СОТ чи український виробник?

СОТ чи український виробник?

Середа, 26 грудня 2012, 17:02 -
Збільшення мита подається як підтримка вітчизняного виробника, але багато хто ставить питання: чи варто взагалі підтримувати виробника, який не спроможний випускати по-справжньому якісну і привабливу продукцію?

Однією з найважливіших подій у сфері зовнішньої торгівлі у 2012 році став початок процесу перегляду умов членства України в СОТ.

Апелюючи до 28-ї статті ГАТТ, яка дозволяє всім країнам-членам цієї організації раз на три роки ініціювати перегляд імпортного мита, уряд України підготував список з 371 товарної позиції.

За офіційними даними, до нього входять 224 товари, що належать до продукції сільського господарства та продовольчої промисловості, і 147 видів промислової продукції.

Як зауважував прем'єр-міністр Микола Азаров, до переліку увійшли легкові та вантажні автомобілі, сільгосптехніка, меблі. Тобто йдеться про доволі вагому частку українського неенергетичного імпорту.

Ця ініціатива, як відомо, викликала неоднозначну реакцію. Двадцять три держави та Європейський союз висловили своє невдоволення з цього приводу і порекомендували Україні зняти свою пропозицію.

Справді, за останні роки кількість обмежень у світовій торгівлі зросла. Пригадаймо, наприклад, бар'єри, які зводять США на шляху поставок низки китайських товарів або введення утилізаційного збору на автомобілів Росії. Однак жодна країна у світі не вдавалася до таких рішучих одномоментних дій із захисту внутрішнього ринку.

Утім, іншого виходу Україна, схоже, не мала. Надто багато позицій здали вітчизняні переговірники у 2006-2007 роках, прагнучи якомога швидше організувати вступ України до СОТ. І цілком зрозуміле прагнення уряду вирішити спірні питання та слабкі позиції одним махом, не відкладаючи їх ще на три роки.

Однак і в самій Україні рух за перегляд імпортного мита не користується загальною підтримкою. Причому зауваження критиків є ідеологічними. Сучасна глобальна економіка заснована на свободі міжнародної торгівлі. Відступити від цього принципу - означає протиставити себе загальносвітовим тенденціям.

Для багатьох українців, і тут йдеться не лише про бізнесменів, які займаються імпортом, питання мита є доволі болючим. Будь-яке підвищення тарифів - це зростання цін на імпортну продукцію, яка в багатьох ринкових нішах або не має вітчизняних аналогів, або перемагає вироби українських компаній за ціною і якістю.

Обмеженням імпорту та підняттям цін на нього влада штучно знижує його конкурентноздатність, але ж не підвищує конкурентоспроможність внутрішніх постачальників, які часто користуються цією перевагою для збільшення вартості своєї продукції і збільшення прибутків за рахунок споживачів.

Так, збільшення мита подається як підтримка вітчизняного виробника, але багато хто ставить питання: чи варто взагалі підтримувати виробника, який не спроможний випускати по-справжньому якісну і привабливу продукцію?

Чи потрібно обмежувати право українського споживача на придбання вживаної європейської іномарки за ті ж гроші, що і "Ланос" українського виробництва? Чи варто нав'язувати вітчизняним аграріям українські трактори й комбайни, якщо за кордоном можна придбати більш ефективну та багатофункціональну техніку?

Заради чого повинен страждати український споживач? Невже для того, щоб вітчизняний олігарх, який володіє підприємством, захищеним державою від конкуренції, поклав у кишеню додаткові прибутки?

Фото i.ua

Чи потрібно для цього конфліктувати із зарубіжними партнерами, які у відповідь можуть ввести обмеження на імпорт якоїсь української продукції, наприклад, продтоварів або металопрокату?

Зрештою, свобода міжнародної торгівлі якраз і придумана для того, щоб споживач мав можливість отримувати найбільш оптимальний для нього товар за мінімально можливою ціною, незалежно від країни походження.

Така позиція, безсумнівно, має право на існування: свій гаманець ближчий до тіла, і будь-який продукт простіше купити, ніж зробити самому. Але зараз вона просто згубна для вітчизняної економіки.

Починаючи з 2005 року, Україна купує за кордоном більше, ніж продає туди сама. У 2012 році від'ємний торговий баланс перевищував 1 млрд дол на місяць.

Безумовно, найбільший внесок в цю суму робить імпортний природний газ, і перехід на ринкові принципи ціноутворення, ініційовані українською стороною у 2005 році, був жахливою фатальною помилкою. Але проблема не лише в цьому.

Упродовж останнього десятиліття Україна поступово втрачає власну промисловість під натиском транснаціональних корпорацій, які посіли домінуючі позиції на споживчому ринку.

Якщо проаналізувати структуру українського імпорту, стає відверто страшно: Україна в усьому залежить від поставок з-за кордону. Затрати на закупки автомобілів поступаються лише платі за російський газ.

Щороку майже мільярд витрачається на ліки. Сотнями мільйонів доларів вимірюється імпорт побутової та сільгосптехніки, мобільних телефонів, побутової електроніки та навіть миючих засобів та памперсів.

Півбіди, якби цей імпорт покривався експортом. Зрештою, Росія теж багато чого завозить з-за кордону, але розплачується за все це нафтою та газом. А багатомільярдний японський імпорт енергоносіїв, сировини та продовольства оплачується за рахунок продажу готової промислової продукції.

Але ж в українському експорті майже половина поставок припадає на чорні метали, мінеральну сировину та хімічну продукцію, трохи більше 20% - на продукцію машинобудування. Причому майже третина продукціії машинобудування за вартістю - це залізничні локомотиви та вагони.

Все це - так звані інвестиційні товари, попит на які напряму залежить від стану світової економіки. Вона ж наразі перебуває у кризі, виходу з якої не видно.

Фото blogspot.com

Можна припустити, що кон'юнктура на ринках основних експортних товарів України найближчим часом не покращиться. Відтак, нарощувати експорт, щоб сплатити за його рахунок імпортні закупки, які зростають, буде все складніше.

При цьому не варто забувати, що у 2013 році Україні доведеться віддати за зовнішніми боргами 9 млрд дол. Введення 50-відсоткового обов'язкового продажу валюти було необхідністю. Але це ще не все.

Тотальне володарювання імпорту на вітчизняному ринку змушує уряд та Нацбанк будь-що утримувати курс національної валюти. Хоча МВФ давно радить Україні відпустити гривню у вільне плавання, щоб за рахунок девальвації підтримувати експортерів та виправити торговий баланс.

На жаль, цей інструмент, який широко застосовується у світовій практиці, Україні не підходить. Зниження курсу гривні неодмінно викличе скачок цін на широченний діапазон товарів: від бензину і газу до косметики. До того ж, багато вітчизняних підприємств залежать від імпорту сировини, комплектуючих та обладнання.

Тому ослаблення гривні стане для вітчизняної економіки сильним шоком, уникнути якого треба усіма можливими способами. В тому числі - за рахунок зниження тиску на гривню через обмеження імпорту. Так, від цього певною мірою постраждають українські споживачі, але в іншому разі їм загрожує небезпека девальвації.

Утім, рух за перегляд членства України в СОТ варто розглядати лише як частину широкого комплексу заходів, спрямованих на підтримку вітчизняного виробника.

У 2012 році уряд ініціював розробку низки галузевих програм імпортозаміщення, спрямованих на створення або розвиток важливих виробництв. Очевидно, завданням на 2013 рік мусить стати наповнення цих програм конкретним змістом.

На початку грудня президент Віктор Янукович підписав закон про внесення змін в митний тариф. Документ передбачає обнуління мита на низку товарів, наприклад, марганцеву руду та деякі види електродвигунів та підшипників, але підвищує - максимум до 10% - тарифи майже на сотню інших позицій.

Серед них, зокрема, електровози, трамвайні вагони, буксири, плавучі або підводні бурові платформи.

Можливо, якби цей закон був ухвалений раніше, влада не купувала би для "Євро-2012" корейські швидкісні потяги, які, як з'ясувалося, не витримують суворих умов української зими, і не тягнула б аж із Сінгапуру бурові установки для чорноморського шельфу, а замовила б ці вироби вітчизняним компаніям.

Фото УП

Але тут виникає все те ж "прокляте" питання: а навіщо обов'язково підтримувати українського виробника, якщо купити необхідний товар швидше і простіше? І взагалі - чи варто допомагати промисловцям, коли в усіх розвинених країнах найбільша частка ВВП давно припадає на сферу послуг?

Так, варто! Тому що, намагаючись розвиватися за "постіндустріальною" моделлю, Україна зайшла в глухий кут.

Сфера послуг в передових західних державах - це, насамперед, малий і середній бізнес, який існує завдяки високим доходам населення. А планку високих зарплат у Європі і США завжди задавали високотехнологічні галузі, у яких частка оплати праці у вартості готової продукції відносно мала.

Україна з її напівсировинною економікою і високим "корупційним податком" просто не може забезпечити більшій частині населення прийнятний рівень доходів. Саме бідність є головним бар'єром на шляху розвитку малого бізнесу в Україні.

Якби не 5-7 мільйонів наших співвітчизників, які працюють за кордоном, ми б мали рівень безробіття, який можна порівняти з Грецією або Іспанією: 25% і більше, а серед молоді - понад 50%. Однак зниження соціальної напруги за рахунок трудової міграції теж має свою ціну.

В Україні залишилося вкрай мало крупних виробництв, здатних формувати держбюджет своїми податками. Між тим, у 2013 році брак коштів для фінансування найважливіших державних витрат стане серйозною проблемою.

Майже кожна п'ята гривня в бюджеті-2013 піде на пенсії. Але звідки узяти на них гроші, якщо чисельність працюючих і пенсіонерів майже зрівнялася, а ті, які могли б наповнювати пенсійний фонд своїми відрахуваннями, працюють за кордоном, оскільки не можуть знайти застосування своїм знанням і умінням вдома?

Звичайно, постійний дефіцит державних фінансів значною мірою пояснюється масовим вивезенням прибутків в офшори, але, принаймні, резерв для збільшення доходів казни тут теоретично є. Малий і середній бізнес, задіяний переважно у сфері послуг, не може бути серйозним платником податків.

Тому Україні необхідно відтворювати своє виробництво, використовуючи для цього всі можливі інструменти. І підвищення мита, яке частково збільшує конкурентоспроможність вітчизняних виробників порівняно з глобальними транснаціональними корпораціями, - лише один з них.

Необхідно скористатися досвідом модернізації Туреччини, Малайзії, Кореї, боротися з корупцією, створювати приватно-державні партнерства, зобов'язувати приватний бізнес у відповідь на надання державної підтримки втілювати нові технології, модернізовувати виробництво і створювати нові робочі місця.

Фото УП

Звичайно, так можна буде підняти лише кілька галузей, тому уряд повинен визначити ці нові зони зростання.

Нове українське виробництво не може бути просто імпортозамісним. Через бідність вітчизняний внутрішній ринок дуже вузький, тому компанія, яка орієнтується лише на нього, не може бути по-справжньому ефективною. Вона постійно потребуватиме підтримки, щоб витримувати конкуренцію з боку імпорту.

Щоб створені в Україні галузі стали по-справжньому сильними, вони повинні орієнтуватися не лише на внутрішній ринок, а й на експорт. У зв'язку з цим Росія та інші країни СНД видаються привабливішим і вигіднішим ринком, ніж ЄС.

Європейські компанії у 1990-х роках і на початку 2000-х років винесли значну частину виробництв до Туреччини і країн центральної Європи, тож ніша постачальників промислових виробів до заможних держав "ядра" ЄС зайнята. Враховуючи кризу в ЄС, нове "вікно можливостей" там може відчинитися нескоро.

Безумовно, шлях відновлення українського виробництва буде непростим. Прорахунки можливі, але не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Василь Горбаль, народний депутат шостого скликання