2009 рік: бездарність від траншу до траншу

2009 рік: бездарність від траншу до траншу

Середа, 30 грудня 2009, 16:00 -
В усіх країнах світу, включаючи США і ЄС, уряди "заливали" економіку коштами, щоб пережити кризу. Україні ж МВФ прописав грошовий "голод" і затягування поясів. А потім сталася дивовижа. У травні 2009 року МВФ зробив дещо непристойне: профінансував бюджет.

Оцінивши 2009 рік, Україна зможе зрозуміти, що таке ринкова економіка.

В умовах кризи бюджет із спонсора перетворився на пилосос, який перекачує гроші на передвиборну кампанію Юлії Тимошенко.

Усі пригоди пилососа докладно описував Секретаріат президента, а Нацбанк більше займався захистом від звинувачень, ніж підтримкою економічного зростання.

У результаті, економіка залишилася без нагляду. Вийшов майже ідеальний ринок, у якому кожен виживає сам по собі.

ВВП - мінус 32%

27 січня 2009 року була опублікована записка Віктора Пинзеника. Він у деталях і з графіками описав катастрофічне становище в економіці і державних фінансах, проголосивши початок кризи в Україні.

До цього якщо й говорили про проблеми, то "у них". Якийсь час прем'єр Юлія Тимошенко навіть розповідала, що кризи в Україні немає. Після цього стало очевидно, що криза вже "у нас".

Численні економісти стали вказувати на зарубіжні країни, які активно намагалися хоч щось зробити. На цій хвилі різко виник попит на програму з виведення країни з кризи. Виявилося, що її немає.

Уряд довго обіцяв щось створити. Юлія Тимошенко розповідала про десятки постанов, прийняття яких дозволить перемогти кризу за декілька місяців.

Час ішов, а постанови не з'являлися. Були лише дивні угоди про допомогу металургам та хімікам. Дивина полягала у тому, що приватний бізнес отримував пільги на перевезення, а збитки від цього лягали на державну "Укрзалізницю".

Незважаючи на зусилля уряду, криза продовжувалася. Обвал економіки був настільки гігантським, що 16 лютого Держкомстат відмовився публікувати ВВП - нібито "у зв'язку з переходом на міжнародні стандарти". Дивно, що він не засекретив гігантський показник падіння промислового виробництва - 34,1%.

Але тут Нацбанк надав Юлії Тимошенко "ведмежу" послугу. Він опублікував новий статистичний показник, який абсолютно чітко показав рівень падіння ВВП.

Судячи з попередніх періодів, розбіжність "держкомстатівського" реального ВВП і "нацбанківського" індексу виробництва базових галузей становить максимум відсоток-два. Це не дуже багато, враховуючи, що у січні цей індекс обвалився на 32% порівняно з січнем 2008 року.

Гра в хованки не вийшла. Обвал справді виявився вражаючим. Металургія впала на 40,6%. Харчова промисловість - на 14,3%, легка - на 38,4%. Машинобудування скоротилося на 58,3%, будівництво - на 57,6%, транспорт - на 35,1%, роздрібна торгівля - на 7,8%.

Гігантський мінус забовванів також у бюджетній сфері. І хоча президент після тривалого кокетування підписав закон про фінплан-2009, було цілком очевидно: реалізувати його не вдасться. Не може економіка, яка втратила третину виробництва, виконати бюджет, у якому закладено зростання на 0,4%.

Гра у перевиконання бюджету

Уряду натякнули: урізайте бюджет. У травні Кабмін погодився це зробити і навіть записав це зобов'язання у договір з МВФ. Однак ніхто не врахував, що у передвиборний рік Юлія Тимошенко не захоче ганьбитися перед виборцями.

Відразу ж почалася дивна гра в перевиконання бюджету. Наприкінці січня було очевидно, що третину доходів за місяць зібрати не вдасться.

Яким же було здивування експертів, коли на початку лютого уряд відрапортував: план перевиконано. Виявилося, що "живих" грошей там таки недостатньо, але "намалювати" "плюс" допомогли митниця і Нацбанк.

Митниця розмитнила газ компанії "РосУкрЕнерго", перерахувавши неіснуючі доходи до бюджету. "Живих" грошей від цього не побільшало, зате статистика вийшла красива.

Нацбанк упродовж перших двох місяців 2009 року примусово викуповував облігації уряду у потрібних для Кабміну обсягах. Щоб хоч якось зберегти обличчя, голова НБУ Володимир Стельмах розповів, що він давав гроші "на зарплати і пенсії".

Про все це ставало відомо завдяки Секретаріату президента, який у 2009 році перетворився на рупор гласності. Позбавлений реального впливу на економіку, він викривав найцікавіші схеми уряду. Як відомо, ніхто так активно не говорить правду, як люди, не причетні до розподілу великих грошей.

Зокрема, саме Секретаріат розповів про численні маніпуляції з бюджетом. Серед них - заниження плану за доходами, авансове перерахування податків - більше 10 мільярдів гривень за підсумками 2009 року, невідшкодування ПДВ - борг понад 20 мільярдів гривень, "друкування" грошей Нацбанком.

Серед інших - тотальне вилучення грошей "Укрзалізниці" і "Нафтогазу" та примусове списання виділених з бюджету грошей для держпідприємств.

Було також нецільове використання 640 мільйонів гривень, отриманих у рамках Кіотського протоколу. Майже мільярд гривень, отриманий від продажу спеціальних облігацій для фінансування "Євро-2012", також пішов до бюджету.

Під кінець 2009 року стало відомо, що Мінфін включив до складу доходів бюджету 800 мільйонів спеціальних прав запозичень, або 1,28 мільярда доларів, отриманих у рамках перерозподілу квот Міжнародним валютним фондом. За рахунок цих грошей був перевиконаний план за доходами листопада.

Тим не менш, річний план був виконаний лише на 76,2%. А пізніше Секретаріат нагадав, що SDR не є доходами - це борг, який доведеться повернути. У підсумку - повний провал. І все через те, що глава Кабміну не захотіла програти вибори.

"Священна корова"

Дивно, але навіть в уряду у 2009 році залишилася "священна корова" - МВФ. "Корову" не різали, бо меморандум з Фондом виявився єдиною антикризовою програмою в країні. Хоча було очевидно, що це шлях в нікуди.

В усіх країнах світу, включаючи США і ЄС, уряди "заливали" економіку грошима, щоб пережити складний період кризи. Україні ж МВФ прописав грошовий "голод" і затягування поясів.

Таку політику можна було назвати шкідництвом, але так її ніхто не називав. Наприклад, Секретаріат президента сподівався, що МВФ таким способом зможе тримати під контролем бурхливу фантазію прем'єра. Нацбанку було все одно, а парламентарі не надто розуміли, що відбувається.

Був, правда, і другий момент, завдяки якому тривала співпраця з МВФ. Фонд давав багато грошей, якими уряд затикав "дірки" у бюджеті.

МВФ восени 2008 року у рамках програми stand-by вирішив виділити Україні 17 мільярдів доларів кредитів. З трьох виділених траншів на загальну суму майже 11 мільярдів доларів перший у розмірі 4,5 мільярда доларів у листопаді 2008 року отримав Нацбанк.

Після цього, здавалося б, фонд показав зуби. У лютому 2009 року він відмовився давати наступний транш, і уряд заворушився. Зокрема, він погодився підписати меморандум з МВФ на нових умовах.

А потім сталася дивовижа. У травні 2009 року МВФ зробив дещо непристойне: профінансував бюджет. Травневий транш у розмірі 2,8 мільярда доларів був поділений навпіл між НБУ та урядом, а третій, серпневий, на 3,3 мільярда доларів, уряд повністю витратив на виконання бюджету та закупівлі газу.

Все йшло до того, що й четвертий транш на 2,3 мільярда доларів піде на потреби уряду. Він майже зміг вмовити МВФ, однак Партія регіонів та президент організували провокацію, прийнявши закон про підвищення соцстандартів.

У такій ситуації виділення коштів свідчило б про неприховану підтримку Юлії Тимошенко, і Україні відмовили.

Як боролися з кризою

Як же у 2009 році уряд боровся з кризою?

У січні Кабмін програв переговори з Росією щодо газу. Тимошенко підписала контракт, у якому базова ціна встановлена на рівні 450 доларів за тисячу кубометрів. Після 50 доларів, ціни періоду правління Леоніда Кучми, це було фіаско, яке прем'єр трактувала як велику перемогу.

Так почалася епопея з оплатою газу. Кожен місяць з "Нафтогазу" до бюджету забиралися усі гроші. Крім того, на тлі кризи виникли неплатежі за паливо. Розраховуватися за газ вдавалося ціною героїчних зусиль. "Дружня" Росія при цьому розповідала усьому світу, що цього разу Україна навряд чи заплатить.

Аналогічна ситуація склалася з "Укрзалізницею". Мало того, що вона оплачувала пільги металургам і хімікам, так ще й вся виручка холдингу забиралася до бюджету. У грудні 2009 року, коли прем'єр розповідала залізничникам про реформу компанії, ті вже два місяці не отримували зарплати.

Державні банки тим часом фінансували масштабну кампанію з роздачі квартир черговикам. Величезна афера на 2 мільярди гривень порушила діяльність Державної іпотечної установи.

Квартири отримають лише 10 тисяч сімей із 2,5 мільйона черговиків, що свідчить про політичний характер проекту. Однак прем'єр їздила по країні і під оплески "вирішувала житлову проблему".

У країні триває також дивна кампанія з підготовки до "Євро-2012". Витрати на неї перевищують нормальні обсяги утричі. Подейкують, що основна частина грошей пішла на фінансування передвиборної кампанії прем'єра.

Влітку БЮТ і Партія регіонів спробували об'єднати зусилля. Вони проштовхнули закон, яким зобов'язали Нацбанк "надрукувати" 9,8 мільярда гривень на "Євро-2012". За чутками, гроші повинні були поділити і витратити на виборчі кампанії, але раптом почали чинити опір Секретаріат і Нацбанк, і проект розвалився.

Уряд не розгубився і висмоктав з пальця епідемію "свинячого грипу". Витратили майже 500 мільйонів гривень. З'явився закон про виділення ще одного мільярда за рахунок НБУ, але тут уже завадили "регіонали", яким, мабуть, нічого не пообіцяли.

Під кінець 2009 року місцеві бюджети залишилися без грошей. Казначейство перестало оплачувати їхні рахунки. Крім того, за вказівкою уряду були списані залишки з рахунків бюджетних організацій.

На цьому тлі виникли зовсім дивні явища: бюджет-2010 і так звана бюджетна реформа. Був придуманий абсолютно запаморочливий документ. У кризовому 2010 році він передбачав збільшення доходів фінплану чи не в півтора рази. При цьому місцевій владі пообіцяли збільшити їх доходи мінімум на 20%.

Здавалося, усім було зрозуміло, що такі обіцянки виконати не можна. Тим не менше, уряд і досі розповідає, як хотів ощасливити країну, а президент і парламент не дали йому цього зробити.

Тимчасом Кабміну не вдавалося виконувати навіть бюджет 2009 року. Наприкінці жовтня з'явилися перші ознаки паніки в рядах урядовців. Міністерство фінансів почало розміщувати піврічні ОВДП з дохідністю до 30%.

Піднялася хвиля критики, і Мінфін зробив вигляд, що виправився. Проте вже 22 грудня він поставив новий антирекорд: гранична прибутковість зросла до 32%.

Вибори наближаються, грошей немає, і фантазія уряду малює все нові способи наповнення бюджету.

Останній "писк моди" - так зване вирішення питання проблемних банків. Держава чомусь вирішила, що вкладники трьох банків кращі, ніж клієнти усіх інших установ. У підсумку, уряд гарантував повернення грошей, які осіли на депозитах "Києва", "Родоводу" та Укргазбанку.

Трохи пізніше почали банкрутити Укрпромбанк, але його вклади перевели у "Родовід". Те саме уряд вирішив зробити з "Надрами".

Чим закінчиться ця афера, невідомо, але цілком очевидно, що грошей на виплати депозитів немає. І навіть якщо вони будуть, то кошти підуть не населенню, а в бюджет.

Великий страх Нацбанку

У цих умовах поведінка регулятора була унікальною. Вона диктувалося не прагненням підтримати економіку, а страхом керівника за власну безпеку.

У лютому курс долара підстрибнув до 9 гривень, після чого поновилися вимоги звільнити Володимира Стельмаха з посади. Причому, цього вимагала і Юлія Тимошенко, якій Нацбанк давав гроші.

Очевидно, це протверезило главу Нацбанку. Він побачив, що регулятор відповідає лише за "стабільність грошової одиниці": незмінний курс і малу інфляцію. Яке там економічне зростання? Нацбанк пішов звичним шляхом, "відкачавши" з економіки гривню і змусивши банки розпродати валютні резерви.

Курс стабілізувався. Інфляція залишилася невисокою, але незрозуміло, чи то завдяки НБУ, чи то через кризу. У будь-якому разі, з Нацбанку нічого не візьмеш. Він виконує єдині вимоги, за порушення яких його керівника могли покарати.

Паралельно з'явився аудиторський висновок, який засвідчив, що жодних маніпуляцій з рефінансуванням і курсом восени 2008 року не було. Стельмах виявився білим і пухнастим, хоча було цілком очевидно, що це маячня.

Природно, ніякого кредитування на тлі "грошового голоду" бути не може. Почасти, це об'єктивно - банки заховалися у мушлі і самі не хочуть видавати позики.

Однак є й інша частина правди. Навіть ті підприємства, які хотіли б узяти кредити, не хочуть грошей за ціною 30% річних. Відповідає за це і Нацбанк. Втім, законодавчо ця відповідальність не закріплена, тож звинуватити його нема у чому.

За рік ВВП України впаде на 14%, що є чи не найгіршим показником у світі. Але диво - у цьому ніхто не винен.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!