За що ми платимо податки

За що ми платимо податки

Вівторок, 9 квітня 2013, 09:06 -
Громадяни повинні самі платити соціальні внески. Це підвищить відповідальність, бо приховування доходів буде свідомим порушенням закону. До того ж, віднісши власноруч гроші до скарбниці, українець почне міркувати: а за що я заплатив?

Щомісяця звичайний українець сплачує державі близько 2 092 грн, на рік - 25 102 грн.

На що дають право ці гроші?

Адже за таку суму можна найняти "особистого" чиновника на півставки - 50% зарплати середньостатистичного державного службовця.

Можна прогодувати двох з половиною пенсіонерів - мінімальна пенсія близько 800 грн.

Можна навіть цілий рік утримувати три малозабезпечені сім'ї.

Тут повинен прозвучати звичний "демотиватор" про те, що держава нам дає набагато більше, ніж ми платимо до бюджету. І що держава за нас "доплачує". Окрім цього, кожен чиновник обов'язково щось додасть про хронічний брак коштів.  Мовляв, а що ж ви хочете за свої смішні гроші?

Однак щоб зрозуміти, на що ми маємо право, а на що - ні, давайте глянемо на рахунок, який ми сплачуємо щороку за державні послуги.

Рахунок за державні послуги, сплачений у 2011 році

Придбана послуга

Вартість, грн.

Структура, %

Державний апарат

768

3,1

Відсотки за державним боргом

709

2,8

Армія

392

1,6

Міліція, прокуратура, суди

967

3,9

Субсидії сільському господарству

226

0,9

Субсидії шахтарям

301

1,2

Ремонт доріг

505

2,0

Охорона природи

115

0,5

Розвиток житлово-комунального господарства

257

1,0

Охорона здоров'я

1 450

5,8

Духовний та фізичний розвиток 

319

1,3

Освіта

2 555

10,2

Підтримка малозабезпечених

1 297

5,2

Інше

660

2,6

Утримання пенсіонерів

14 581

58,1

Усього

25 102

100

Джерело: Мінфінан, Пенсійний фонд. Оцінка: "CASE Україна"

Перше, що впадає в око, - це шалені витрати на утримання пенсіонерів та соціально незабезпечених. Фактично кожен працівник у 2011 році віддав майже 16 тис грн або дві третини сплачених податків на утримання когось ще, крім своєї сім'ї.

Звісно, підтримка літніх людей - важливо з усіх точок зору. Однак справедливість такої "підтримки" сумнівна, коли згадати, що до людей з особливими потребами в Україні законодавство відносить можновладців та інших заможних пільговиків. Найбідніше населення отримує лише 30% коштів, виділених на соціальні потреби.

Втім, попри величезні витрати на соціальні потреби українець також оплачує багато інших державних послуг. Зокрема, у 2011 році кожен працюючий заплатив 2,5 тис грн, а це півтори місячної зарплати на той період, за "безкоштовну" освіту.

З першого погляду, ця цифра не вражає. Однак якщо врахувати, що у 2011 році середня зарплата в освіті становила 2 тис грн на місяць, то фактично цим внеском платник податку отримав право індивідуального місячного курсу від Міністерства освіти. Інша річ, наскільки ефективно Міносвіти використовує ці кошти.

Подібна ситуація з витратами на "безкоштовну" медицину. Сплативши 1,5 тис грн у 2011 році, громадянин, звичайно, не повністю покриває всі потенційні витрати у випадку хвороби. Однак звичайна людина і послугами медичних закладів користується не кожен день.

Фото УП

Для порівняння: якби платник податків мав вибір, то за ці кошти можна було б оформити медичну страховку на послуги від 20 тис грн до 100 тис грн на рік. І це були б кращі послуги, ніж у звичайній лікарні.

Є цифра, яку ми сплачуємо за послуги міліції, прокуратури та судів: близько 1 тис грн на рік. Це в два рази перевищує вартість утримання українського війська. Ця сума навіть більша, ніж ми платимо за роботу "армії" чиновників, про надмірну чисельність якої говорить кожен новий президент чи уряд.

При цьому про якість правоохоронних послуг чи послуг правосуддя мало хто з українців відгукується позитивно. Що вже говорити про додаткові збори, наприклад, судовий збір, які стягуються у випадку використання послуг правоохоронної системи.

Можна продовжувати аналіз рахунку за державні послуги. Цікавими є і витрати на ремонт доріг, і постійні видатки на обслуговування державного боргу. Однак основне, що потрібно зрозуміти: кожен українець справно оплачує свій рахунок за послуги держави і має право не тільки на вдячність пенсіонерів, але й на інші послуги.

Примусовість оплати державних послуг спокушає "монополіста", тобто державу, завищувати ціни за свою роботу. Однак кожен повинен пам'ятати, що "за свої смішні гроші" платник податку може знайти собі достойну альтернативу і "безкоштовній" державній освіті, і "безкоштовній" державній медицині.

Відтак, платник податку має повне право на достойну якість оплачених послуг.  Інакше навіщо тоді платити податки?

Що українець втрачає, сплативши державний рахунок

Джерело: "CASE Україна", tui.ua, rozetka.com.ua, avtocentr.com.ua

Отже, державні рахунки оплачує звичайний громадянин. Не важливо, чи це власник компанії, чи найманий працівник. Навіть пенсіонери і "неофіційні" працівники теж платять за утримання держави. Однак чому розуміння цього настільки важливе?

Річ у тім, що і проблеми марнотратства, і проблеми корупції, і хронічно неякісні державні послуги не можна вилікувати лише централізованим шляхом. Значна частина цієї роботи лежить на плечах простих громадян.

Приклад з приватного сектора: яке б не було ефективне керівництво супермаркету, якість обслуговування ніколи не буде високою, якщо тисячі звичайних покупців не сигналізуватимуть своїми грошима та відгуками про те, що подобається, а що ні.

Звичайно, у випадку з державою спілкування "покупець - постачальник послуг" дещо складніше, оскільки держава за визначенням є монополією, і відмова від державних послуг карається законом. Однак в цілому відстоювання прав споживача в супермаркеті та відстоювання прав платника податку за своєю суттю - одне і те ж.

"В теорії це справді так, - скаже читач. - Однак на практиці український "споживач" абсолютно безправний. Особливо коли йдеться про відносини з державою на прикладі конкретного чиновника. Досвідчений корупціонер завжди зуміє поставити свого "клієнта" в такі умови, що хабар буде найзручнішим варіантом.

Та й загалом у нашій культурі не прийнято "качати права". Суспільство засуджує "ненормальних скандалістів", які замість мовчазної згоди намагаються захищатися".

Так і є. Проблема настільки глибоко "зашита" в самих українських громадянах - досі homo soveticus, що потрібно починати з усвідомлення простих речей.

У випадку з марнотратством і корупцією у сфері державних фінансів потрібно почати з побудови розуміння, що нема абстрактної держави, яка всіх годує, а є мільйони громадян, які роблять внески, щоб підтримувати літніх людей.

Є мільйони заможніших українців, які допомагають біднішим. І є велика країна з багатьма регіонами, які у складчину наймають на роботу чиновників, щоб ті ефективно використовували зібрані кошти на освіту і на медицину.

Який тоді повинен бути план дій? Звідки з'являться ті свідомі платники податків, які не будуть миритися з казнокрадством та будуть активно чинити опір "знизу" і корупціонерам, і "комбінаторам" державних закупівель?

Універсальної відповіді не існує, однак є такі пропозиції.

1. Потрібно проводити активну роз'яснювальну роботу. Слід розповідати, що будь-який громадянин оплачує державні рахунки.

Ця роз'яснювальна робота повинна брати за основу не абстрактні мільйони чи мільярди гривень, які звичайний громадянин навіть уявити не може, а робити акцент на особистих платежах окремо взятого українця. Тоді стане зрозуміло, яку альтернативу конкретний українець втрачає, коли оплачує рахунок від держави.

Фото УП

2. Потрібно підтримувати обов'язкове загальне декларування доходів усіма громадянами. Міністерство доходів і зборів обстоює важливість такого декларування, оскільки це, можливо, підвищить податкові збори.

Однак ця регулярна вправа має набагато важливіше значення: громадяни в примусовому порядку будуть отримувати інформацію про те, скільки вони сплатили податків. Таке інформування створить підґрунтя для появи свідомих платників.

3. Ефективним інструментом може стати введення інформування про "валову" зарплату і соціальні відрахування під час прийому на роботу та розрахунків з працівниками: друковані звіти в доступному вигляді із зазначенням ПДФО та ЄСВ.

Інформування про "валову" винагороду ставить працівника перед необхідністю розрахунку "чистої" зарплати та інформує про додаткові платежі, які стягуються до Пенсійного фонду. Така вправа теж формує свідомого платника податків.

4. Важливим елементом виховання свідомих платників податків може стати додаткове акцентування уваги покупця на сплачених податках у фіскальних чеках. Зараз фіскальні чеки містять інформацію про сплачений ПДВ, однак у випадку з українськими громадянами бажано додатково роз'яснювати значення цієї суми.

Наприклад, можна вітати покупця з тим, що він сплатив певну суму податків до скарбниці, інформувати, що ефективність використання сплачених коштів він може перевірити у звітах Міністерства фінансів або на певних інформаційних ресурсах.

5. Дієвим кроком у вихованні свідомості платників податків було б введення до навчальних планів середньої школи та вузів спеціальних занять з вивчення податкової системи. Цей крок матиме сильне політико-економічне значення, тому для його здійснення потрібні сприятливі політичні передумови.

6. Наступним кроком повинна стати самостійна сплата соціальних внесків і податків з доходів. В українських умовах це віддалена перспектива, оскільки держава не має досвіду безпосередньої взаємодії з мільйонами громадян. Однак така практика є обов'язковою для переходу держави на інший рівень розвитку.

З одного боку, це підвищує рівень відповідальності при сплаті податків, бо замовчування доходів буде свідомим порушенням закону. З іншого боку, віднісши власноруч гроші до скарбниці, українець почне міркувати: а за що я заплатив?

7. Інструменти громадського контролю. Важливим продовженням виховання активної позиції у платників податків повинно стати створення діючих, а не бутафорних, інструментів громадського контролю за громадськими - державними - фінансами.

Таким інструментом може бути право громадян і їх об'єднань проводити розслідування та виступати позивачами від імені платників податків у разі виявлення випадків корупції або марнотратства з боку чиновників.

За допомогою закону "Про доступ до публічної інформації" громадяни отримали право подавати інформаційні запити. Можна очікувати, що таке розширення прав українців у сфері контролю за державними витратами теж матиме позитивний вплив.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!