Чи заслужила влада податки

Чи заслужила влада податки

Вівторок, 19 липня 2011, 15:51 -
Для влади еталоном поведінки чиновників є вислів президента: "Крадіть менше". "Ще менше?" - дивуються чиновники на місцях і порівнюють, що вкрали вони, і що крадуть "на горі". Про те, що красти - це злочин проти народу, вони і не згадують.

Економіка повинна мати потужні соціальні підвалини, інший підхід руйнує чи гальмує її розвиток. Це загальновідома теза для умов сучасного розвитого капіталізму.

Наприкінці 20 століття державний соціалізм, проти якого боролися розвинуті капіталістичні країни, вичерпав себе. Проте одночасно з цим змінювалися засади функціонування і самих розвинутих держав в бік соціалізації суспільних відносин.

Передусім це позначилося на формах власності. Наприклад, у США з 1970 року по 1990 рік частка акціонерних підприємств зросла з 10% до 94%, тоді як частка приватних підприємств скоротилася з 90% до 6%.

Така тенденція включає в процес економічного розвитку підприємств інтереси частини найманих працівників. Вони стають міноритарними власниками компаній з усіма позитивними наслідками, що витікають з суті економічних інтересів останніх.

Подібний організаційно-економічний розвиток виробництва почав формуватися ще з останньої чверті 19 століття і потроху поширювався на великих підприємствах. Нині один з найбагатших людей світу Білл Гейтс володіє лише 20% Microsoft.

Проте не тільки це визначає соціалізацію економічних відносин між різними прошарками населення розвинутих країн. Один з головних важелів розвитку - соціальні підвалини економіки, в тому числі - при розподілі державного бюджету.

Будь-яка розвинута держава намагається створити в суспільстві атмосферу соціальної злагоди. На жаль, це спричиняє не тільки позитивні, але й негативні наслідки. Зростання понад критичний рівень - 3% - дефіциту бюджету - один з них.

Уряди розвинених країн намагаються прискорити розвиток економіки та зростання держбюджету і одночасно балансувати між інтересами економічного розвитку різних верств населення. Соціальна злагода - це індикатор балансу таких інтересів.

Є й більш прагматична мета досягнення соціальної злагоди. Кожна політична сила намагається прийти до влади. Зробити це, нехтуючи інтересами більшості громадян, просто неможливо, так само, як не можна не виконувати передвиборні обіцянки.

Останнє характерне для нинішньої української влади. Більше того, вона веде наступ не тільки на економічні інтереси малого та середнього бізнесу, але й на соціальні здобутки народу, які скорочуються на тлі підтримки великого бізнесу.

Все це - підвалини зростаючої розбалансованості соціальної злагоди в суспільстві. Саме це в останній рік призвело до зростання тіньового сектора економіки, боротьба з яким набуває явно репресивного характеру.

Втім, народ розумнішає. Керувати ним, як Берія, вже не можна. Люди об'єднуються для спільних дій. На вулиці українських міст виходять не тільки малі та середні підприємці, але й інші верстви населення, які потерпають від свавілля влади.

Сама ж влада не звертає уваги на зростання кількості бідняків. За їхній рахунок вона розгорнула споріднені з власним бізнесом багатомільярдні проекти. Як в умовах свідомого гноблення малих та середніх підприємств можуть зростати вкрай необхідні для більшості людей харчова і легка промисловість чи сільське господарство?

Замість розвитку цих базових галузей під гаслами "інфраструктурних проектів" йде масове будівництво, витрати на яке утричі перевищують нормативний кошторис. Саме тому урядовці так багатіють, не соромлячись відображати це у своїх деклараціях, і все більше людей розуміють, звідки у чиновників стільки грошей.

Нинішня влада радикально підмінила поняття. Головним носієм влади в державі постала сама влада. Це перешкоджає створенню в Україні громадянського суспільства, без якого прискорений розвиток економіки просто неможливий.

Подібна теза соціального розвитку в 20 столітті стала аксіомою в розвинутих державах, тоді як її спотворення в авторитарних країнах - Лівії, Ємені, Єгипті, Сирії - та в Україні відвертає від них весь цивілізований світ.

Саме тому можновладці стукають у двері МВФ та Світового банку і ніяк не можуть достукатися. Кому потрібна держава жебраків із спотвореною економікою?

Для влади еталоном поведінки чиновників є вислів президента: "Крадіть менше". "Ще менше?" - дивуються чиновники на місцях і порівнюють, що вкрали вони, і що крадуть "на горі". Про те, що красти - це злочин проти народу, вони і не згадують.

В таких умовах перед освіченими людьми постає життєве питання: чи достойна нинішня влада отримувати податки, частину яких вона все одно вкраде?

Відповіддю на це є зростання тіньового сектора економіки, відокремлення громадян від держави, щорічне скуповування ними 12-15 мільярдів доларів "на чорний день", а останнім часом - активне придбання золота. Люди не довіряють цій владі.

Така ситуація руйнує українську державу як суспільну інституцію і робить нинішню владу не стільки представником народу, скільки вузьким прошарком населення, який працює заради задоволення власних економічних інтересів.

Той, хто гадає, що подібний закид можна зробити будь-якій владі, хай згадає, коли так стрімко підвищувалися тарифи та ціни, стримувалося зростання зарплат та пенсій, нарощувалися капітали багатіїв на тлі зростання чисельності жебраків.

Коли і як увагу населення так масово відволікали від гострих соціально-економічних проблем навалою телевізійних розважальних та еротичних шоу?

Все це робиться для того, щоб народу ніколи було списати у себе: а чи гідна нинішня влада отримувати податки, які вона "дерибанить" на свою користь?

Україна перетвориться на державу розвинутого світу лише тоді, коли кожен громадянин зможе відповісти на це суто економічне питання.

Марко Олівенський, кандидат економічних наук


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!