— Я написав листа і в посольство США в Україні, і безпосередньо Джону Керрі (спецпосланець США з питань клімату. – ЕП).

Була чітка відповідь, що критерії відбору такі: або найбільші забруднювачі з максимальним промисловим потенціалом (Росія, Китай, США, ЄС), або найбільш інноваційні країни на шляху до декарбонізації (Данія, Норвегія), або країни, які, за прогнозами, відчують найбільший вплив кліматичних змін, насамперед, острівні держави та країни субсахарської Африки.

Україна, десь на щастя, десь на жаль, не потрапляє в жодну з цих категорії.

— За 11 місяців вашої діяльності було ухвалено лише два законопроєкти за поданням Міндовкілля. Чому ваші ініціативи не підтримує Верховна Рада? Можливо, ви не допрацьовуєте?

— Ми багато речей робимо не законами, а підзаконними актами.

Нам вдалося імплементувати рішення, яке обмежує суцільні рубки лісів Карпат, продовжили аукціони за спецдозволами на користування надрами, заборонили використання свинцю в лакофарбовій продукції, схвалили методику визначення зон, уразливих до нітратного забруднення, з 2023 року заборонили використання фосфатних мийних засобів.

У парламенті зареєстрований законопроєкт щодо змін у закон "Про охорону атмосферного повітря", скоро буде направлений у парламент новий "Кодекс про надра", законопроєкт "Про хімічну безпеку". Готуємо низку інших законодавчих ініціатив.

Щодо "не допрацьовуємо" – безперечно, так, я завжди критично ставлюся до себе і до підлеглих. Маємо більший потенціал.

Анастасія Загоруйчик, ГО "Офіс довкілля"

Дмитро Дєнков, "Економічна правда"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!