"Мінімалка" по 6,5 тисяч: як популізм ламає економічне відновлення

"Мінімалка" по 6,5 тисяч: як популізм ламає економічне відновлення

П'ятниця, 7 серпня 2020, 14:11 -
ФОТО: DEPOSITPHOTOS/PALINCHAK
Уряд пропонує до липня 2021 року підвищити мінімальну зарплату на третину. Цю ініціативу слід переглянути – вона створює ризики для економіки.

Уряд пропонує триетапне підвищення мінімальної заробітної плати: до 5 тис грн – у вересні 2020 року, до 6 тис грн – у січні 2021 року та до 6,5 тис грн – у липні 2021 року. Це відповідає середньорічному зростанню на 30% у 2021 році.

Ми вважаємо, що цю ініціативу необхідно переглянути, адже таке підвищення створює низку ризиків та викривлень економічних стимулів, з якими Україні доведеться жити не один рік.

Відповідно слід переглянути нещодавно ухвалений урядом макроекономічний прогноз, який лягає в основу розрахунків держбюджету на 2021 рік.

Віз попереду коня

Зазвичай у світі підвищують мінімальну зарплату, якщо продуктивність праці зростає, але деякі працівники не отримують достатню користь (винагороду) від цього. Тоді й включають механізм підвищення мінімальної зарплати для компенсації розподілу створеного національного багатства серед найманих працівників.

Проте в урядовому макроекономічному прогнозі чітко зазначено, що зростання продуктивності праці в економіці в наступні три роки залишатиметься млявим: 2-4% на рік. Не відбувалося відчутного зростання продуктивності і в попередні роки.

Втручання в динаміку оплати праці, що не обґрунтоване збільшенням продуктивності, як це планує зробити уряд, посилюватиме фундаментальні дисбаланси.

Хибний пріоритет – споживання замість інвестицій

Українська економіка має викривлену структуру. Частка інвестиційної компоненти у ВВП дуже мала: вона хронічно менша за 20%. Відповідно, частка споживання в економіці завелика, що, на жаль, не свідчить про високий рівень добробуту чи динаміку розвитку. Жоден "економічний тигр" не народився завдяки поїданню власного хвоста.

За останні роки зарплати та споживання домогосподарств в Україні були авангардом економічного зростання.

Так, у 2018-2019 роках середній темп зростання реальних заробітних плат становив 11% на рік при зростанні реального ВВП лише на 3% на рік. Приватне споживання збільшувалося в середньому більш як на 10% на рік. Це відбувалося абсолютно органічно, без жодного примусу через гіперактивне збільшення мінімальної заробітної плати.

Зарплати та приватне споживання набагато швидше виходять із спричиненої карантинними обмеженнями кризи, ніж інвестиційна активність.

Високими темпами відновлюється роздрібна торгівля, а зростання реальних зарплат у червні прискорилося до 4,8%, незважаючи на "затягування пасків" у найбільш постраждалих сервісних секторах. У багатьох галузях динаміка зарплат вже штурмує двознаковий рівень.

Демографічні обмеження (слабке поповнення робочої сили через низьку народжуваність і трудову міграцію) додатково стимулюють природне зростання зарплат в Україні, що не потребує примусового стимулу від держави.

Водночас інвестиції залишаються проблемною зоною для економічного зростання. Інвестиційна компонента ВВП у 2020 році скоротиться найбільше, і наразі нема чітких ознак її відновлення.

При цьому для бізнесу різке підвищення мінімальної зарплати є шоком. За умов обмеженої виручки та проблем внаслідок коронакризи компаніям доведеться обирати, яким чином забезпечити вимушене збільшення оплати праці низькооплачуваних працівників: шляхом підвищення цін, скорочення робочих місць чи відмови від інвестицій.

У кризовий 2020 рік приватні компанії відкладали свої капітальні інвестиції, і у 2021 році очікувався суттєвий приріст. Проте перспектива підвищення мінімальної зарплати темпом, який більш ніж удвічі перевищує очікувану динаміку номінального ВВП, означатиме, що бізнесу знову доведеться переглядати бізнес-плани, у тому числі скорочуючи інвестиційні проєкти.

Стимулювати приватне споживання замість інвестицій – неадекватний пріоритет, який обмежуватиме відновлення економіки не тільки у 2021 році, а й у наступні роки, через невикористаний мультиплікативний ефект. Це насправді проїдання майбутнього.

Loading...

Вищі ціни, дорожчі кредити

Збільшення зарплат, не підтримане відповідним зростанням продуктивності, за інших рівних умов завжди призводить до зростання цін. Шок у вигляді стрімкого збільшення "мінімалки" змусить багато бізнесів перекласти вищі витрати на кінцевого споживача.

Зараз інфляція невисока та стабільна, що дозволило Нацбанку знизити облікову ставку до найнижчого рівня за всю історію України. Така конструкція контрольованої інфляції дає змогу зменшувати процентні ставки за кредитами банків, а значить, розширювати доступ економічних агентів до фінансового ресурсу для здійснення інвестицій.

Проте спровоковане різким збільшенням мінімальної зарплати прискорення інфляції відновить тенденцію збільшення процентних ставок в Україні.

Це навіть не залежатиме від оперативності реакції НБУ. Банки підвищуватимуть ставки самостійно, адже їм потрібно буде компенсувати вищу інфляцію вкладникам. Збільшення процентних ставок та інфляції обмежить відновлення кредитування, а це суперечить амбіціям уряду.

Сумнівний популізм: податки зростуть для багатьох

В Україні політики традиційно використовують мінімальну зарплату як популістське гасло: підвищимо, покращимо, захистимо. Проте насправді її підвищення має й протилежний ефект для кишень інших мільйонів українців (на додаток до "інфляційного податку").

Мінімальна заробітна плата також є індикатором розміру податків, до неї прив'язано багато обов'язкових платежів: від стелі з виплати ЄСВ та податків малих підприємців до податку на нерухомість для всіх громадян.

Таким чином, підвищення мінімальної зарплати збільшить податкове навантаження на підприємства, які задля мінімізації податків офіційно платять працівникам лише "мінімалку", а все інше – "в конверті", стане тягарем для тих, хто дійсно платить "мінімалку", та для ФОП, що сплачують ЄСВ з розрахунку мінімальної зарплати.

Хоча цей аспект виглядає справедливим з точки зору детінізації, ця політика буде проциклічною для всієї економіки, тобто такою, що поглиблює кризу замість її пом'якшення.

Коронакриза найсильніше вдарила по секторах, де частка тіньової зайнятості найвища. Наслідком може стати ще більше безробіття через звільнення в тіньовому секторі та в "білому" бізнесі з низькокваліфікованими робітниками. Вимушене підвищення зарплат також стимулює тінізацію працевлаштування.

Оподаткування тіньової економіки "напалмом" для всієї економіки – не дуже ефективний спосіб досягнення мети.

Державні фінанси все одно постраждають

Державні підприємства, що працюють на тарифній сітці, будуть змушені суттєво збільшити фонд оплати праці. Це може призвести або до збитків, які доведеться компенсувати з бюджету, або, як мінімум, до зниження бюджетних надходжень від податку на прибуток та частини чистого прибутку і дивідендів.

Державні інвестиції теж доведеться скоротити. Через підвищення "мінімалки" буде переглянута оплата праці за тарифною сіткою.

Навіть враховуючи збільшення податкових надходжень, кінцевий підсумок для бюджету буде мінусовим: баланс держбюджету погіршиться на кілька десятків мільярдів гривень.

Ці кошти доведеться забрати з будівництва доріг чи інших інфраструктурних об'єктів, адже роздувати дефіцит далі неможливо, а скорочувати видатки на освіту чи медицину вже нема куди.

У наступні роки ситуація погіршиться, адже за зростанням мінімальної зарплати та цін доведеться індексувати пенсії та інші соціальні виплати, що створить додаткове навантаження на бюджети.

Досвід великого підвищення "мінімалки" 2017 року

Для обґрунтування активнішого підвищення мінімальної зарплати найчастіше використовується досвід 2017 року. Мовляв, тоді підвищення було набагато більшим, і нічого страшного не сталося. Однак є багато відмінностей і невивчених уроків.

По-перше, різке підвищення мінімальної зарплати у 2017 році – це була відкладена індексація, і мінімальна зарплата "наздогнала" зростання середньої зарплати після інфляції та девальвації у кризові 2014-2015 роки (за два роки інфляція "накрутила" 79%, а гривня знецінилася втричі).

Зараз ні інфляції, ні девальвації такого масштабу не було: за два останні роки кумулятивна інфляція – менш як 12%, обмінний курс майже незмінний.

По-друге, внаслідок того підвищення базова інфляція прискорилася з 5,8% до 9,8%, і НБУ довелося два роки утримувати жорстку монетарну політику й високі ставки, щоб вгамувати зростання цін.

По-третє, навіть в умовах посткризового відновлення економіки після підвищення "мінімалки" безробіття у 2017 році зросло з 9,3% до 9,5% (це при підвищенні попиту на робочу силу), а економічне зростання прискорилося на мізерні 0,1 в. п. (з 2,4% до 2,5%), що наочно демонструє неоднозначний вплив таких рішень на економічне зростання та ризики для зайнятості.

Підсумки та рекомендації

Підвищення мінімальної зарплати темпами, зазначеними в урядовому прогнозі, закладає на наступні роки стимулювання імпорту, проциклічне збільшення податків, зменшення інвестицій, зростання бюджетного дефіциту та інфляції і вартості кредитних ресурсів. Уряд ламатиме економічне відновлення власноруч.

У підсумку підвищення мінімальної зарплати негативно позначиться на таких заявлених пріоритетах президента й уряду.

1. Стимулювання локального виробництва. Через потреби пошуку компромісу із збільшенням податків і витрат на робочу силу та звільненнями чи зменшенням інвестицій або підвищенням цін локальні виробники втратять у конкурентоспроможності.

2. Стійкі державні фінанси. Через збільшення видатків на оплату праці може розширитися бюджетний дефіцит або потрібно буде переглядати плани державних інвестицій. Збалансування бюджету після коронакризи відкладається, що означатиме посилені потреби фінансування, які фінансові ринки оцінюватимуть негативно.

3. Низькі процентні ставки. Збільшення мінімальної зарплати підвищить інфляцію, що призведе до зростання процентних ставок в економіці, обмежуючи доступ економічних суб'єктів до фінансування включно з вищою вартістю запозичень для уряду.

4. Підтримка МСБ. Від стрімкого збільшення мінімальної зарплати найбільше постраждає малий бізнес, для якого це найбільш чутливо.

Пропозиція збільшити мінімальну зарплату темпом 30% у 2021 році, а потім лише по 7% у 2022 році та 2023 році виглядає як спроба показати "покращення життя вже сьогодні" коштом майбутнього України. З огляду на зазначене цей "аванс" не є виправданим та несе великі загрози для сталості економічного розвитку у 2021-2023 роках.

Ми рекомендуємо згладити в часі анонсоване підвищення мінімальної зарплати, зафіксувавши перенесення його частини на 2022 рік. Зважаючи на очікувану динаміку номінального ВВП в урядовому прогнозі, зростання номінальної мінімальної заробітної плати темпом понад 15% у річному вимірі виглядає сумнівним.

Відповідно, можна зняти частину зростання на 30% у 2021 році та розподілити його на 2022-2023 роки, де збільшення "мінімалки" планується набагато меншим темпом. Це дасть змогу уникнути шоку для економіки у 2021 році та водночас забезпечити передбачувану перспективу перегляду мінімальної зарплати з тим самим кінцевим результатом.

Доцільно розробити деполітизований порядок індексування мінімальної зарплати на інфляцію та поставити його у залежність від економічних циклів.

Це може бути індексування на половину індексу споживчих цін (ІСЦ) при зростанні економіки менш ніж на 1%, на повний ІСЦ – при зростанні економіки на 1-4%, на ІСЦ плюс половину реального зростання економіки – при зростанні на більш як 4%.

Альтернативний варіант – індексування на цільовий рівень інфляції (5%) плюс оцінка зростання потенційного ВВП на одну особу (2-3% на найближчі роки). Кожні три роки при цьому можна робити порівняння з динамікою середньої зарплати та коригування на темпи її зростання за потреби.

Олексій Блінов, керівник аналітичного відділу "Альфа-банку Україна"

Сергій Ніколайчук, керівник департаменту макроекономічних досліджень ICU

Дарина Марчак, керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління КШЕ

Марія Репко, заступниця виконавчого директора Центру економічної стратегії

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!