Фірташ є власником усієї хімії, але це не монополія

Фірташ є власником усієї хімії, але це не монополія

П'ятниця, 13 січня 2012, 14:00 -
Він сконцентрував 4 з 6 виробників азотних добрив в Україні, а це 100% виробництва аміачної селітри та більше 50% виробництва аміаку та карбаміду. Також олігарх через менеджмент контролює титанову галузь. Окрім того, Фірташу належить більш як 20 облгазів у країні.

Період первинного накопичення капіталу після розвалу Радянського Союзу та масова приватизація майна незалежної України спричинили розподіл економіки фінансово-промисловими групами.

Згодом виник термін - олігархічна монополізація, який означає концентрацію певних галузей економіки в руках кількох наближених до влади олігархів. Наразі цей процес завершується, оскільки більшість ласих шматків держвласності вже поділено.

Олігархів завжди поділяли на перший рівень, другий рівень та більш дрібних. На першому рівні перебувають персони, які контролюють найбільші бізнеси не лише в Україні, а і за кордоном. Це Рінат Ахметов, Ігор Коломийський, Дмитро Фірташ та Віктор Пінчук.

 

Другий рівень – це менш впливові бізнесмени, які встигли захопити під свій контроль багато другорядних підприємств або контролюють одне велике. До цієї групи відносять братів Суркісів, братів Клюєвих, Костянтина Григоришина, Володимира Бойка, Петра Порошенка, Таріела Васадзе та багатьох інших.

В регіонах теж існують чимало людей, яких на місцевому рівні можна вважати олігархами. Наприклад, у селі олігархом буде власник єдиного магазину.

В різні часи перелік олігархів першого рівня, що тримали найбільш міцні позиції, змінювався. Сьогодні вже мало хто згадує прізвища Олександра Волкова, Григорія Суркіса, Ігоря Бакая та навіть Олександра Ярославського. Майже забули Володимира Бойка та Віктора Нусенкіса. Навіть Віктор Пінчук, якого у часи президентства Леоніда Кучми тримали за взірець олігарха, сьогодні змінив імідж на мецената.

 

В наші часи символами олігархату є, перш за все, наближені до влади бізнесмени. Це енергетичний магнат Рінат Ахметов (разом з Вадимом Новинським) та хімічний і газовий магнат Дмитро Фірташ.

На другорядні позиції відійшла, але все ще міцно тримається юридично неіснуюча група "Приват" на чолі з Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим.

Олігархи усіх рівнів сповідують єдину модель побудови бізнесу. Вона полягає в створенні монополії, після чого ринку пропонуються принципово вищі ціни. Наприклад, Ахметов створює монополію у металургії, енергетиці та видобутку вугілля.

Проте, в Антимонопольному комітеті монополізації майже не бачать. В АМКУ вважають, що українська економіка має більш олігопольну структуру, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм.

В інтерв'ю "Економічній правді" перший заступник голови АМКУ та брат першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, Рафаель Кузьмін заявив, що АМКУ не бачить монополізації економіки України, наприклад, на ринку металургії, де основна маса підприємств належить Рінату Ахметову, в секторі генерації електроенергії, де Ахметов скуповує енергокомпанії та на ринку аміачних добрив, де панує Дмитро Фірташ.

Однак, Кузьмін визнав ознаки монополії на ринку феросплавів. Як відомо, в Україні феросплави виробляють три підприємства - Стахановський, Запорізький та Нікопольський феросплавні заводи, які контролюються "Приватом" Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Окрім того, "Привату" належать єдині в країні ГЗК, що займаються видобутком марганцевої руди - Марганецький та Ордженікідзевський.

 Фото Новый мост

Оскільки АМКУ відхрещується від монополізації економіки певною групою осіб, "Економічна правда" вирішила власноруч перевірити аргументи комітету. Ми провели невелике дослідження найбільших галузей економіки.

Для початку видання звернулося до юристів з проханням роз'яснити норми українського законодавства, якими визначається поняття монопольного становища.

За словами старшого партнера адвокатського об'єднання Arzinger Сергія Шкляра, "будь-яка олігополія чи монополія апріорі знижує ступінь та силу конкурентної боротьби та, відповідно, негативно впливає на розвиток відповідних ринків".

"Створюються бар'єри для виходу на ринок нових гравців, результатом чого для споживачів є завищена ціна при не найкращій якості товару", - наголосив юрист, підкресливши, що виняток становлять природні монополії, де конкуренція економічно невигідна.

Простими словами, якщо на базарі м’ясо буде продавати лише один торговець, то свинини коштуватиме не 50 грн, а 80 грн за кг. Програє від цього не лише покупець, а і виробник м’яса. Йому доведеться продавати свою свинину за тією ціною, яку призначить монополіст, який торгує на базарі. Це може бути навіть 20 грн за кг. Не згодний – шукай інші місця продажу.

"Оскільки чисті монополії в умовах ринкової економіки зустрічаються лише в державно важливих сферах, більш важливим питанням є визначення монополістів з меншою ніж 100% часткою ринку", - вважає старший юрист AstapovLawyers Володимир Якубовський.

У такому разі, продовжив він, законодавством встановлено (закон "Про захист економічної конкуренції"), що монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%.

"Монопольним також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам", - додав юрист "Ілляшев та Партнери" Олександр Фефелов.

Окрім того, за його словами, Господарський кодекс України визнає монопольним таке становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

На прикладі торгівлі м’ясом, це недопущення інших торговців на базар. Отримуючи надприбутки, м’ясник корумпує власника базару, і той оберігає монополію. Як саме – то вже проблеми директора базару.

Хімпром

 Фото Lb.ua

Розгляд монополій в Україні ми почали з хімічного бізнесу Дмитра Фірташа, адже він сконцентрував 4 з 6 виробників азотних добрив в Україні, а це 100% виробництва аміачної селітри та більше 50% виробництва аміаку та карбаміду. Також, Фірташ через менеджмент контролює підприємства титанової галузі, які поки що належать державі. Окрім того, бізнесмен володіє більш як 20 облгазами в країні.

До 2010 року Фірташу належав лише "Рівнеазот", проте за два останні роки йому вдалося зібрати під парасолькою своєї імперії ще 3 виробників азотних добрив.

Зокрема, наприкінці 2010 року бізнесмен сконцентрував 90% концерну "Стирол", який до цього контролювався "регіоналом" Миколою Янковським. В лютому 2011 року Фірташ купив "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", а в березні мільярдер купив у олігарха Олександра Ярославського черкаський "Азот".

П'ятого виробника мінеральних добрив - "Дніпроазот" контролює Коломойський. Шостий виробник - державний "Одеський припортовий завод" (ОПЗ) - очікує своєї черги піти з молотка. Наразі невідома дата його приватизації. Але вже ходять чутки, що ОПЗ призначений під Фірташа, і навіть LNG-термінал будується спеціально під потреби цього олігарха.

Таким чином, група Фірташа контролює більше 50% потужностей з виробництва карбаміду та аміаку, і 100% потужностей з виробництва найпопулярнішого в Україні добрива - аміачної селітри.

"ЕП" звернулося в Group DF з проханням відповісти на декілька питань, зокрема, чи зазнають підприємства групи значної конкуренції на ринку аміачних добрив України, чи визнає Group DF своє монопольне становище, та чи не вважає вона, що відсутність значної конкуренції на ринку гальмує розвиток холдингу? Компанія, вже традиційно, цей запит проігнорувала.

Проте, нагадаємо, на початку 2011 року, після придбання "Сєвєродонецького об'єднання Азот", Фірташ недвозначно заявив: "Моє завдання - сконцентрувати всю хімічну промисловість, інакше неможна буде конкурувати".

Олігарх, мабуть, мав на увазі зовнішній ринок, адже виробництво аміачних добрив - експортно-орієнтована галузь. На внутрішньому конкуренція майже відсутня.

Отже, Фірташ сміливо претендує на статус монополіста, адже його частка на внутрішньому ринку перевищує 35%, а конкурувати всередині країни мільярдеру немає з ким.

 Фото Фокус

Проте, в розмові з нашим виданням Кузьмін повідомив, що Group DF немає монопольного становища на ринку мінеральних добрив, "тому що ринок добрив конкурентний".

"Якщо рахувати в повному обсязі, то на ринку азотних добрив також сильні інші заводи й імпортери: білоруси, росіяни, Китай. Ми ж не можемо враховувати лише виробника. Ми повинні враховувати весь обсяг ринку. За обсягом ринку група Фірташа не монополіст", - заявив Кузьмін.

"ЕП" звернулася до даних Держкомстату з виробництва, імпорту та експорту аміачних добрив, щоб вирахувати частку підприємств Фірташа на внутрішньому ринку.

За словами аналітика DragonCapital Тамари Левченко, для того, щоб обчислити споживання аміачних добрив на внутрішньому ринку, необхідно від загального обсягу виробництва відняти обсяги експорту та додати імпорт.

"В структурі споживання добрив в цілому біля 70% займає селітра, 25% - NPK (складні добрива) та приблизно 5% - карбамід", - підкреслила в коментарі "ЕП" Левченко.

Аміак, який виробляється з природного газу, використовується для виробництва аміачної селітри та карбаміду або експортується. За словами Левченко, аміак українськими аграріями не споживається взагалі. В той же час в Україну аміак не імпортується.

В січні-листопаді 2011 року (даних за січень-грудень ще немає) український хімпром виробив 4,354 млн тонн аміаку. В тому числі підприємствами Фірташа вироблено 3,164 млн тонн, що становить 72,67% від загального обсягу виробництва. З усього виробленого обсягу аміаку в січні-листопаді 2011 року експортовано 1,237 млн тонн.

Аміачну селітру в Україні виробляють лише підприємства Фірташа. За січень-листопад 2011 року ними вироблено 2,2 млн тонн селітри. За цей період вони експортували 748 тис. тонн добрива. В той же час імпорт аміачної селітри у січні-листопаді 2011 року скоротився на 37,9% до 214,3 тис. тонн порівняно з аналогічним періодом 2010 року.

Таким чином, якщо відняти від обсягу виробництва експорт та додати імпорт, обсяг споживання аміачної селітри в Україні за даний період становив приблизно 1,66 млн тонн. З них 1,45 млн тонн вироблено підприємствами Фірташа, що становить 87,35% від загального обсягу споживання.

Воно й не дивно, адже на ринку майже відсутня конкуренція, оскільки в Україні діє антидемпінгове мито на імпорт аміачної селітри з Росії - найбільшого конкурента Фірташа. Для росіян мито встановлено в розмірі 11,91%, окрім підприємства "Дорогобуж", для якого встановлено мито в розмірі 9,76% та "ЄвроХіма", який звільнений від сплати мита.

Карбамід менш популярний серед українських аграріїв і є більш експортним товаром. В основному це пов'язано з його ціною, яка значно вища за ціну аміачної селітри.

Проте карбамід використовують не тільки як добриво. За даними української Вікіпедії, карбамід також використовують як добавку до корму жуйних тварин. На основі карбаміду отримують пластмасу, виробляють ліки. Ця речовина також входить до складу жувальних гумок.

В Україні карбамід виробляють п'ять з шести виробників азотних добрив (з них три підприємства Фірташа).

За даними Держкомстату, вітчизняний хімпром за січень-листопад 2011 року виробив 3,467 млн тонн карбаміду, в тому числі підприємства Group DF виробили 1,909 млн тонн.

Експорт українського карбаміду становив 3,213 млн тонн. Карбамід в Україну не імпортується. Віднявши від виробництва експорт, отримуємо за цей період близько 280 тис. тонн карбаміду на внутрішнє споживання.

На жаль, нам не вдалося отримати дані з обсягів експорту карбаміду, виробленого на підприємствах Фірташа. Держкомстат не подає статистику експорту по компаніях. У Фірташа на це питання не відповіли. В такому випадку неможливо вирахувати частку карбаміду Group DF на внутрішньому ринку. Наразі відомо, що бізнесмен контролює більше 50% всіх потужностей з виробництва карбаміду і планує збільшити цю частку.

Фірташ, незважаючи на своє монопольне становище, очікує конкурсу з приватизації ОПЗ, який є природною монополією. Коли це буде - поки невідомо. Проте, олігарх може бути спокійний. Заступник голови АМКУ Кузьмін повідомив "ЕП", що якщо ОПЗ буде виставлений на приватизацію, комітет не зможе заборонити Фірташу придбати це підприємство.

Титан

 

На цьому здобутки Фірташа не закінчуються. Бізнесмен також неформально контролює ланцюжок від видобутку титанової руди до випуску готової продукції.

Зокрема, його структури здійснюють оперативний контроль над державними Іршанським ГЗК та Вільногірським ГМК. Group DF належить 50% -1 акція виробника двоокису титану "Кримський титан", менеджмент якого контролюється Фірташем.

Контрольний пакет цього підприємства належить державі через ДАК "Титан", який очолює колишній член правління "Кримського титану" Олександр Гербутов.

В сферу інтересів бізнесмена також потрапили ДАКХ "Титан України", який об'єднує державні пакети акцій "Сумихімпрому", "Титану", "Кримського титану" і ЗТМК. Очолює "Титан України" Олександр Нечаєв, який з 2007 року був головою правління "Кримського титану" – як і Гербутов.

Крім того, Фірташ має вплив на держпідприємство "Сумихімпром" через голову правління Ігоря Лазаковича, колишнього члена правління "Кримського титану", а також на державний ЗТМК, гендиректор якого раніше працював заступником директора Кримського содового заводу, який належить Фірташу.

Бізнесмен неодноразово заявляв про бажання скупити ці підприємства та побудувати вертикально інтегроване виробництво: від видобутку руди до виробництва продуктів із високою доданою вартістю.

Наразі невідомо, коли саме розпочнеться процес приватизації титанової галузі, проте ще влітку 2011 року президент Віктор Янукович підписав закон № 3563, яким ДАК "Титан", ЗТМК, Іршанський ГЗК і Вільногірський ГМК виключаються з списку підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Можливо, Фірташеві поки що немає сенсу витрачати гроші на приватизацію. Поки у владі знаходяться його партнери Сергій Льовочкин (голова Адміністрації президента) та Валерій Хорошковський (голова СБУ), бізнесу олігарха нічого не загрожує. А якщо ці люди раптом стануть персонами нон-грата у новій владі, то його бізнес ніщо не врятує.

Облгази

Свій інтерес Фірташ має і на роздрібному ринку природного газу. Зокрема, мільярдеру належить понад 2/3 облгазів країни (вони постачають близько 60% газу). Хоч цим підприємствам і не належать газорозподільні мережі, вони контролюють їхні фінансові потоки.

Також бізнесмен неформально оформив контроль над оператором газотранспортної системи "Укртрансгазом" та найбільшою газовидобувною компанією - "Укргазвидобуванням".

Зокрема, "Укртрансгаз" очолює Сергій Винокуров, який до цього значився в списку топ-менеджерів холдингу Фірташа, а "Укргазвидобування" очолює Юрій Борисов, який обіймав посаду виконавчого директора Ostchem Holding, що належить Фірташу.

Роздрібний ринок природного газу можна назвати олігопольним, адже він поділений між обмеженою групою осіб: Фірташем, його партнером по бізнесу Іваном Фурсіним, російським бізнесменом, співвласником ТНК-BP Віктором Вексельбергом, який, за чутками, продав свою частку "Газпрому", та бізнесменом Віктором Поповим.

Проте, на цьому ринку невдовзі може утворитися чергова монополія. Як відомо, восени 2011 року уряд затвердив розпродаж держпакетів акцій облгазів та міськгазів. Розпродаж відбудеться у 2012 році, і навряд чи монолію Фірташа хтось наважиться порушити.