Економічна самодостатність чи занепад?

Економічна самодостатність чи занепад?

Вівторок, 11 жовтня 2011, 10:10 -
"Концентрація капіталу в Україні перевершує всі розумні межі. На топ-100 українських бізнесменів припадає 60% ВВП. В Україні майже відсутня конкуренція - усі важливі галузі контролюють одна-дві особи. Скоро ми можемо опинимося на рівні Середньої Африки - з місцевими баронами і 90% населення за межею бідності".

Економіка України завжди мала дві принципові вади. Вона суттєво залежала від імпорту російського газу та орієнтувалася головно на експорт металопродукції та міндобрив, виробники яких є найбільшими споживачами блакитного палива.

Внаслідок цього економіка не тільки була вкрай вразливою для дії зовнішніх чинників, а й ризикувала потрапити в замкнене коло подвійної залежності від цін на те й інше.

Як вважає аналітик з макроекономіки ІГ "Арт-капітал" Олег Іванець, передумов для виникнення саме такої структури економіки в Україні не було.

"Після розвалу СРСР в країні не було економічної моделі, були окремі підприємства та активи. До цього у влади не дійшли руки. Польща і Туреччина, де влада стимулювала формування певної моделі економіки, пішли далеко вперед. Україна ж жила за рахунок викачування ресурсів, їх експорту та імпорту споживчих товарів. Така собі бананова республіка, тільки замість бананів - метал і добрива", - каже він.

Тим часом, констатує експерт, в країні майже вимерли легка промисловість, виробництво побутових приладів, хоча 20 років тому вона забезпечувала ними половину СРСР. Нині ж 90% споживчих товарів надходять в Україну з-за кордону.

Тим не менш, до останнього часу владу це не турбувало. Країна мала дешевий газ, а кон'юнктура зовнішніх ринків була сприятливою. Проте зараз ситуація радикально змінилася. Як підкреслює Іванець, криза 2008 року показала, що це тупиковий шлях.

"Трохи отямившись після шоку осені-2008, український бізнес, який майже на 100% представлений великими фінансово-промисловими групами, усвідомив: скоро його активи перетечуть у власність "Газпрому" і зарубіжних банків", - вважає експерт.

На його думку, інстинкт самозбереження змусив і владу, і олігархів вперше за 20 років звернутися до економічної науки і зробити хоч якісь кроки. Перший з них - імпортозаміщення, який передбачає зміну орієнтації вітчизняної економіки.

Недавно Кабмін прийняв Державну програму імпортозаміщення. "Мета програми - підвищення економічної стійкості держави шляхом розвитку внутрішнього виробництва", - заявив перший віце-прем'єр Андрій Клюєв.

Він визнав, що структура вітчизняної економіки має сировинний ухил і орієнтована на експорт. Чиновник підкреслив, що вступ України до СОТ звузив можливості для проведення політики протекціонізму, жорсткішими стали правила торгівлі і з країнами СНД, а створення зони вільної торгівлі з ЄС висуне нові, ще складніші завдання.

Поряд з цим Клюєв зазначив, що українська промисловість виявилася нездатною відвоювати втрачені позиції на внутрішньому ринку електричних машин та устаткування - обсяг імпорту становить 3,6 мільярда доларів - і протистояти експансії зарубіжних виробників легкових автомобілів - обсяг імпорту - 1,7 мільярда доларів.

Він констатував, що економіка залежить від імпорту не лише енергоносіїв, але й машин і обладнання - його обсяг в 2010 році становив 12,7 мільярда доларів або 21% від усього імпорту, а також хімічної продукції - 10,1 мільярда доларів або 17%.

"Все це робить українську економіку вкрай залежною від перепадів кон'юнктури зовнішніх ринків, умов роботи на них, які диктують інші країни, а також від імпорту енергоносіїв та готової продукції", - підсумував міністр.

Відтак, очевидною є потреба у проведенні політики імпортозаміщення. Як вважає керуючий партнер АК Kreston GCG Андрій Катчик, один з двох головних результатів, який влада сподівається отримати від реалізації стратегії імпортозаміщення, - усунення перекосу на користь імпорту у зовнішній торгівлі.

Проте освоєння або нарощування виробництва в слаборозвинених галузях - не найпростіший спосіб для цього, підкреслює він.

"Враховуючи великий досвід, а також значні кадрові та наукові ресурси, які є в України в експортно-орієнтованих галузях, набагато менш витратним і швидшим способом досягнення цієї мети було б стимулювання експорту", - вважає він.

Експерт нагадує, що збільшувати експорт можна не тільки через примноження кількості вивезеної продукції, але й шляхом розвитку сегментів переробки сировини в Україні та розширення діапазону готової продукції, яка поставляється за кордон.

Другим результатом реалізації стратегії імпортозаміщення, на думку експерта, могла б стати незалежність України від зовнішніх постачальників важливих товарів.

"Передусім слід правильно обрати сектори, куди буде скерована підтримка. Серед пріоритетних - ті, де присутні монопольні постачальники, стабільність роботи з якими може залежати від політичного курсу країни. В першу чергу, це ПЕК", - каже Катчик.

Він відзначає, що в останні роки частка енергоносіїв у структурі українського імпорту становить 30%, тому розвиток видобування нафти і газу в Україні дозволить вирівняти зовнішньоторговельне сальдо і забезпечити економічну безпеку країни.

Однак очевидно, що цей шлях дозволить лише тимчасово усунути основні симптоми - досягти позитивного зовнішньоторговельного балансу і диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв, але не змінить загальну структури економіки. А саме це і є основним завданням політики імпортозаміщення.

Модернізація і ще раз модернізація

Концепцію державної цільової економічної програми імпортозаміщення на 2012-2015 роки розробили фахівці Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ще у травні 2011 року. Основним стимулом до появи нового вектора у вітчизняній економічній політиці стало критичне погіршення зовнішньоторговельного балансу.

За даними авторів концепції, якщо у 2005 році при зростанні обсягів імпорту товарів і послуг порівняно з 2004 роком на 25,8% зовнішньоторговельне сальдо залишалося позитивним - 1,3 мільярда доларів, то в 2006 році при зростанні обсягів імпорту на 24,8% воно виявилося негативним - 2,9 мільярда доларів.

У 2008 році, коли обсяги імпорту зросли в 1,4 разу, сальдо досягло максимального від'ємного значення за всю історію України - 13,5 мільярда доларів.

Основною причиною такого стану у Мінекономрозвитку називають сировинну та експортну спрямованість вітчизняної економіки, у якій частка виробництва товарів, призначених для задоволення потреб внутрішнього ринку, є вкрай незначною.

У міністерстві відзначають, що зростання доходів громадян і, відповідно, попиту на товари, в роки, що передували кризі, вітчизняний виробник задовольнити не зміг. Відтак, насичення внутрішнього ринку відбувалося за рахунок імпорту.

Це призвело до того, що вітчизняні споживачі, по суті, фінансували промисловість інших країн, тоді як надходження коштів у вітчизняні бюджети зменшувалося. Зрештою, це веде до економічної стагнації. Що ж пропонують автори концепції?

Мова йде про скорочення обсягів імпорту завдяки модернізації промисловості шляхом впровадження енергозберігаючих технологій і про насичення внутрішнього ринку через розвиток відповідних сегментів економіки до того рівня, на якому вони зможуть виробляти конкурентоспроможний продукт.

В Мінекономрозвитку вважають, що для цього достатньо максимально використати внутрішні і зовнішні ресурси, а також правильно визначити пріоритети: залучати інвестиції в проекти з імпортозаміщення, використовувати всі конкурентні переваги країни, підтримувати регіони, де є незадіяні виробничі потужності і трудові ресурси.

На думку експертів, саме вибір засобів визначить, чи будуть досягнуті поставлені цілі. Як застерігає Катчик, держава має широкі можливості щодо стимулювання споживання всередині країни продукції місцевого виробництва.

"Йдеться про заходи, спрямовані на штучне усунення конкуренції з боку імпортних товарів: запровадження високих ввізних мит та девальвація місцевої валюти. Місцеві виробники отримують тепличні умови. У них з'явиться можливість випускати товар, який купуватимуть саме для місцевого споживача", - пояснює він.

На противагу цьому, на думку Іванця, влада могла б зробити, принаймні, два кроки, які неодмінно дадуть бажаний результат.

"У першу чергу, необхідно радикально поліпшити умови ведення бізнесу, переорієнтувати державні стимулюючі заходи на інновації та встановити гарантії іноземним інвесторам. Тоді Україна зможе залучити значні ресурси, і процес розвитку піде сам по собі", - уточнює він.

Другим кроком, вважає експерт, повинно стати вироблення комплексної стратегії розвитку економіки, заснованої на конкуренції та ринкових принципах регулювання. "При цьому потрібно усвідомлювати, що цей процес передбачає зменшення влади чиновника, а це вже питання політичної волі, якої поки що нема", - резюмує Іванець.

Ресурси та ризики

Якщо ж ця воля і є, то поки вона досить сумнівна. Так, незадовго до затвердження програми імпортозаміщення прем'єр-міністр Микола Азаров пообіцяв, що уряд буде "вживати всі заходи, спрямовані на її виконання".

"Наша програма імпортозаміщення повинна спиратися на потужний потенціал вітчизняного виробництва, тому ресурси держави і банків ми надалі скеруємо саме сюди. Поряд з цим ми зорієнтуємо наші політичні і дипломатичні можливості для просування українських товарів на зовнішні ринки", - пообіцяв Азаров.

Читаючи між рядків, можна зробити висновок, що в кращому випадку мова йде про підтримку експортно-орієнтованих галузей і, можливо, про диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв. Тобто воля спрямована поки не зовсім туди, куди слід.

Між тим, Іванець нагадує, що, наприклад, Грузія за два роки просунулася в рейтингу Світового банку Doing Business з кінця списку в топ-15. "Враховуючи, що потенціал України вдесятеро більший, ніж Грузії, то при бажанні реальний ефект від політики імпортозаміщення Київ міг би отримати вже за рік", - впевнений експерт.

Аналітик застерігає: якщо проголошена політика імпортозаміщення не призведе до змін у структурі економіки, Україну чекає подальша деградація.

"Концентрація капіталу в Україні перевершує всі розумні межі. На топ-100 українських бізнесменів припадає 60% ВВП. В Україні майже відсутня конкуренція - усі важливі галузі контролюють одна-дві особи. Скоро ми можемо опинимося на рівні Середньої Африки - з місцевими баронами і 90% населення за межею бідності", - каже Іванець.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!