Як Україні продати найбільше "джерело корупції"
Ця стаття — друга із серії матеріалів про приватизацію. У попередній автори розповіли про інвестиції як пальне для економіки та досвід Польщі й Словаччини. У цій статті — про приватизацію як головний спосіб вирішення проблеми корупції.
На початку 2018 року в рамках проекту Центру економічної стратегії (ЦЕС) компанія GfK Ukraine провела загальнонаціональне опитування.
За його результатами, 66% респондентів погодилися з твердженням, що державні підприємства є джерелом корупції. Більше того, 74% опитаних вважають, що за державної власності підприємства часто розкрадають, чого приватний власник не допустить.
Про масштаб проблеми свідчить статистика НАБУ, яке розслідує понад 100 кримінальних проваджень щодо корупції на державних підприємствах. За попередніми оцінками, завдані їм сумарні збитки перевищують 20 млрд грн. Це робить державні підприємства не просто джерелом корупції, а найбільшим її джерелом — принаймні за статистикою НАБУ.
Однак просування цих справ гальмують суди. Серед п'ятірки найбільших таких справ чотири — щодо керівництва державних підприємств: Державної продовольчо-зернової корпорації України, Запоріжцивільпроекту, Укргазвидобування та "Червоного землероба".
Гальмування справ свідчить про глибину вростання корупції у державні підприємства, яка через механізм "захоплення держави" уразила судову та політичну системи країни. Гроші, вкрадені на державних підприємствах, використовуються для отримання судових та політичних рішень, тому зацікавлені особи прагнуть зберегти такий стан справ.
Корупція на державних підприємствах не є унікальним українським явищем. В аналітичній записці щодо боротьби з корупцією на державних підприємствах економісти наводять приклади такої корупції в Китаї, Сербії, Чехії, Польщі, Словаччині та Бразилії.
Проблема актуальна й для країн Європейського Союзу, що підтверджує порівняльний аналіз Чехії, Словаччини та Польщі, опублікований у звіті організації Frank Bold.
Наприклад, Празька публічна транспортна компанія — PPTC — уклала контракт на забезпечення електронними квитками, який був переоцінений на 137-274 млн крон. Контракти на заплановане оновлення трьох станцій метро, оприлюднені PPTC, були присуджені анонімним компаніям, а ціна на землю була недооцінена на 50%.
Прикладом корупції у Словаччині є випадок із Словацькою залізницею, коли дві-три бізнес-групи, пов'язані з окремими політичними партіями, змогли контролювати всю інфраструктуру для ремонту залізниці. Такий контроль дозволив їм отримати 26% від загальної суми закупівельних контрактів, що укладалися компанією у 2009-2012 роках.
У 2012 році Центральне антикорупційне бюро Польщі викрило корупційну схему, в якій брали участь п'ять осіб. Тоді був даний хабар за те, щоб у тендері на закупівлю серверної кімнати, яка контролює рух поїздів країною, переміг конкретний учасник.
Однак масштаби корупції в Україні не порівняти із її масштабами у згаданих країнах.
По-перше, в Україні у 2016 році було 3 444 державні підприємства.
Це у десять разів більше, ніж у Польщі, яка має 336 державних підприємств, у 28 разів більше, ніж у Чехії з її 125 державними підприємствами, та у 75 разів більше, ніж у Словаччині, де нараховується лише 46 державних підприємств. Відповідно, лише через велику кількість державного сектору простір для корупції в Україні у десятки разів більший.
По-друге, у 2017 році за індексом сприйняття корупції Україна посідала 130 місце із 180-ти. Вона значно відставала від Польщі (36 місце), Чехії (42 місце) та Словаччини (54 місце). В Україні значно вищий рівень хабарництва, ніж у сусідів. Помножений на великий розмір державного сектору, він суттєво збільшує масштаб корупції та рівень втрат держави.
Злети і падіння приватизації у Словаччині
У Словаччині результатипершої хвилі приватизації, що відбулася у 1990-х роках, були доволі суперечливими. Після придбання великих промислових компаній нові власники часто виводили з них цінні активи, залишаючи їх банкрутами.
Дослідники часто пов'язують невдачі першої хвилі з прем'єром Владіміром Мечіаром. За його керівництва замість підготовки до приватизації міністерства займалися передаванням впливу на підприємства конкретним наближеним до влади особам.
Понад половину з 60 найбільш прибуткових підприємств продали за заниженими цінами особам, близьким до правлячої партії. До фінансування цих угод залучалися державні банки. Інсайдерська приватизація та недопущення іноземних інвесторів обґрунтовувалися аргументами про "зубожіння", яке настане у випадку приходу іноземних власників.
Друга хвиля приватизації виявилася набагато успішнішою. Серед покупців державних активів були поважні компанії — Enel, GDF Suez (ENGIE) та Deutsche Telecom.
Одним з успішних прикладів приватизації був продаж державних банків. До приватизації вони були у поганому стані. Для проведення приватизації трьох найбільших словацьких держбанків відбулася їх масштабна реструктуризація. Вона не вирішила усі проблеми цих фінансових установ, але суттєво покращила їх кредитний портфель.
Після приватизації реформи були продовжені. Наприклад, Všeobecná úverová banka (VÚB) до приватизації перебував у важкому стані — до програми реструктуризації частка проблемних кредитів перевищувала 50%. Після реструктуризації вона зменшилася до 18%, але експерти все одно побоювались, що не знайдеться охочих інвестувати у банк.
Проте у 2001 році VÚB придбала італійська банківська група Intensa, і реформи продовжилися. У 2002 році була проведена реструктуризація банківських відділень, покращена робота з клієнтами, посилена процедура управління ризиками.
У 2002 році консолідований чистий прибуток VÚB зрісмайже на 60%. Згодом банк отримав багато престижних нагород і став одним з найбільших у Словаччині.
В історії приватизації Словаччини також варто згадати кейс аеропорту Братислави. У 2006 році ним зацікавився консорціум, до якого входив аеропорт Відня. Консорціум був готовий заплатити 240 млн євро включно з інвестиційними зобов'язаннями.
Угода зірвалася через зміну уряду, який залишив аеропорт у державній власності, інвестував у нього 70 млн євро і надав 50 млн євро кредиту на будівництво терміналу. Проте очікування уряду не виправдалися: протягом 2008-2014 років пасажиропотік упав на 40%, а замість прибутків вісім років поспіль підприємство генерувало збитки.
Румунський Petrom: від комунізму до зразкових стандартів
На початку 2000-х років в енергетичному секторі Румунії діяло кілька державних підприємств. Вони поглинали шалені суми дотацій, залишаючись корумпованими та неефективними. Стан найбільшого з них, Petrom, був настільки жахливим, що газета New York Times називала його "незграбною та корумпованою реліквією комуністичної ери".
Коли Світовий банк, МВФ та ЄС почали проект з приватизації, Petrom став чи не першим кандидатом на продаж. У 2004 році 51% акцій компанії купив австрійський концерн OMV.
Коли австрійці прийшли на підприємство, то зрозуміли, що без тотальної реструктуризації його не врятувати. Попри спротив громадян, вони значно знизили рівень виробництва. Це збільшило ціни на бензин, але згодом реструктуризація дала позитивні результати.
По-перше, вже наступного року податкові доходи держави, що надходили від OMV, сягнули 16 млрд євро. По-друге, за десять років OMV вклав у підприємство понад 13 млрд євро, ставши одним з найбільших іноземних інвесторів для країни.
По-третє, торгуючись на Віденській фондовій біржі, OMV дотримувався суворих стандартів, за якими корупція була неприпустимою. Як результат, у 2017 році на підприємстві не було жодного випадку адміністративних або судових проваджень, пов'язаних з порушенням антикорупційного законодавства.
Чим більше приватизації, тим менше корупції
Світовий досвід свідчить, що ні силові структури, ні реформа корпоративного управління не здатні подолати корупцію на держпідприємствах.
Натомість дослідження 27 перехідних економік підтверджує ефективність приватизації як способу боротьби з корупцією.
У цьому аналізі науковці використали три індекси корупції та шість індикаторів ступеня приватизації, щоб перевірити гіпотезу, чи знижує приватизація рівень корупції.
Усі варіанти статистичної моделі показали: чим вищий ступінь приватизації, тим нижчий рівень корупції.
В Україні кількість державних підприємств — величезна, проникнення корупції — набагато глибше, ніж у схожих країнах, а рівень правових інституцій — украй низький.
У таких умовах хірургічне втручання через приватизацію є майже безальтернативним, оскільки приватизація усуває причину корупції: державну власність на підприємствах.
Приватизація дозволяє підприємствам позбутися політичного впливу і працювати ефективніше. Крім того, приватизація в Україні дозволить очистити саму політичну систему. Оскільки чиновники та політики матимуть менше можливостей та стимулів до збагачення за кошт державних підприємств, це сприятиме приходу до влади людей, метою яких буде не розкрадання державної власності, а робота на користь суспільства.
Однак не всяка приватизація корисна для підприємств. Дослідження показують, що приватизація може як боротися з корупцією, так і створювати можливості для корупції.
Українською ілюстрацією цієї тези є два раунди приватизації "Криворіжсталі". У першому раунді її було продано за заниженою ціною зятю президента країни, у другому — за суттєво вищою ціною іноземному інвестору, який переміг на прозорому аукціоні.