Міністерство енергетики та вугільної промисловості України днями заявило про плани щодо переведення всіх ТЕЦ на вугілля. На думку відомства, це дозволить економити близько 6 млрд куб. м газу (російського) на рік.

Однак для переходу на використання вугілля при одночасному дотриманні всіх сучасних екологічних норм наші теплоелектроцентралі повинні бути істотно модернізовані.

Вирішити цю проблему міністерство пропонує одним шляхом: вивести ТЕЦ з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, а потім продати в приватні руки. І вже приватний інвестор повинен буде забезпечити необхідні грошові вливання для впровадження нових технологій.

Якщо підходити з формальної або теоретичної точки зору, то дійсно - приватний капітал зможе залучити інвестиції та забезпечити більш ефективну роботу ТЕЦ.

Однак наша реальність завжди відрізняється від теорії, причому в гірший бік.

По-перше, останні приватизаційні конкурси з продажу обленерго дозволяють припустити, що теплоцентралі теж потраплять в “одні руки”, причому в руки “свої”.

По-друге,ТЕЦ (теплоелектроцентраль) - це теплова електростанція, що виробляє в тому числі тепло. Так, саме завдяки ТЕЦ населення забезпечується центральним опаленням. Таким чином, мова йде про підприємства, що виконують найважливішу функцію забезпечення життєдіяльності населення України.

В умовах нашого далеко не тропічного клімату, а також завдяки схемам централізованого опалення, що дісталися нам від Радянського Союзу, відключення подачі тепла взимку є не просто незручністю, а прямою загрозою життю людей.

Чи зможе “нинішня” влада жорстко контролювати приватника, домагаючись від нього якості та стабільних поставок послуг, якщо це буде “своя людина”? Питання риторичне.

По-третє, приватний власник буде намагатися максимально підвищити ціни на свою продукцію, щоб “відбити” вкладені інвестиції. Чи зможе держава зайняти досить жорстку позицію для обмеження прибутку приватних власників ТЕЦ і для суворого контролю за тарифами в інтересах споживачів? Якщо власниками ТЕЦ стануть “свої” і такі ж “свої” будуть очолювати державні контролюючі органи, це за визначенням неможливо.

Тепер розглянемо питання підвищення рівня використання вугілля в енергетиці країни і збільшення видобутку вугілля в цілому.

Згідно з програмою розвитку вугільної галузі, прийнятої Міненерговугіллям, до 2015 року обсяг видобутку вугілля прогнозується на рівні 91,7 млн тонн на рік, включаючи 63,5 млн тонн енергетичного вугілля.

До 2020 року цей показник передбачається підвищити до 100 млн тонн, включаючи близько 65 млн тонн енергетичного вугілля.

До 2030 року рівень видобутку очікується на рівні 115 млн тонн, з яких 75 млн тонн - енергетичне вугілля.

На перший погляд, цей курс заслуговує однозначної схвалення. Проголошений курс на збільшення видобутку вугілля повинен запобігти закриттю шахт, забезпечити відкриття нових вугільних підприємств, гарантувати збільшення робочих місць, дати роботу людям в депресивних шахтарських регіонах.

Але на практиці добру справу нинішня влада здатна перекрутити до невпізнання. Деклароване владою залучення інвесторів у вугільну галузь у нашій країні на ділі сьогодні означає передачу найбільших вуглевидобувних підприємств наперед визначеній провладній ФПГ на особливих умовах.

Як відомо, минулий рік ознаменувався переходом кращих державних шахтних об'єднань - ДП “Свердловантрацит” і ДП “Ровенькиантрацит” - під контроль компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Зрозуміло, що і решта вугільних підприємств влада намагатиметься роздати “своїм людям”.

Непрозорі, “замовні” конкурси із залучення приватних інвесторів в енергетику і вуглевидобуток, які тепер, як видно, стали правилом, націлені зовсім не на залучення найбільш ефективного власника.

Завдання таких псевдоконкурсів прямо протилежне: відлякати “чужих” інвесторів, у тому числі й іноземних, і роздати стратегічні активи “своїм людям” за мінімальну плату і символічні інвестиційні зобов'язання.

При такому підході доведеться забути про заміну застарілого обладнання на найсучасніше, про впровадження справді нових технологій, тобто забути про справжній розвиток найважливіших для країни галузей.

Теперішня вигода окремо взятих компаній для нинішньої влади більш значимий пріоритет, ніж інтереси держави.

Негативно позначиться кулуарна приватизація і на споживачах теплоенергії, тобто на мільйонах мешканців України.

В умовах, коли на ринку вугілля задаватимуть дружні один одному і владі структури, неважко спрогнозувати, що ціна на цей вид палива буде визначатися далеко не ринковими методами.

Наприклад, вартість вугілля буде штучно занижуватися, вугільні підприємства будуть ледве зводити кінці з кінцями, незалежні постачальники будуть змушені йти з ринку, а при цьому окремі щасливі власники не тільки шахт, але і ТЕЦ отримуватимуть подвійний прибуток на етапі генерації енергії.

При цьому рентабельність ТЕЦ ніхто не обмежить, і за високу вартість теплоенергії доведеться розплачуватися пересічному споживачеві. За якого нинішня влада не схильна заступатися.

Очевидно, що без відкритої та соціально-відповідальної політики розвитку енергетичної галузі України всі заяви уряду про скорочення обсягів споживання російського газу за рахунок збільшення частки вугілля в енергетиці в кінцевому підсумку можуть виявитися провісниками лише ще більших проблем і бід.

Знизити залежність від зовнішніх поставок енергоносіїв - завдання супер важливе. Але не менш важливо гарантувати, що в результаті нового курсу сотні жителів міст не будуть приречені на загибель від холоду через непомірно високу ціну на опалення...

Поліпшити життя мешканців України, реалізуючи стратегію енергетичної незалежності можна лише за однієї умови: влада повинна дійсно ставити на перше місце інтереси країни і кожного “маленького українця”, а не прикривати правильними гаслами лобіювання інтересів окремо взятих ФПГ.

ПРО АВТОРА:

Ігор Ліскі, координатор напрямку “Сучасна інфраструктура” уряду Змін політичної партії “Фронт Змін”.