З наближенням парламентських виборів тема захисту вкладників, кількість яких в країні навіть перевищує кількість електорату, стає як ніколи актуальною.

І хоча на банківському ринку поки тихо та спокійно, Нацбанк все одно потроху готується до можливих потрясінь, щоб вони не відбулися до моменту голосування.

На Інститутській, 9 за будь яких обставин тримають курс гривні до долара, не жалкуючи резервів, тому що девальвація найбільше вдарить по власниках гривневих депозитів. А це найбільша частина тих людей, що тримають гроші на рахунках.

Нацбанк навіть не гидує відверто погрожувати різного роду експертам: базікайте про що завгодно, окрім курсу, інакше... Ніхто не хоче перевіряти, що трапиться з порушником режиму спокою.

Також у першому кварталі НБУ почав роздавати підопічним стабілізаційні кредити, щоб уникнути банківських банкрутств напередодні виборів. Регулятор навіть пообіцяв підвищити розмір гарантій, що надає Фонд гарантування вкладів фізосіб - ФГВФО. Не забули і про вкладників Ощадбанку СРСР, яких підгодовують "вітіною тисячею".

Без нагляду та захисту залишилися хіба що вкладники кредитних спілок. Однак вже з’явилися охочі заробити політичний та грошовий капітал і на цій цікавій темі. За час кризи в Україні збанкрутувало півсотні кредитних спілок, і ще стільки може чекати та ж сама доля. Крім того, деякі з них продовжують збирати гроші навіть без ліцензії. Державні регулятори поки нічого не можуть з цим вдіяти - за частину зібраних грошей власники таких союзів елементарно "вирішують питання на місцях".

Існує давня ідея - перетворити регулювання ринку кредитних спілок на аналогічну до тієї, що працює на банківському ринку. Ще під час президентських виборів 2009 року Олександра Кужель, яка тоді очолювала Держкомпідприємництва, лобіювала питання виділення з держбюджету 1 млрд грн на рефінансування проблемних спілок. Ці кошти так і не надали.

У цьому їй допомагала така собі Асоціація кредитних спілок військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, у яку входило близько 20 спілок. Майже половина з них збанкрутували у 2008-2009 роках.

Одна з них - сумнозвісна установа "Перше кредитне товариство". Ця найбільша в країні спілка лопнула і досі не може розрахуватися з вкладниками. За деякими оцінками, збанкрутілі спілки заборгували своїм членам близько 500 млн грн. Точна цифра наразі не відома, тому що банкрути на здають звітність.

Користуючись відсутністю офіційної статистики, деякі спілки намагаються і зараз залучити великі кошти з бюджету для компенсації вкладникам. Однак тепер уже фігурує астрономічна цифра - 4,5 млрд грн. За чутками, лобіюють цю тему комуністи, які за домовленістю з "регіоналами" контролюють Нацкомфінпослуг, та все ще пані Кужель.

Не менш активно переймається захистом обдурених вкладників і депутат-перебіжчик до Партії регіонів Юрій Полунєєв. Він навіть подав законопроект, який передбачає ввести гарантії для депозитів у кредитних спілках через ФГВФО.

Депутат також намагався створити громадську організацію для захисту інтересів вкладників - Федерацію споживачів фінансових послуг. Це не дуже сподобалося професійним об’єднанням учасників фінансових ринків.

У лютому 19 асоціацій та громадських організацій написали звернення до віце-прем’єра Сергія Тігіпка з проханням взяти тему захисту вкладників під своє крило. Відомо також, що Сергій Леонідович дуже зацікавився цим питанням.

Нещодавно Фонд гарантування суттєво реформували. Зокрема, йому передали довгоочікувану функцію - управління тимчасовими адміністраторами банків. Це величезна влада, яка до цього концентрувалася в руках голови НБУ. Але Нацбанк від неї потерпав, тому що зазвичай кожен з таких випадків був пов'язаний з гучними скандалами - згадайте Укрпромбанк, "Родовід" та навіть "БІГ Енергію".

Щоправда, одночасно з затвердженням норми було звільнено Василя Пасічника - колишнього керівника банківського нагляду НБУ, який після відставки Стельмаха отримав крісло голови Фонду. Цікаво, що саме він проштовхував ідею з передачею Фондові функції керування тимчасовими адміністраторами. Наступницею Пасічника стала Олена Шарова, про яку ніхто не чув хочь якусь інформацію.

Діюче керівництво ФГВФО обіцяє, що найближчим часом ця структура стане ще ефективнішою. Однак досі не зрозуміло, чому гарантії фонду, як і раніше, не поширюються на вклади підприємців-фізосіб, депозити в золоті та інших металах, а також на вклади у державному Ощадбанку (їх все ще цілком гарантовано бюджетом).

На ці та інші питання ЕП відповів заступник директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізосіб Андрій Оленчик. До речі, він довго працював у Держкомфінпослуг, де займався наглядом за кредитними спілками. Тому він має дещо інший погляд на фінансові ринки, на відміну від банкірів, які сприймають кредитні спілки як непотрібне явище.

Проте, Оленчик охоче розповів, як у майбутньому будуть банкрутувати банки, і за якою процедурою до них призначатимуть тимчасових адміністраторів.

Фонд має новий офіс на Бульварі Шевченка у Києві. На відміну від старого офіса, перед яким була широка вулиця Ярославів Вал, цього разу вхід знаходиться у маленькому дворику. Він настільки тісний, що навіть при палкому бажанні сюди не зможуть зайти багато пікетувальників. Може, так і було розраховано з самого початку? Ну, на випадок банкрутства ще кількох банків - щоб не заважали "ходокі".

********************************

- За новим законом "Про систему гарантування вкладів фізосіб" рішення про введення тимчасової адміністрації в банк або про його ліквідацію буде приймати фонд. Ви зможете це робити без НБУ?

- Рішення про початок тимчасової адміністрації фонд приймає автоматично. Коли НБУ відносить банк до проблемного, він має 180 днів, щоб оздоровити його.

Якщо протягом цього терміну вирівняти ситуацію неможливо, тоді НБУ зобов’язаний зарахувати його до неплатоспроможних, а ми - наступного дня його "прийняти".

- Тобто банк не може бути одразу ліквідований після визнання його неплатоспроможним?

- Ні, ми завжди спочатку вводимо тимчасову адміністрацію. Інша річ, що хоча на тимчасову адміністрацію нам надається три місяці, для системних банків півроку, насправді ми можемо звернутися до Нацбанку з поданням його на ліквідацію хоч на другий день після прийняття нами цього банку в тимчасову адміністрацію.

- Немає конфлікту інтересів у тому, що одна і та ж організація визначає дату початку ліквідації банку і проводить виплати? Процес можна затягувати, як це було з банком "Надра".

- Ми до "Надр" не мали жодного стосунку, оскільки рішення про ліквідацію цього банку не приймалося. Однак в будь-якому випадку за новим законом це не може повторитися - ми дуже чітко обмежені в часі.

Одна із складових реформи якраз і полягала в тому, що естафета виведення неплатоспроможного банку з ринку розписана за міліметрами і секундами.

Три місяці ми можемо робити що завгодно, але далі ми зобов’язані завершити операції з передавання активів і пасивів приймаючому банку чи створити перехідний банк і на завершення - зробити подання Нацбанку про ліквідацію установи.

Після рішення НБУ ми стаємо ліквідатором банку, але і там ми обмежені. Якщо зараз ліквідація може тривати три роки, то у нас на це є рік. Для системних - два роки.

Крім того, тимчасову адміністрацію у виконанні НБУ та у виконанні Фонду некоректно порівнювати, бо у них це здійснюється для оздоровлення, а у нас буде - винятково з метою виведення установи з ринку.

- Але у вас також з’явилося право пошуку інвестора та продажу банку.

- Це один з п’яти варіантів виведення банку з ринку. Довго сперечалися, коли писали закон, чи залишати цю опцію, бо це не є класичним виведенням банку з ринку. Однак виникло резонне питання: а раптом така ситуація виникне?

Якщо з’явиться інвестор, який готовий викупити банк в тому вигляді, в якому він є, то чому ми повинні виключати таку можливість? Це був би найбільш правильний і логічний вихід. Проте за прогнозами це буде надзвичайно рідко.

- Чия це взагалі була ідея перевести функції тимчасового адміністрування та ліквідації від НБУ до фонду?

- Наскільки я знаю, привид реформи блукав Україною давно. Народилася ця ідея у керівництва НБУ ще років п'ять-шість тому. Навіть існували законопроекти депутатів Аржевітіна, Воропаєва та інші, які частково намагалися зробити щось подібне.

- Колишній голова НБУ Володимир Стельмах хотів вивести нагляд з НБУ, тільки щоб обурені вкладники банків-банкрутів не шуміли у нього під вікнами. Тепер цю юрбу з вулиці Інститутської будуть відправляти до вашого фонду?

- Я не знаю, яка тоді мотивація була у цих людей. Я в цій системі тоді ще не працював, але знаю точно: коли Володимир Семенович був головою НБУ, такі ідеї активно обговорювалися. Проте процес почав активно рухатися тільки в останні два роки у зв’язку з певною еволюцією розуміння цієї проблеми всередині Нацбанку.

З іншого боку у справу втрутився Світовий банк, який і переконав керівництво держави, що така реформа повинна бути.

Законопроект з’явився рівно два роки тому і 1 липня 2010 року був поданий в Адміністрацію президента, де він знаходився без руху достатньо довго. І вже восени 2011 року за згодою НБУ, Кабміну і Світового банку процес різко активізувався і закінчився прийняттям закону у лютому цього року.

- У вас навіть офіс такий, що сюди ніякі пікетники не пройдуть…

- Цей офіс обирався не з цієї точки зору. Просто так вийшло, що офіс, який ми займали багато років, треба було залишати - договір оренди ми там не продовжили.

Ми обирали приміщення не з точки зору підходів для вкладників, де можна кулеметні гнізда встановити, щоб тримати кругову оборону, а з точки зору функціональної придатності та розмірів, оскільки ми будемо розширюватися.

- Де ви візьмете тимчасових адміністраторів і ліквідаторів? Заберете в НБУ?

- Механізм, який був у Нацбанку, ми застосовувати не будемо: зараз ліквідатори та адміністратори - це фізичні особи, причому не завжди вони працівники НБУ.

У нас за законом це буде називатися "уповноважена особа", тому що і ліквідатором, і тимчасовим адміністратором за законом є фонд як юридична особа. Тому ці функції будуть здійснювати винятково працівники фонду.

- За час існування фонду він сплатив вкладникам банків-банкрутів 4,2 млрд грн компенсацій, а стягнув з ліквідованих установ лише 3,6%. Чому так мало?

- Коли банк ішов на ліквідацію, ми здійснювали виплати одразу і ставали замість вкладників кредитором третьої черги. Фокус у тому, що зазвичай банкам, які ліквідовувалися, з кредиторами третьої черги розраховуватися вже не було чим.

Одна з причин реформування фонду - надто низький рівень повернення коштів. З механізмом, закладеним у новому законі, рівень повернення буде зовсім іншим.

- Чому Ощадбанк і раніше не був учасником фонду, і в новому законі не буде?

- Колись було прийняте політичне рішення, що Ощадбанк має особливий статус. Це єдиний банк, який не є учасником фонду. Новий закон нічого не змінює.

- В чому тут логіка?

- Мені важко це коментувати. Я був одним із співавторів закону, але є блоки, щодо яких прерогатива визначати їх зміст належала не фонду. На даний момент, очевидно, вважали, що зарано змінювати статус Ощадбанку. От і все.

Коли ми проходили оцінку міжнародних наглядачів, то отримали зауваження, крім кредитних спілок, ще й щодо Ощадбанку. Вважається, що будь-яка кредитна установа, яка працює з вкладами "фізиків", зобов’язана покриватися якоюсь класичною схемою гарантування вкладів.

Не обов’язково така схема має бути в країні єдиною, але всі кредитні установи повинні належати до однієї з таких схем. Для Ощадбанку досі існує опція, що держбюджет напряму гарантує всі залучені ним внески на 100%.

- Теж саме було і в Ощадбанку СРСР, але його вкладникам це не допомогло.

- Я розумію. Так історично склалося. Не виключено, що колись це питання буде розглядатися, але не зараз. Всі проблеми в рамках однієї реформи переварити нереально, можна і надірватися.

- Як тоді пояснити, що бюджет не гарантує на 100% внески у державному Укрексімбанку?

- Щодо цього банку таке рішення ніколи не приймалося і вже, очевидно, прийнято не буде. Врешті-решт цей банк завжди мав іншу системну спеціалізацію і навряд чи міг претендувати на якийсь особливий статус.

- Періодично виникають розмови про те, щоб вивести з-під системи гарантування внески в іноземній валюті. Про це говорили в НБУ, коли був ажіотаж на валютному ринку. Крім того, цю позицію підтримували і деякі іноземні банки, щоб менше платити обов’язкових внесків.

- В законі зробили більш ніж достатньо, щоб відреагувати на відносне домінування вкладів у валюті, встановивши різні базові ставки нарахування регулярних зборів до фонду для валюти і гривні - 0,8% і 0,5% відповідно.

Ідеї можуть бути різні, і учасники ринку мають право на свою думку. Однак офіційно під час обговорення концептуальних моментів нового закону ніхто не порушував питання про те, що вклади у валюті не повинні гарантуватися фондом в принципі.

- З якою метою ввели таку диференціацію?

- Це була ініціатива НБУ. Це зрозуміло з огляду на те, що вони відповідають за монетарну та грошово-кредитну політику. Логіка цього кроку значною мірою виправдана, особливо враховуючи останні тренди, які ми бачили після кризи.

Питома вага валютних депозитів поступово збільшувалася, тому зробили такий економічний важіль, який стимулюватиме банки при формуванні депозитної маси надавати перевагу гривневим депозитам. Для чого це Нацбанку як центральному банку та банківському регулятору, думаю, пояснювати не треба.

Для чого це потрібно економіці в цілому, думаю, очевидно, також. Звичайно, були суперечки, чи застосовувати цей механізм, і які він буде мати наслідки. Однак перемогла позиція, що базові ставки зборів мають бути диференційованими.

Законодавець це підтримав, і ми маємо те, що маємо. Можна припустити, що це спричинить деяке зниження ставок за валютними депозитами, і таким чином буде знижуватися привабливість таких депозитів для вкладників.

- Чому залишили без гарантій депозити в банківських металах?

- Це рішення - прерогатива НБУ. Мабуть, він не хотів робити такі вклади більш привабливими. Він намагається зменшити питому вагу валютних депозитів. На цьому фоні утворювати додаткові стимули для нарощування вкладів у металах нелогічно.

- Міжнародна практика передбачає гарантії за внесками в металах?

- В різних країнах по-різному, але домінує правило: якщо це внесок, то не важливо, в якому він еквіваленті - це внесок. Однак на все свій час. Не все одразу.

- Ви стежите за подіями у Нацкомфінпослуг? Цей орган регулює ринок?

- Я не можу сказати, чим займається цей орган. Я не відстежую це щоденно. В мене вистачає своїх турбот у сфері діяльності, за яку я відповідаю. Для мене буде показовим, як буде впливати Нацкомфінпослуг на ринок, в тому числі на ринок кредитних спілок - просто за аналогією та порівняно з Держфінпослуг.

Що вони вигадають порівняно з попередньою практикою і чи будуть щось вигадувати взагалі, бо ні статус, ні інструментарій регулятора не змінилися. Закон про фінансові послуги не змінювався, крім перейменування комісії нічого не сталося.

З власного досвіду можу сказати, що існуючих повноважень для реального дієвого регулювання і було, і буде явно недостатньо. Там потрібна комплексна реформа, яка змінить цей орган за своєю суттю. Це повинен бути орган пруденційного нагляду, а не орган, що фіксує перевищення швидкості на дорогах.

Побачимо, що зможе запропонувати ринку свіжа команда. Курчат восени рахують.

- Це також є причиною корупційних скандалів, що там відбуваються?

- Про корупційні скандали навколо Нацкомфінпослуг можу судити лише з повідомлень преси, тому від коментарів утримаюся. Залишається лише сподіватися, що снаряд двічі в ту саму воронку не падає. Хоча граблі - штука універсальна.

- Чи вірите ви, що колишній керівник Держкомфінпослуг Василь Волга міг вимагати від власника "Першого кредитного товариства" Андрія Азарова хабар розміром півмільйона доларів?

- Вірю - не вірю… Я вірю в Бога. А здогадуватись у таких випадках - невдячна справа. Я, на жаль, не володію жодною інформацією, щоб робити ґрунтовні висновки.

Василь Волга під час судового засідання. Фото ppsls.org.ua

- Одразу після арешту Волги з’явився лист-подяка на ім’я президента щодо арешту. Дякували кредитні спілки "Перше кредитне товариство - ПКТ", "Сузір’я", "Український фінансово-кредитний альянс" та Асоціація кредитних спілок військовослужбовців та працівників правоохоронних органів.

Що спільного між цими підписантами?

- Це ви мене питаєте як представника Фонду гарантування вкладів?

- Ні, як людину, яка займалася наглядом за ринком кредитних спілок.

- Тоді скажу тільки одне: це доволі компактна група людей, об’єднана спільними проблемами та інтересами. Решту коментувати немає сенсу.

- Держфінпослуг зупинила ліцензію ПКТ ще в березні 2010 року, а тимчасову адміністрацію ввела тільки через чотири місяці. Це нормальна практика?

- Мені не відомі обставини цієї справи. Тимчасове зупинення ліцензії і тимчасова адміністрація - це різновиди заходів впливу. Регулятор може за різні порушення застосовувати заходи впливу в певному порядку. Від меншого - до більшого.

Чи чисто з правової точки зору приймалися ці заходи впливу, і з якою метою вони застосовувалися, це коментувати не можу. Для цього треба аналізувати конкретні документи та факти. Загалом це справа правоохоронних органів.

- Коли ви працювали в комісії, у вас були якісь конфлікти з Андрієм Азаровим чи його товариством?

- Професійні суперечки були. Якщо ви регулятор і працюєте з ринком, у вас можуть виникати різні дискусії і навіть юридичне протистояння з його учасниками.

- Претензії до їх роботи з боку нагляду були?

- В такому випадку ми застосовували заходи впливу, як і до багатьох інших кредитних спілок. Однак особистих конфліктів у нас не було. Не було і гострих ситуацій, коли б доходило до вирішення питань в суді.

- Могло бути, що ПКТ з самого початку створювалося як фінансова піраміда?

- Ні, я сумніваюся.

Мережеві кредитні спілки, до яких належало і ПКТ, спеціалізувалися на масовому споживчому кредитуванні. Вони виявилися найбільш уразливими під час кризи. У них відразу виникли проблеми з ліквідністю, пішов відтік депозитів, впала дохідність.

Їм було важко управляти роздрібним кредитним портфелем, розкиданим по великій території, особливо за умови, що рівень прострочення різко зріс. Водночас утримувати велику філіальну мережу вони вже не могли. Коло замкнулося.

За аналогією з банками у таких випадках вмикається механізм рефінансування, щоб погасити розриви ліквідності. Однак у спілок такого механізму ніколи не було. Тому ці мережеві крупні кредитні спілки - хто раніше, хто пізніше - склалися, як картковий будинок, поховавши під руїнами заощадження десятків тисяч вкладників.

Держава ні тоді, ні пізніше не спромоглася на адекватну реакцію.

- Може, кредитну кооперацію треба ліквідувати як дуже ризиковану?

- Хто без гріха, хай перший кине камінь. Кредитні спілки треба розвивати. Якщо хтось реально ознайомиться з діяльністю цього ринку, не роблячи поверхневих висновків із скандальних матеріалів у пресі, підтвердить: там просто потрібні реформи.

Сотні кредитних спілок продовжували працювати і під час кризи. Вони не тільки не відчували проблем з вкладниками, а навіть і кредитувати не припиняли. При цьому рівень довіри до цих спілок з боку територіальних і професійних громад був високим.

Судячи з офіційної статистики небанківського регулятора сьогодні вони починають поступово відновлювати свої позиції. Чи правильно, що сотні нормально працюючих спілок треба закрити, бо були проблеми з кількома десятками таких організацій, які далеко не завжди вели класичну і типову для кредитної кооперації діяльність?

Кредитні спілки - не конкуренти банкам і не повинні ними ставати. Їх унікальна ніша - соціальне мікрокредитування. Там їх майбутнє, там вони потрібні країні і людям.

- Недавно депутат від Партії регіонів Юрій Полунєєв подав до парламенту законопроект №10519, який передбачає введення державних гарантій за вкладами в кредитних спілках. Чи доцільно це робити?

- Є однозначна офіційна позиція: така схема повинна існувати. Ця позиція базується на Ключових принципах ефективних систем страхування депозитів.

Вони з’явилися 2009 року як наслідок фінансової кризи і були погоджені Базельським комітетом і Міжнародною асоціацією страховиків депозитів.

Там є ключовий принцип №8 - всього їх 18, який називається "Обов’язкова участь". Багато країн, включаючи Україну, проходили оцінку відповідності цим принципам.

- Україна відповідає?

- Міжнародні експерти проводили оцінку в листопаді 2011 року. За принципом №8 ми отримали певну невідповідність. Було три складові невідповідності.

Одна пов’язана з Ощадбанком, вклади в якому не гарантуються ФГВФО, друга - у нас не гарантуються рахунки, відкриті приватними підприємцями, а третя полягає у тому, що у нас крім банків існує інший різновид кредитних установ, який має право залучати депозити фізосіб - кредитні спілки, однак для їх внески ніхто не гарантує.

Це вважається порушенням базового принципу: всі внески фізичних осіб, ким би вони не залучалися, повинні бути застраховані.

- Фонд готовий надавати гарантії вкладникам спілок?

- Це залежить від того, як запроваджувати такі гарантії. Теоретично є три варіанти.

Перший - утворення автономного фонду гарантування вкладів для членів кредитних спілок. Схожого на наш, але який спеціалізується на цьому сегменті.

Другий варіант, який пропонується законопроектом 10519, - поширення юрисдикції банківського фонду гарантування вкладів на депозити в кредитних спілках.

Третій - створення якоїсь корпоративної схеми в режимі саморегулювання самими спілками.

В будь-якому випадку держава мала би брати участь в таких схемах з точки зору адміністрування чи фінансового плеча.

- Який варіант найбільш оптимальний?

- Третій варіант є достатньо проблематичним, враховуючи нинішній розвиток ринку кредитних спілок.

Там ще нема єдиної консолідованої саморегулюючої організації, яка б стала основою для такої схеми.

Варіант банківського фонду можливий, але він може бути задіяний лише після виконання певних обов’язкових передумов.

- Скільки грошей, за вашими оцінками, може знадобитися для виплат вкладникам проблемних спілок?

- В кредитних спілках вкладів населення десь 1,5 млрд грн. На фоні 270 млрд грн вкладів фізосіб в банках - учасниках фонду це невеликі кошти. Чи може фонд технічно переварити кредитні спілки? Особливих труднощів з цим не було б.

Є дві проблеми: має бути нормальний пруденційний нагляд за кредитними спілками, і у них повинен бути доступ до рефінансування для підтримання ліквідності.

Система фінансової безпеки у світі має три основні рівні.

Перший - пруденційний нагляд, коли відсікаються базові фінансові ризики. Другий - якщо у кредитних установ з’являються операційні розриви ліквідності, то є кредитор останньої інстанції, який допомагає погасити ці розриви. Коли ж ці рівні не спрацьовують, вмикається третій - гарантування вкладів.

- Тобто фонд "за" гарантії, але вони все одно нескоро з’являться…

- Щодо банків ми все це маємо. Всі три рівні. Однак кредитні спілки ніколи не мали доступу до рефінансування, а пруденційний нагляд у виконанні сьогоднішнього небанківського регулятора ефективним не назвеш. У зв’язку з цим виникає питання.

Справа навіть не у додатковому фінансовому навантаженні на нас, а в тому, що в цій ситуації ми перетворимося в діряве решето, яке неможливо наповнити, оскільки кредитні спілки будуть постійно банкрутувати, а ми будемо постійно платити.

Ми сказали: колеги, питання є сенс обговорювати, якщо попередньо будуть вирішені інші проблеми. Ми запропонували повернутися до питання системи гарантування вкладів для членів кредитних спілок не під час розгляду законопроекту Полунєєва, а в процесі розгляду комплексного закону щодо кредитних спілок.

- Ви вважаєте, що законопроект 10519 не пройде?

- Думаю, шансів у нього мало. Навряд чи він отримає підтримку Нацбанку. Підозрюю, що ні. А нашу позицію я вже озвучив.

- Скільки, за вашими оцінками, проблемних депозитів зараз не повертається вкладникам в кредитних спілках?

- Я навіть не знаю, як небанківський регулятор це оцінює. Статистика існує тільки щодо тих спілок, які здають звітність. Роблять це тільки ті спілки, що є у Держреєстрі. Основні ж спілки, які під час кризи стали неплатоспроможними, уже виключені з реєстру. Відтак, вони поза офіційною статистикою.

- У Полунєєва не було ідеї повернути гроші вкладникам кредитних спілок, які збанкрутували за час кризи?

- Я про це нічого не знаю, але фонд до цього процесу не міг би бути залучений, оскільки зобов’язання фонду поширюються тільки на його учасників. А щоб стати учасником фонду, кредитній спілці треба буде відповідати певним критеріям якості.

Зрозуміло, що збанкрутілі кредитні спілки статус учасника фонду уже не набудуть. Та й сам механізм гарантування - не машина часу, щоби працювати у зворотному порядку щодо подій, які уже відбулися.

- Подейкували, що Полунєєв та Кужель намагались отримати з бюджету 4 млрд грн начебто для компенсацій вкладникам…

- Є різні чутки про спроби задіяти бюджетні кошти для здійснення компенсації вкладів у збанкрутілих кредитних спілках. Я чутки не коментую.

- Ще у 2008 році у парламенті був зареєстрований законопроект "Про фонд гарантування вкладів членів кредитних спілок". Там пропонувалося створити окремий фонд. Чому документ не пройшов?

- Законопроект 3265 був зареєстрований тоді, коли я звільнився з Держфінпослуг.

- Проект готувався без вашої участі? Він же не був написаний за один день?

- Так, судячи з усього, він писався кілька днів. Очевидно, це була спроба порушити питання для широкого публічного обговорення.

- Кому він не сподобався?

- Формально при розгляді в залі його не відхилили, а відправили на повторне перше читання. Я так розумію, що у частини депутатів просто не було політичної волі приймати це рішення. Але, наскільки я пам’ятаю, жодна фракція не виступила проти, бо мова йшла про тисячі вкладників з правом виборчого голосу.

До речі, цей законопроект не розробляла Держфінпослуг. Це була ініціатива народного депутата Олександра Клименка (фракція НУНС. - ЕП).

- Зараз можна було б створити такий окремий фонд гарантування?

- Те, що було закладено в законопроекті №3265 депутата Клименка ідеологічно може обговорюватися, але з фінансової точки зору не дуже реально. Для цього потрібні певні стартові бюджетні вливання. Банківський фонд при створенні отримав 20 млн грн на розвиток. Не спрацює й економіка такого фонду.

Зараз банківський фонд працює за такою схемою: учасники системи гарантування сплачують регулярні збори від обсягу депозитів фізосіб, це більше 270 млрд грн, які фонд інвестує в державні цінні папери. Так отримується інвестиційний дохід.

Навіть незначної частини того доходу нам достатньо, щоб покрити всі свої операційні витрати. Якщо цю саму арифметику побудувати, виходячи з суми 1,5 млрд грн, то в результаті сума інвестиційного доходу за державними паперами буде настільки мізерною, що забезпечити самодостатність цього фонду буде нереально.

- Виходить, якщо створити єдиний фонд, то банки будуть платити за боргами кредитних спілок?

- Ні, якщо припустити, що кредитні спілки будуть учасниками нашого фонду, то за зобов’язаннями спілок не будуть використовуватися ресурси, накопичені за рахунок банківських регулярних зборів. Спілкам доведеться накопичувати свій фонд.

- Тобто буде два казани?

- Так, наша структура де-факто стане оператором двох фондів.

- За законом банківський фонд при нестачі коштів може залучати їх від НБУ чи уряду у вигляді кредитів.

- Для наповнення, як ви кажете, казана для кредитних спілок, потрібен тривалий час. Не виключено, що цей фонд міг би бути тимчасово поповнений якимись іншими ресурсами, наприклад, у вигляді запозичень, але з поступовим поверненням.

Коли у 1998 році стартував банківський фонд, сума покриття була 500 грн, зараз - 150 тис грн. Сума збільшувалася адміністративною радою поступово дев’ять разів.

Стартувати фонду кредитних спілок з 500 грн - це смішно, враховуючи, що середній депозит у спілках - більше 20 тис грн. Очевидно, що справедлива початкова сума покриття депозитів для кредитних спілок - десь 25 тис грн.

Виходячи з цього припущення та подивившись на суму депозитів, які в цілому акумульовані в системі, можна прикинути, скільки коштів повинно бути накопичено у фонді вже на старті. Думаю, хоча би на рівні 3% від загальної суми депозитів.

Так, як це зараз по банківській системі. І це за умови вирішення проблем ефективного пруденційного нагляду та рефінансування на підтримання ліквідності.

Інакше відсоток повинен бути значно вищим, бо вищим буде ризик виникнення недоступності вкладів. Від цього можна розрахувати, і які регулярні збори учасники повинні платити.

При більш-менш необтяжливих для кредитних спілок розмірах зборів знадобиться або кілька років безвиплатного накопичення, або ж стартове залучення зовнішніх запозичень хоча би на середньостроковій основі.

- Як треба змінювати нагляд за спілками?

- Кожен рік указом президента затверджується Національний план дій на виконання Програми економічних реформ. В цьому плані на 2012 рік є пункт 24, присвячений кредитним спілкам. Він передбачає розробку комплексного законопроекту до кінця цього року, і там є перелік того, що в цьому законопроекті має бути.

Там і проблеми нагляду, і проблеми рефінансування. Є там і така пікантна штука, що пруденційним регулятором для кредитних спілок повинен стати Нацбанк.

В зв’язку з цим, коли ми формували свою позицію щодо можливості поширення юрисдикції нашого фонду на кредитні спілки, ми сказали, що дане питання найбільш логічно розглядати в процесі підготовки зазначеного законопроекту в єдиному комплексі з вирішенням інших проблем.

Щодо нагляду за діяльністю кредитних спілок сьогодні можна достеменно стверджувати лише одне: хто б його не здійснював, це має бути повноцінний пруденційний нагляд, який дозволяє ефективно і завчасно реагувати на існуючі ризики, а не постфактум намагатися погасити прояви таких ризиків.

- Хіба Нацбанку потрібна ця проблема з наглядом за спілками?

- Це питання до Нацбанку. Світова практика різна. Є багато країн, де регулятором для кредитних кооперативів виступає центральний банк, є багато країн, де це не так. В Україні свого часу була обрана модель, що це здійснює небанківський регулятор.

Думаю, у Нацбанку вистачає проблем з банківською системою і навряд чи він має велику мотивацію займатися ще й кредитними спілками. Хоча не виключено, що він прийме політичне рішення - консолідувати всі кредитні установи, що працюють в країні, під одним регулятором. Поживемо - побачимо.

- Чому б тоді не об’єднати в одному місці нагляд за всіма фінансовими ринками, включаючи страховиків, і не створити мегарегулятора?

- Думаю, Україна рано чи пізно прийде до мегарегулятора.

- Чому?

- Це і оптимізація витрат, і можливість провадити консолідовану політику. Але, наскільки я знаю, останнім часом це питання серйозно не обговорюється.

- З нового закону про гарантування вкладів зникла норма, що встановлювала розмір цих гарантій. Що це означає?

- Не може зникнути із закону те, чого там нема. Я розумію, чому ці заяви робилися Станіславом Михайловичем (Аржевітіним, народним депутатом від НУНС. - ЕП). Але бажано не плутати питання політичні з професійними.

Справа в тому, що з самого початку в законі про фонд від 2001 року було сказано, що сума гарантування становить 1 200 грн з правом адміністративної ради приймати рішення про підвищення цієї суми. І рада цим правом активно користувалася.

Інша річ, що восени 2008 року був прийнятий антикризовий закон, який мав тимчасову дію - з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2010 року. В цьому законі вносилися зміни в цілу низку законів, в тому числі і в наш. Таким чином, на рівні закону було встановлено, що сума покриття становить 150 тис.

Однак цей закон втратив чинність 1 січня 2011 року. Саме тому адміністративна рада прийняла рішення на випередження і підтвердила, що ці 150 тис залишаються і надалі. Тобто 150 тис було, є і, як мінімум, надалі буде не менше.

- В новому законі 4452 з’явилася норма, що мінімальний обсяг коштів фонду не може бути нижчим за 2,5% від суми гарантованих коштів вкладників в межах суми відшкодування. Скільки це на даний момент?

- Зараз це співвідношення, станом на травень, становить 3,1%. Тобто кошти, акумульовані фондом, становили більше 3% суми гарантованих депозитів.

- Виходить, фонд може спрямувати на виплати близько 1 млрд грн?

- Ні, це не так. Всі кошти, акумульовані фондом, а це понад 5,6 млрд грн, призначені для виплат. Інша справа, що значна їх частина, не задіяна в поточних виплатах, тимчасово інвестується у державні цінні папери, щоб кошти працювали на економіку та приносили інвестиційний дохід, а не просто лежали на рахунках.

Однак це жодним чином не змінює їх основного цільового призначення. Ці 2,5% - це певна визначена законом планка, яка встановлена для іншої мети.

Якщо, наприклад, фонду доведеться інтенсивно здійснювати виплати, і ми побачимо, що залишок коштів наблизився до цього мінімуму, то ми маємо право звернутися за допомогою до Нацбанку з проханням надати короткострокові кредити.

Якщо залучені кошти нам будуть потрібні на більш тривалий час, то після цього ми маємо право звернутися до держбюджету для отримання довгострокової позики.

Тобто ці 2,5% - це орієнтир, який сигналізує, коли фонд може розглядати доцільність залучення зовнішніх коштів від центрального банку та уряду.

- Куди зараз вкладені гроші фонду, крім державних облігацій?

- Ми можемо інвестувати винятково в державні цінні папери.