Інноваційна ширма корупційного збагачення

Інноваційна ширма корупційного збагачення

П'ятниця, 11 лютого 2011, 12:03 -
Є спроба часткової перебудови економіки у модель державно-монополістичного капіталізму, на периферії якого існуватиме незначний приватний сектор. Це добром не закінчиться. Є гнітючий досвід країн, які йшли цим шляхом.

Риторика інноваційних пріоритетів України з приходом нового президента держави матеріалізувалася у збільшення підрозділів і працівників відповідної урядової структури - агентства з інвестицій та розвитку. Його діяльність демонструє адміністративну модель управління інноваційною сферою.

Очевидно, що її запровадження утопічне за визначенням: ця сфера не може функціонувати за бюрократичними вказівками. Згодом громадськість почула про десять національних проектів - плодів діяльності адміністративної структури. Це підтвердило передчуття бюрократизації відновлювальних процесів в економіці.

Далі з вуст високого керівництва прозвучала теза про "єдине вікно" для новітніх інвестицій, що треба, мабуть, розуміти як одне вікно для запровадження проектів. Тобто усе під контроль і височайші дозволи.

Наступний крок: фінансувати проекти кредитами довірених банків - тільки їм залишили відповідні ресурси, іншим вказано перерахувати вільні гроші на покриття дефіциту урядового бюджету. Банкам наказано виділити кошти під привілейовані проекти і не базікати про їх неприбутковість чи неефективність.

Далі - гірше. Хто заплатить відсотки за отримані позики? Здавалося б, зрозуміло - підприємства, які здійснюють "надважливі" проекти, адже у них має бути найвища інноваційна прибутковість. Однак не в Україні. Тут відсотки погашає держава.

Так, документи урядової комісії з реалізації інвестиційних проектів свідчать, що Запорізькому заводу напівпровідників буде компенсована сума відсоткових платежів за кредитом для інноваційного проекту "Створення вертикально-інтегрованої компанії з виробництва фотогальванічної продукції" на 200 мільйонів гривень.

По-перше, бюджет не має права фінансувати приватні підприємства - три чверті акцій належить австрійській компанії. Це привласнення грошей держави, це грабіж.

По-друге, державний орган не може вибирати проект до фінансування, якщо кошти надходять з позабюджетних джерел - у даному випадку він кредитується Укрексімбанком. Цей орган втручається і порушує права фінустанов і умови конкуренції на фінансових ринках. Результатом примусу стане банкрутство банку.

По-третє, зруйновані умови конкуренції між інноваторами, тисячі інших проектів не дочекаються й копійки на своє здійснення.

По-четверте, держава знищила ринкові джерела, які могли б інвестувати новітні проекти. Процес оновлення буде задушеним.

По-п'яте, такі способи просування приватних інтересів перекривають хід революційним, справді вибуховим інноваціям, що мають відбиратися завдяки їх високій прибутковості. Подібні ж способи фінансування дозволяють ініціаторам отримувати зиск без будь-яких ризиків і матеріальних інновацій.

Виглядає так, що влада закрила свої дії словесною ширмою, а реальні інноваційні пільги - не для всіх. Очевидно, що ніяких інновацій не буде. Такими феодальними методами досягти сучасного світового технологічного укладу неможливо.

Потрібна нова суть інноваційних відносин. Це свободи для новаторів та інвесторів. Ринковий розподіл інвестицій для інноваційних проектів. Реальні процентні ставки або реальна участь фінансового партнера у прибутках та ризиках ініціатора новації.

Це відмова від кредитування під заставу, бо яка застава у науково-технічної розробки? Це перехід до застосування гарантійних і страхових інструментів. Це сприятливі податкові та позичкові умови для малого і середнього бізнесу.

Це державна підтримка сектора новітніх виробництв через розміщення бюджетних гарантій у протестованих банках чи у спеціальному інноваційному банку-гаранті, який страхує ризики комерційних фінансових установ-кредиторів нововведень.

Держава також зобов'язана відповідати за матеріальну інфраструктуру новітнього бізнесу та функціонування науково-дослідницького сектору. Вона також повинна турбуватися про сприяння надходженню ринкового капіталу до новітніх економічних комплексів та про цивілізовану ліквідацію чи реконструкцію заіржавілих монстрів.

Висновки доволі сумні. Влада не хоче бачити економічні реалії, занадто піклується про свій імідж. Заради угамування своїх фінансових апетитів вона підриває ресурси економічного розвитку і пригнічує приватні ініціативи. Влада не пропонує країні надійних механізмів науково-технологічного піднесення.

Є спроба часткової перебудови економіки у модель державно-монополістичного капіталізму, на периферії якого існуватиме незначний приватний сектор. Це добром не закінчиться. Є гнітючий досвід країн, які йшли цим шляхом, - Іспанії і Португалії часів Франко і Салазара, кайзерівської Німеччини, княжої Індії, імператорської Японії.

В кінці цього шляху - крах системи. Треба якомога швидше відмовитися від цих блукань і зрозуміти, наскільки складні і масштабні реорганізація і рекапіталізація потрібні українській економіці. Треба, як мінімум, здійснити наступні кроки.

1. Рішуче перейти до вільної конкурентно-ринкової моделі.

2. Побудувати нові ринкові інвестиційний та інноваційний механізми, в основі яких - орієнтація на максимальну прибутковість і на громадян як головних інвесторів, вільний рух капіталів, поглиблена капіталізація фондово-біржової системи, перехід банків на проектне кредитування, державна гарантійна підтримка інновацій.

3. Започаткувати накопичувальну макроекономічну модель та прогресивну публічну багатовекторну систему державного інвестування.

4. Запровадити максимально сприятливі бізнес-клімат, правовий і митно-податковий режими, систему дрібного інвестування.

5. Позбавитися "чорних дірок" економіки, які поглинають суспільні кошти: державних штучних монополій, неконкурентоспроможних підприємств, давальницьких схем переробки, штучно високих комунальних тарифів, боргів з повернення ПДВ, "відкатів" і хабарництва, зловживання посередників на селянах.

Це лише початок, бо подібні інституційні зміни будуть лише передмовою до матеріального оновлення діючого виробництва. Воно можливе при збільшенні щорічного інвестиційного потоку до 350-400 мільярдів гривень через два-три роки.

Саме ж оновлення потребуватиме, щонайменше, десятиліття. І це за сприятливих умов, зокрема, за позитивної світової кон'юнктури.

Реформи - тривалий процес. Щоб досягти рівня сьогоднішніх лідерів, не потрібно повторювати усі етапи, які пройшли вони. Треба намагатися запроваджувати останні досягнення. Зокрема, одразу спиратися на інформаційні, біо- і нанотехнології.

Або керівництво держави ставитиме завдання так, або Україна і далі пастиме задніх.

Читайте також:

Інфраструктурні об'єкти уряду - інвестиції у пісок

Чому Україна залишиться без інвестицій

Українські інвестиції: собі на шкоду

Україна: держава без промисловості?

Фінансова пастка для України

Україна: перспектива банкрутства і гіперінфляці

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!