ЗАлК: останній переділ

ЗАлК: останній переділ

Середа, 1 червня 2011, 10:54 -
Державі вигідніше домогтися зміни власника ЗАлКу, ніж йти на поступки РусАлу. Надання знижки іноземній компанії означало б, що держава покриває частину її видатків з власної кишені, а отриманий за рахунок цього прибуток йде в кишеню власника, який буде вкладати його у власні проекти за межами України.

Держава продовжує домагатися реприватизації Запорізького алюмінієвого комбінату.

Між тим, на підприємстві були поетапно законсервовані всі чотири серії електролізного виробництва, і зараз діє тільки останній - ливарний - переділ.

Таким чином, під питанням опинилося не тільки те, хто буде власником комбінату, але й саме виробництво первинного алюмінію в Україні.

Сумнівний інтерес

27 травня закінчився встановлений українським законодавством десятиденний термін, протягом якого ВАТ "ЗАлК" і кіпрська компанія Velbay Holdings Limited, що входить до складу об'єднаної компанії - ОК - "РусАл", могли подати касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на рішення Апеляційного господарського суду Києва від 17 травня про задоволення позову Генпрокуратури України про повернення у держвласність 68,01% статутного фонду комбінату.

За неофіційними даними, від імені ЗАлКу як одного з відповідачів у цій справі касаційна скарга була подана. Поряд з цим, раніше прес-служба РусАлу, другого відповідача, повідомляла, що компанія, яку вона представляє, буде домагатися скасування рішення Апеляційного господарського суду.

Тим не менш, досі офіційних підтверджень того, що ЗАлК і РусАл ініціювали процес оскарження у Вищому господарському суді України, нема.

Як відомо, у 2001 році 68,01-відсотковий пакет акцій ВАТ "ЗАлК" був проданий російському ЗАТ "АвтоВАЗ-Інвест", яке, згідно з укладеним тоді договором купівлі-продажу, зобов'язалося рефінансувати борг за залученим підприємством у 1995 році і гарантованим державою кредитом на створення виробництва алюмінієвої фольги в розмірі 76,45 мільйона доларів.

У 2004 році власником цього пакета стала російська група "СУАЛ", а в 2006 році він перейшов у власність Velbay Holdings. При цьому ні АвтоВАЗ-Інвест, ні наступні власники ЗАлКу це зобов'язання так і не виконали.

Це стало підставою для звернення у 2008 році Генпрокуратури до Господарського суду Києва з вимогою визнати недійсними договори купівлі-продажу 68,01% акцій ЗАлКу і повернути цей пакет у власність держави.

27 грудня 2010 року київський госпсуд відмовив Генпрокуратурі в задоволенні її позову, а 17 травня 2011 року справу розглянув Апеляційний госпсуд.

Позиції сторін були наступні. Позивач наполягав, що, незважаючи на зміну власника ЗАлКу, його нинішній власник повинен був виконати зобов'язання свого попередника.

У свою чергу, відповідач констатував, що створена на залучені кошти ділянка виробництва алюмінієвої фольги не увійшла до статутного капіталу ЗАлКу, тобто Velbay Holdings не є її власником і тому не повинна погашати наданий кредит.

Крім того, додавав відповідач, за рішенням суду від 2006 року ЗАлК був звільнений від зобов'язань за даною кредитною угодою, а значить, вони були зняті і з власника самого ЗАлКу.

Поряд з цим, представник Velbay Holdings стверджував, що ця компанія є сумлінним покупцем, тобто не має стосунку до операції 2001 року і не повинна відповідати за борги первісного інвестора.

Тим не менш, перший заступник голови спеціальної контрольної комісії Верховної ради з питань приватизації Олександр Бондар упевнений у протилежному.

"Оскільки зобов'язання, що є предметом спору, було внесено у вихідний договір купівлі-продажу між Фондом державного майна і АвтоВАЗ-Інвестом, воно мало перейти і в аналогічний договір, укладений між АвтоВАЗ-Інвестом і Velbay Holdings. В такому випадку новий власник повинен був його виконати", - уточнює він.

Як би там не було, але, розглянувши справу по суті, Апеляційний госпсуд ухвалив рішення на користь Генпрокуратури.

Відповідно до нього, договори купівлі-продажу 68,01% статутного фонду ВАТ "ЗАлК", укладені між ФДМ і ЗАТ "АвтоВАЗ-Інвест", а також між ЗАТ "АвтоВАЗ-Інвест" і компанією Velbay Holdings, є недійсними, і цей актив слід повернути державі.

Це відбудеться, якщо за ініціативою відповідача справа не буде переглянута у Вищому господарському суді.

За словами керівника прес-служби ЗАлКу Вікторії Пелешко, і репрезентована нею компанія, і ОК "РусАл" мають намір домагатися збереження підприємства у власності нинішнього інвестора і оскаржувати рішення Апеляційного суду у вищій інстанції.

На думку Бондаря, перспективи даної справи залишаються невизначеними.

"Може здатися, що держава намагається схилити РусАл до укладення мирової угоди, яка гарантувала б хоча б часткове виконання спірних зобов'язань. Однак виробнича ситуація на ЗАлКу змушує сумніватися в тому, що нинішній власник зацікавлений у цьому активі. Якщо він планує утримати комбінат, то повернути його у держвласність буде складно, і в тоді оптимальним буде досягнення мирової угоди. Якщо ж ні - він просто не буде перешкоджати його реприватизації", - пояснює Бондар.

Жадані преференції

Майже одночасно з розгортанням цієї судової колізії на ЗАлКу відбулося повне згортання випуску первинного алюмінію. За даними Пелешко, у квітні 2011 року відбулося поетапне відключення останньої серії електролізного виробництва.

Відтак, з усіх потужностей працює лише ділянка лиття, де виготовляється алюмінієва катанка. "Якщо раніше комбінат випускав катанку з власного алюмінію, то з травня він працює на сировині, яка надходить з інших підприємств РусАлу", - уточнила вона.

Як відомо, досі ЗАлК був єдиним в Україні виробником первинного алюмінію з потенціалом 100 тисяч тонн продукції на рік. До 2005 року комбінат через високу енергоємність виробництва користувався пільговим тарифом на електроенергію.

Однак шість років тому уряд Юлії Тимошенко скасував ці преференції. З тих пір керівництво підприємства невпинно клопотало про їх повернення, а вартість електроенергії тимчасом постійно зростала.

У результаті, коли в січні 2008 року тариф на струм підвищився до 6 центів за кВт/годину, директор ЗАлКу Олександр Котюк констатував, що підприємство стало "планово збитковим".

З настанням восени 2008 року глобального кризи, яка призвела до критичного зниження попиту і цін на алюміній, власники ЗАлКу почали процес консервації глиноземного і електролізного виробництв. У березні 2009 року було прийнято рішення про скорочення перших трьох серій електролізного виробництва.

Протягом 2008-2009 років на заводі було виведено з експлуатації три чверті електролізерів, а восени 2010 року уже стояло питання про припинення діяльності останньої, четвертої серії, якщо держава не надасть комбінату "електричну" знижку.

Аргументація була така: європейські алюмінієві заводи отримують струм за ціною не вище 4-5 центів за кВт/годину, тоді як тариф для ЗАлКу становить 8,7 цента.

Внаслідок цього собівартість виробництва алюмінію на комбінаті, у якій частка витрат на оплату електроенергії до листопада 2010 року сягнула 50%, зросла до 2,5 тисячі доларів за тонну, тоді як на Лондонській біржі на той час ціни на цю продукцію не піднімалися вище за 2,4 тисячі доларів.

Тим не менш, уряд не надав пільгу, бо, за його підрахунками, це спричинило б щорічні втрати для держбюджету в розмірі близько 1 мільярда гривень.

Неоднозначні перспективи

Протягом першого кварталу 2011 року на ЗАлКу було випущено лише 6 тисяч тонн первинного алюмінію, а вже з травня його виробництво було повністю припинено.

Втім, як зазначила Пелешко, всупереч існуючій думці, що електролізне виробництво нібито не може бути відновлене, консервація проводилася для подальшого запуску.

"В історії алюмінієвої промисловості є приклади зупинки і повторного введення в експлуатацію подібних потужностей. На ЗАлКу теж можна відновити випуск первинного алюмінію. У разі надання розумного тарифу на електроенергію комбінат готовий розпочати його виробництво", - підкреслила вона.

Слід зазначити, що останнім часом реальні показники, а також прогнози динаміки цін на алюміній на світовому ринку спростовують аргументи представників підприємства.

Так, на початку травня 2011 року ціна тонни алюмінію на Лондонській біржі перевищувала 2,8 тисячі доларів, і більшість експертів вважають, що вона або залишиться на цьому рівні, або навіть зросте.

Зокрема, аналітики інвестиційного банку Goldman Sachs Group Inc. кажуть, що в другому кварталі тонна металу буде коштувати мінімум 2,7 тисячі доларів за тонну.

Втім, їх колеги з компанії UBS AG прогнозують, що у третьому кварталі вона впаде до 2,34 тисячі доларів за тонну. Поряд з цим, фахівці компанії Market Risk Advisory припускають, що до кінця 2011 року ціна підніметься до 3 тисяч доларів за тонну.

Як відзначає керуючий партнер аудиторської компанії Kreston GCG Андрій Катчик, саме від кон'юнктури зовнішніх ринків буде залежати ступінь привабливості, а значить - і подальша доля ЗАлКу.

"До настання кризи ціна тонни алюмінію на Лондонській біржі металів перевищувала 3 тисячі доларів, а протягом другого півріччя 2008 року - впала до 1,3 тисячі. У 2009-2010 роках вартість товару збільшувалася, і якщо такий тренд збережеться, то через рік ціни досягнуть докризового рівня. Отже, виробництво алюмінію в Запоріжжі знову стане привабливим навіть при збереженні високих тарифів на струм", - каже він.

Необхідно врахувати, що керівництво РусАлу може собі дозволити чекати більш сприятливих умов, або і зовсім розлучитися з цим підприємством. Річ у тім, що ОК володіє потужностями, які дозволяють випускати 10% світового обсягу виробництва алюмінію або 4 мільйони тонн цієї продукції на рік.

При цьому вона будує ще два заводи в Росії - Богучанський і Тайшетський - з проектним потенціалом 600 і 750 тисяч тонн алюмінію на рік відповідно, запуск яких запланований на 2012 рік.

"Очевидно, що ЗАлК, на який припадає менше 3% потужностей РусАлу з випуску алюмінію, - це підприємство середніх розмірів з середніми перспективами", - констатує Катчик.

Як пояснює експерт, за нинішніх високих цін на електроенергію в Україні і низької енергоефективності виробництва на ЗАлКу собівартість випуску алюмінію на комбінаті справді вища, ніж на російських підприємствах РусАлу.

Добитися її зниження можна двома шляхами: або отриманням преференцій в оплаті електроенергії, або проведенням модернізації та скороченням її споживання. "Досі власники лише намагалися отримати пільговий тариф, а серйозного переоснащення не проводили і, ймовірно, не планують", - підкреслює аналітик.

Зрозуміло, що державі вигідніше домогтися зміни власника ЗАлКу, ніж йти на поступки РусАлу. Адже, як відзначає керуючий партнер Kreston GCG, надання знижки іноземній компанії означало б, що держава покриває частину її видатків з власної кишені, а отриманий за рахунок цього прибуток йде в кишеню власника, який буде вкладати його у власні проекти за межами України.

"У разі ж повернення ЗАлКу державі, його новим власником стане або одна з українських бізнес-груп, яка буде розраховувати на державну підтримку, або новий іноземний інвестор, який зможе працювати в нинішніх умовах", - прогнозує експерт.