Нафтогазовий клондайк: що Україна шукає на морському дні
30 років тому Україна забезпечувала себе власними ресурсами й видобувала майже 70 млрд куб м природного газу. Сьогодні — трохи більше 20 млрд куб м.
За цей відрізок часу країна втратила 2/3 видобутку. Держава не вкладала кошти ні в розвідку, ні в залучення новітніх технологій, а питання шельфу залишилося недовивченим.
Утім, це ще можна виправити. Наразі світовий видобуток енергоносіїв все активніше переходить на морський та океанічний шельфи. Виснаження доступних родовищ на суші, зростання потреби в паливі й анексія Криму так само змушують Україну використовувати власний природний ресурс якомога швидше.
Хороша новина — більше року назад Україна відновила пошук нафти та газу на шельфі Чорного моря. За найскромнішими розрахунками вчених, потенціал Північно-західного шельфу Чорного моря може дати Україні не менше 40 млрд куб м газу.
Що заважає зараз видобувати газ і нафту на морському шельфі, що захопила Росія з українських родовищ, і хто може долучитися до видобутку, про це ідеться далі.
Як у них
Видобуток у Північному морі дозволив Великої Британії і Норвегії відмовитися від імпорту вуглеводнів і навіть почати їх експортувати.
Високу активність на своїх шельфах виявляють Канада і США. Але найбільшими районами морського видобутку залишаються Мексиканська і Перська затоки, озеро Маракайбо (Венесуела).
Активно видобуток ведеться і в районах Середземномор'я. З дня моря "дістають" вже третину видобутої у світі нафти. І, за прогнозами, частка шельфових родовищ продовжить зростання.
Так само країни Чорноморського басейну за останні 5 років демонструють більшу активність і вищі темпи, на відміну від України, яка з 2013 року скоротила видобуток газу з 21 млрд куб метрів газу до 20,2 млрд у 2016 році.
Йдеться, про Туреччину, Болгарію та Румунію. Лідером тут вважається Туреччина, яка ще в 1995 залучила американські компанії, Aramco і British Petroleum до розвідки глибинних структур у західній і центральній частині Чорного моря.
Румунія, Болгарія та Грузія також залучили до розвідки шельфу інвестиції низки невеликих, але амбітних західних нафтокомпаній. Так, сусідня Румунія інвестувала більше 1 млрд дол в розробку шельфу. До 2019 року країна вийде на промислову розробку й згодом стане експортером газу. Румунія оцінює свої запаси в 100 млрд куб м газу.
Підсилити позиції Румунії може ще й той факт, що Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) купив частку нафтогазової компанії Black Sea Oil &Gas, яка веде розробку чорноморських нафтогазових родовищ Румунії. В ЄБРР заявляли, що вони розглядають можливість інвестування в BSOG 23,4 млн дол або 19,9 млн євро.
Є й інші успішні приклади: Кіпр, Норвегія, Ізраїль, Єгипет. Усі вони розробляють шельф.
"До" і "після" анексії Криму
На українській ділянці шельфу розвідані й доведені запаси оцінюються в розмірі від 80 до 300 млрд куб.м газу. Але після анексії Криму цифри дещо змінились.
Так, до анексії АР Крим українські сектори Чорного і Азовського морів були найбільшими серед країн узбережжя. До 2014 року моря сягали 1/5 частини України — 130 тисяч кв км.
Після анексії Криму Україні залишилось не більше ніж 40 тис кв км. З них 24, 2 тис кв км — сектор Чорного моря, 15,7 тис кв км — сектор Азовського моря.
Так само незрозуміло, кому зараз належить Арабатська стрілка. Морські роботи в Азові законсервовано.
З моменту окупації Криму з українських родовищ на шельфі Чорного моря Росія же викачала мільярди кубометрів газу. Найбільше саме з Одеського: у 2014 — 1,117 млрд куб м, в 2015 — 980 млн куб м, в 2016 — 880 млн куб м.
Ідеться також про південну частину Азовського моря, Керченсько-Феодосійський шельф Чорного моря и прилеглий континентальний схил, Східно-Чорноморська глибоководна западина. Ці акваторії Україна втратила після анексії АР Крим.
Карта щільності ресурсів вуглеводнів
Важливо: на карті позначена не територія Росії, а частина, недоступна для української геологічної розвідки та буріння.
Що може видобувати Україна
У морських геологорозвідувальних роботах як буріння, так і сейсморозвідки, першочерговими були прикримські ділянки. Тоді в першу чергу задовольнялися інтереси ПАТ "Чорноморнафтогаз", потужності якого знаходилися на території півострова.
Однією з причин відсутності повного обсягу інформації стало ще і втручання великої політики й виконання робіт в спірних зонах з Румінією, Росією.
Саме тому український шельф у сучасному вигляді залишився маловивченим сейсморозвідкою пошуково-детального масштабу.
Загалом, за матеріалами державної програми "Нафта і газ України до 2010 року", резерви вуглеводневої сировини (приблизно 300 родовищ) становлять 230 млн т нафти і 1165 млрд куб м газу. Згідно з розрахунками, це дозволяє на рік видобувати нафти — на рівні 7-8 млн т і газу — 30-35 млрд куб м.
Основні перспективи приросту запасів нафти та газу пов'язуються із Південним нафтогазоносним регіоном. Він охоплює Західне та Північне Причорномор'я, Північне Приазов'я, Крим, українські зони Чорного і Азовського морів.
Той же самий північно-західний шельф Чорного моря, про який автор згадував на початку, вивчений сейсморозвідкою у регіональному масштабі 1:200000. За результатами встановлено основні риси геологічної будови: зони генерації, шляхи міграції вуглеводнів, товщини осадкових комплексів.
Тепер здійснюється наступний пошуково-детальний етап: виявлення і підготовка перспективних об'єктів для пошуково-розвідувального буріння.
Вивчення розрізу бурінням північно-західного шельфу Чорного моря залишається актуальним, але для обґрунтованих рекомендацій щодо закладання свердловин необхідно детальне вивчення сучасною сейсморозвідкою.
З огляду на оцінювання потенційних ресурсів в Україні, наразі досліджено менше 40% запасів викопних вуглеводнів.
Після агресії Росії "жонглювати" конкретними цифрами щодо ресурсів геологи не поспішають. Тепер перед Україною стоїть завдання вивчити нерозвідані вуглеводні перспективи. Саме для цього, рівно рік тому, в листопаді 2016 після трирічної перерви було відновлено пошукові роботи на шельфі Чорного моря.
Науково-дослідницьке судно "Іскатєль" виконало детальні нафтогазопошукові роботи в межах Кілійсько-Зміїного уступу і Криловського прогину в Одеській області.
Це та частка шельфу, яка де-факто залишилась під юрисдикцією України після анексії Криму. За найскромнішими підрахунками науковців, Північно-західний шельф Чорного моря може дати Україні не менш 40 млрд кубів газу.
Не нафтою і газом єдиними
Шельф Чорного моря багатий не тільки на нафту й газ. У цій частині Всесвітнього океану є м'яке золото, метан, ціла низка будівельних матеріалів.
На окрему увагу заслуговують нетрадиційні поклади вуглеводнів, зокрема газогідрати. Це енергетична сировина майбутнього, і тому все більше уваги приділяється вивченню її походження та поширенню.
Наприклад, за даними радянського вченого Рібурга за одну добу з дна Чорного моря у водний шар надходить біля 1 млрд куб м метану. А за даними російського геолога Володимира Єгорова, у Чорному морі зафіксовано до 1200 газових факелів.
Щодо золота визнані вчені та практики впевнено кажуть про цілу низку точок Азово-Чорноморського басейну, де зосереджене мілке і тонке золото в досить помітних концентраціях.
З 10 ділянок для оцінки ресурсів були вибрані п'ять найбільш вивчених. Це Одеська затока у межах долини Палео Дніпра та його палеопритоків — Куяльнику, Хаджибея, Аджалика, а також Жебриянська бухта на північ від дельти Дунаю, Сухий лиман, Прадніпровська та Тендрик. Прогнозовані запаси цих п'яти ділянок український геолог Владислав Резник сумарно оцінив у 133, 7 тон металу.
Також вченими розглядається питання щодо молібдену і літію, вміст яких перевищує фонові у 25 разів.
Всі ці ресурси не тільки можливо, а потрібно використовувати. Звісно, за умови якщо Україна не на папері прагне досягти енергонезалежності.
Що є перепоною
Ресурси нафти й природного газу в Україні дають змогу, принаймні, удвічі збільшити їхній видобуток. Які існують проблеми?
По-перше, це брак інвестицій для освоєння глибоководного континентального шельфу України.
По-друге, відсутність в достатній кількості спеціалізованих плавучих бурових установок (СПБУ) для розвідки і видобутку енергоресурсів на глибоководному морському шельфі.
По-третє, недостатня кількість спеціальних суден і платформ для супроводу буріння та експлуатації свердловин, а також для прокладання морських трубопроводів.
По-четверте, недосконалість "Програми освоєння вуглеводних ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морів" (постанова КМУ від 17 вересня 14 1996 року № 1141) у плані її невідповідності сучасним економічно-правовим відносинам у сфері освоєння морського шельфу.
По-п'яте, невиконання до цього часу рішення РНБОУ від 16 травня 2008 року "Про розробку Комплексної програми видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного і Азовського морів".
По-шосте, часта зміна порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, процедура отримання яких надто складна і коштовна.
По-сьоме, непрозорість процесу розвідки і експлуатації родовищ нафти і газу на українському шельфі Чорного і Азовського морів: дані про поклади, їхню розробку, собівартість, кількість свердловин і їхніх власників, обсяги видобутих енергоресурсів і ціну їх реалізації здебільшого залишаються таємницею для суспільства і громадськості.
По-восьме, недостатнє врахування високої капіталоємності розвитку морського нафтогазовидобування при формуванні державної політики у сфері ціноутворення, оподаткування й побудови дозвільної системи.
Що робити
Крім державного підприємства "Чорноморнафтогаз", жодна українська компанія не має досвіду роботи на шельфі. Інші надрокористувачі, які отримували спецдозволи, ні матеріальної ні наукової бази для геологічного вивчення і освоєння надр не мали і залучали спеціалізовані підприємства.
Досвід країн Чорноморського басейну свідчить про те, що тільки потужні компанії світового рівня володіють достатніми фінансовими і технічними ресурсами для розвідки та подальшого видобутку енергоносіїв на морському шельфі.
Для України важливо не стільки зробити проект розробки шельфу максимально дешевим, скільки знайти тих партнерів, які зможуть максимально швидко, на високому технологічному рівні його реалізувати.
Тут доречно говорити про співпрацю з міжнародними компаніями в межах угоди про розподіл продукції. По-перше, це одна із підстав (згідно Постанови №615) для надання спецдозволу. По-друге, це та норма 50 на 50, або в іншому відсотковому співвідношенні, яка і відповідальність розділить між компаніями-партнерами, і сприятиме залученню іноземних інвестицій і технологій.
Поки що єдина українська компанія, яка ініціювала розробку шельфу Чорного моря — це "Укргазвидобування". На початку року державна компанія подала пакет документів до Держгеонадр.
Як саме вона планує діяти, чи то самостійно, чи то залучати іноземний досвід, невідомо.
Зрештою, навіть потужні іноземні компанії не можуть убезпечити від ризиків, які сягають 70% при розвідці і бурінні вуглеводневих надр. Наприклад, буріння св.Сюрмене-1 в турецькій зоні, глибина моря 1680 м, виконувалось за участю BritishPetroleum, ExxonMobil, Chevron і Petrobras. Витрати сягнули 4 млрд дол і продукцію не отримано.
У будь-якому разі, це не повинно бути перепоною для України.
Дмитро Кащук, ГО "НРВ", екс-керівник Держгеонадр