Кадровий голод: як спинити відтік мізків і рук з України

Кадровий голод: як спинити відтік мізків і рук з України

Понеділок, 26 березня 2018, 09:05 -
Темпи трудової міграції набувають загрозливих рис. Які заходи повинні вжити вітчизняні компанії та органи влади, аби не лише зупинити масовий виїзд працівників за кордон, а й повернути українців додому?

Питання еміграції з України обростає все більшою кількістю міфів. Перший з них стосується обсягів населення, яке виїхало працювати або жити за кордон. Єдиної системи збору даних щодо трудової міграції в Україні нема. Розуміння кількості населення в Україні теж відсутнє. Перепис населення не проводився з 2001 року.

Гіперболізація цифр щодо обсягів українських емігрантів часто будується на основі соціологічних опитувань, де на питання про готовність переїзду більшість реципієнтів відповідає ствердно. Проте насправді для більшості українців від думок про еміграцію до реальних кроків у цьому напрямі — ціла прірва.

Основними причинами трудової міграції є вищі зарплати і стандарти життя. Говорити, що Україна залишиться без українців у найближчі роки, теж не можна. Аналогічні темпи еміграції спостерігалися у Польщі, Литві і Латвії після приєднання цих країн до Євросоюзу. Не оминула ця ситуація Румунію та Болгарію.

Тим не менш, українські компанії уже б'ють на сполох. Вони відчувають конкуренцію з європейцями за трудові ресурси. Затрати на них у загальній структурі собівартості їх продукції досі були доволі низькими.

Відкритим лишається питання імпорту кадрів для українських компаній. Якщо Польща може робити це з України, то сама Україна перебуває у певній ізоляції. Білоруси і росіяни точно не стануть основними колегами українців на заводах і фабриках. Хто ж приїде працювати в Україну в умовах зростання відпливу кадрів?

Наприкінці 2017 року Держстат опублікував обстеження щодо трудової міграції українців. Так, у 2015-2017 роках з України мігрувало 1,3 млн осіб або 4,5% населення. З них 43% повернулися, ще 49% були тимчасовими трудовими мігрантами. Найбільше українців мігрувало до Польщі, Росії, Італії та Чехії.

За інформацією експертів Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, кількість українських трудових мігрантів становить 2,2-2,3 млн осіб або 8% населення. У перспективі темпи еміграції можуть зрости, особливо в Польщу.

За оцінками Польського союзу підприємців та роботодавців, для збереження поточних темпів зростання польська економіка потребуватиме ще 5 млн робітників у наступні 20 років. На ці місця претендуватимуть українці, якщо український бізнес не підвищить зарплату, а влада не забезпечить достойні умови життя.

За кордоном українці отримують у два-три рази вищу зарплату. При цьому дуже малий відсоток українців працює на посадах, які відповідають їхньому рівню кваліфікації. Більшість чоловіків за кордоном працюють на будівництві або сезонними робітниками на полях, жінки — домашніми робітницями.

"Підвищенням зарплати на 1-2 тис грн кваліфікованих робітників не затримаєш. Деякі підприємства змушені збільшувати зарплати співробітникам на 70%, щоб люди погодилися далі працювати і не їхати за кордон", — зазначає віце-президент Конфедерації будівельників України Юрій Сербін.

За даними Міжнародного кадрового порталу "HeadHunter Україна", кількість пропозицій про роботу від іноземних компаній у 2016 році зросла у 1,5 разу порівняно з 2015 роком, і у 2017 році ця тенденція тривала. Багато вакансій для українців розміщують роботодавці Польщі, Чехії, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Італії.

Тривожна тенденція щодо виїзду молоді на навчання за кордон. За даними центру CEDOS, кількість українських студентів в іноземних університетах у 2016-2017 навчальному році зросла на 56% порівняно з 2012-2013 навчальним роком.

Тоді кількість українців в іноземних університетах стрімко зросла до 72 тис, з них понад 46% навчалося у Польщі. Іншими бажаними для навчання іноземними країнами для української молоді були Німеччина та Росія.

Причини еміграції

Трудова міграція не відбувається безпричинно. Фактори, які на це впливають, можна поділити на два рівні: мікрорівень, відповідальність за який здебільшого лежить на бізнесі, та макрорівень, за який відповідальна держава.

До мікрорівня належать низькі зарплати, слабка система бонусів, відсутність корпоративних університетів, погана інфраструктура, відсутність відчуття безпеки. За це відповідає бізнес, який повинен забезпечити гідні умови праці.

До макрорівня можна віднести низьку якість життя, освіти та медицини, невпевненість у завтрашньому дні та незручну систему оподаткування.

Перша причина — низька зарплата, хоча за даними опитування Міжнародного кадрового порталу "HeadHunter Україна" у 2017 році показники підвищення зарплат позитивні. Близько 69% компаній підвищили зарплати робітникам, але 33% з них підвищили тільки тим, хто виконав або перевиконав план.

 

У випадку з бонусами та преміями ситуація гірша. Половина роботодавців не змінювала розмір матеріальної мотивації. Кожен шостий роботодавець не практикує виплату премій. 8% компаній збільшили бонуси для робітників, але при цьому зменшили фіксовану ставку, а 3% взагалі урізали додаткові виплати.

 

На думку бізнесу, будь-яке підняття зарплати має серйозні наслідки для фінансової стабільності компанії, адже з підвищенням зарплат підвищується оподаткування, що для більшості компаній є критичним.

"Якщо підвищувати зарплату, то її точно треба відрізати від розрахунків податків. Якщо піднімається мінімальна зарплата, то піднімаються і податки", — каже виконавчий директор Європейської бізнес-асоціації Анна Дерев'янко.

Постає питання: як пов'язані система оподаткування та рівень міграції українців?

Друга причина трудової міграції — оподаткування та пільговики. Сучасна пенсійна система є солідарною. Працівники сплачують внески, які спрямовуються на виплату пенсій. За словами заступниці голови Пенсійного фонду Ірини Ковпашко, співвідношення між працівниками та пенсіонерами нерівномірне.

"На сто застрахованих осіб припадає 91 пенсіонер. На сто найманих працівників припадає 115,3 пенсіонера", — каже вона. Крім того, є невідповідність: сплачених з мінімальної зарплати податків не вистачає на виплату мінімальної пенсії.

"Відрахування з мінімальної зарплати, яка у 2017 році була 3 200 грн, становили 704 грн, а мінімальна пенсійна виплата — це 1 373 грн", — зазначає Ковпашко.

В Україні спостерігається тенденція старіння нації, а отже, з кожним роком це питання буде все актуальнішим. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова вважає, що роботодавцям варто зняти обмеження за віковою ознакою при прийомі на роботу.

"Хочемо ми того чи ні, але люди будуть працювати довше. Виникає питання до бізнесу: чи ви знімете свої обмеження на 45+ при працевлаштуванні? Соціальний капітал цих людей теж треба використовувати, адже їх буде все більше в Україні. Бізнес повинен на це зреагувати", — прокоментувала Лібанова.

Люди похилого віку — не єдина пільгова категорія в Україні. Значну частину непрацездатного населення становлять люди з обмеженими можливостями. Для таких громадян законодавство України передбачає певні пільги та переваги.

На думку начальника відділу експертизи тимчасової та стійкої втрати працездатності МОЗ Сергія Черняка, більшість людей отримують інвалідність без перевірки, а високі пільги змушують людей шахраювати для їх отримання.

"У 2018 році вперше виходять на інвалідність понад 200 тис людей. Законодавство сформоване так, що людині вигідно бути інвалідом. Люди будь-якими шляхами лягають на обстеження, щоб отримати пільги. Ми це спостерігаємо протягом десятиліть. Загальна кількість інвалідів в Україні — 2 000 700", — коментує Черняк.

Третя причина трудової міграції — якість життя. За дослідженням "HeadHunter Україна", очікування співробітників від умов праці та дійсність відрізняються.

 
 

Так, 65% респондентів очікують на достойну оплату праці, але це очікування справджується лише для 16% опитаних. Серед тих, хто брав участь в опитуванні, 35% постійно шукають новий досвід, 17% з них вказали, що компанія надає їм таку можливість. Близько 11% респондентів зазначили, що роботодавець піклується про здоров'я співробітників, 14% задоволені доступом до сучасних технологій.

Відтак, найпоширенішими умовами праці, які обіцяють надати роботодавці, є своєчасна оплата та офіційне працевлаштування. Інші умови є додатковими і їх пропонують менше третини опитаних компаній. Ці результати базуються на опитуванні, у якому взяли участь 829 респондентів з різних регіонів України.

Що робити бізнесу

Бізнес може по-різному реагувати на тренди ринку праці.

По-перше — звертати увагу на корпоративні університети, оскільки ланка середньої освіти в Україні доволі слабка. Великі компанії давно пішли цим шляхом. Наприклад, у "Новій пошті" працює така форма навчання новачків.

"Молоді спеціалісти можуть пройти навчання і подати свої кандидатури на внутрішній конкурс. Цього року у нас заплановане активне розширення мережі, відповідно, буде багато вакансій на посаду керівника відділення. Вакансії будуть доступні, зокрема, й кадровому резерву", — зазначили в компанії.

Зачепила трудова міграція й аграрний сектор. Компанії намагаються вирівняти умови праці з європейськими.

"Порівняно із сезонними заробітками в Польщі, робота в МХП має безліч переваг: повний соціальний пакет, офіційне працевлаштування, оплачувані відпустки та лікарняні, комплексне харчування від 1 грн, безкоштовний трансфер до місця роботи та у зворотному напрямку, медичні обстеження, службове житло, якщо в ньому є потреба", — прокоментувала директор департаменту з управління персоналом і комунікаціями агропромислового холдингу МХП Ксенія Прожогіна.

Читайте також
Чемоданний настрій. Якими є реальні масштаби української еміграції
Заробітчани міняють Росію на Європу
На чужину за покращенням

Крім того, для кожного працівника розробляються персональні плани розвитку, виявляються ключові компетенції, які потребують розвитку задля кращого виконання обов'язків та подальшого кар'єрного зростання.

Заохочується і вертикальне, і горизонтальне зростання. За потреби працівника навіть можуть відправити на навчання у профільний заклад за кошт підприємства.

По-друге — не забувати про неформальну освіту. "Бізнесу варто передбачити в рамках неформальної освіти можливість стажування за кордоном, щоб працівники побачили, як працюють найкращі підприємства там", — вважає Лібанова. Крім того, на її думку, не потрібно нехтувати семінарами і тренінгами для персоналу.

По-третє зважати на автоматизацію, аналізувати світові тенденції. "На Заході думають не про те, де взяти робочу силу, а чим зайняти людей, які вивільняються в результаті роботизації. 15-20 років тому професія друкарки була затребувана, але з'явилися комп'ютери, і вона вже не потрібна", — зазначає експерт.

На її думку, в Україні гостро стоїть питання безпеки на робочому місці. Кількість виробничих ушкоджень доволі висока. Люди мусять розуміти: якщо вони втратять здоров'я, то отримають компенсацію. Бізнес повинен це пам'ятати.

Не повинна залишатися осторонь цих проблем влада. Щоб стримати відплив молоді, у багатьох європейських країнах діють урядові програми, які переконують людей повертатися на батьківщину.

У Румунії є об'єднання підприємств та університетів, що пропонує людям, які повернулися, безкоштовне навчання і привілеї під час працевлаштування. У Латвії надаються робочі місця у державному секторі. В Україні лише бізнес усвідомлює кризу трудових ресурсів. Влада поки мовчить.


powered by lun.ua