Сергій Тігіпко: газовий консорціум і земельний банк

Сергій Тігіпко: газовий консорціум і земельний банк

Вівторок, 15 грудня 2009, 15:00 -
Згідно з діючим контрактом, Україна вимушена купувати у Росії як мінімум 41,6 мільярда кубометрів газу щорічно, незалежно від реальної потреби. Навіщо зменшувати споживання газу, якщо він вже все одно куплений, а реекспорт заборонений?

Друга частина відповідей кандидата в президенти Сергія Тігіпка на запитання "Економічної правди".

З першою частиною, де кандидат відповів на запитання стосовно фінансового сектора та державних фінансів, можна ознайомитися тут.

У цій частині тексту Сергій Тігіпко розповів, як ефективно управляти ГТС та яким чином реформувати ринок землі. Він також зробив наголос на важливості розвитку інфраструктури.

Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

Імпорт/транзит газу

- Якою, на вашу думку, повинна бути схема постачань газу і нафти в Україну? Чи можливо досягти більшої диференціації шляхів і джерел постачання, ніж зараз? Як?

- Постачання енергоносіїв має бути прозорим і на ринкових засадах. Проте це мають бути не теперішні "ринкові" ціни, за якими ціна на газ для України виявилась навіть вищою за ціну на газ для Румунії, а справедливі ринкові ціні, сформовані на основі реальної вартості газу на європейському ринку, зменшеної на затрати по транспортуванню газу, адже вартість транспортування газу до України та Німеччини не є однакова, а також із врахуванням можливих знижок для України як оптового покупця.

У газових взаємовідносинах не повинно бути жодних посередників.

Потрібно бути реалістами та чесно визнати, що будь-яка істотна диверсифікація шляхів та джерел постачання енергоносіїв неможлива, принаймні у найближчому майбутньому. Це вірно як для України, так і для Європи, оскільки всі нові проекти постачання газу є тільки планами, причому невиправдано дорогими.

У нас немає іншого виходу, як на основі здорового прагматизму домовлятись всім зацікавленим сторонам - продавцю, покупцю та транзитеру. Якщо наша газотранспортна система не прозора та не влаштовує ні продавців, ні покупців газу, давайте сідати та домовлятись, робити абсолютно прозору компанію із 25-відсотковою власністю Росії та Європи та 50-відсотковою - України, яка б займалась модернізацією газотранспортної системи, її прозорою експлуатацією.

Такий підхід повністю виключає можливості корупції та зловживань. З іншого боку, європейські споживачі відразу втратять зацікавленість у будівництві маршрутів в обхід України.

На сьогодні жоден із закордонних проектів із видобутку енергоносіїв, в яких брав участь Нафтогаз, не продемонстрував свою ефективність. І це не дивно, адже для успішної реалізації таких проектів необхідно мати відповідний досвід.

З огляду на це, окрім встановлення прагматичних партнерських стосунків з Росією, єдиним напрямом зменшення енергетичної залежності та гарантування енергетичної безпеки є збільшення власного видобутку енергоносіїв та реальне впровадження енергозберігаючих технологій. Крім того, імпортний газ частково можна замінити іншими видами енергії, що виробляються в Україні - вугіллям, електроенергією.

- Чи маєте ви намір змінювати або переукладати газовий договір з Росією? Якщо так, то як ви збираєтесь розривати існуючий? Як зменшити контрактні обсяги закупівлі російського газу до рівня фактичного споживання?

- Як я вже казав, існуюча ціна на газ для України не ринкова. А відмова Росії від застосування штрафних санкцій у цьому році - не перемога України, а лише поступка, за яку, ймовірно, доведеться дорого заплатити.

Відповідно до діючого контракту, Україна вимушена викупати в Росії як мінімум 41,6 млрд. м. куб. газу щорічно, незалежно від реальної потреби у газі. Крім іншого, це суттєво знижує стимули української економіки та житлово-комунального господарства до зниження енергоємності.

Навіщо зменшувати споживання газу, якщо він вже все одно куплений і його більше немає куди дівати, адже відповідно до контракту реекспорт заборонено?

Без перегляду газового контракту неможливі не лише реструктуризація НАК "Нафтогаз України" та проведення реформ в енергетичні галузі, але й модернізація української економіки загалом.

Відповідь на питання перегляду газового контракту лежить у площині встановлення взаємовигідних партнерських стосунків у трикутнику Росія-Україна‑Європа. Аби отримати прозорі та вигідні умови купівлі газу, Україна має запропонувати прозорі та вигідні умови його транзиту до Європи.

- Яким, на вашу думку, повинен бути внутрішній ринок газу? Чи варто зберегти статус "Нафтогазу України" як єдиного імпортера і продавця? Чи мають бути конкуруючі трейдери-продавці на внутрішньому ринку? Чи потрібно допустити на внутрішній ринок газу іноземні компанії? Чи може Україна займатися реекспортом газу? Якщо так, то як цього досягти?

- "Нафтогаз" вже втратив прибутковий сегмент українського ринку - промислові підприємства. Вже зараз зрозуміло, що реструктуризація НАК "Нафтогаз України" коштуватиме занадто дорого.

На першому етапі необхідно вивести продаж газу промисловості та теплокомуненерго в окремі сегменти, залишивши видобування, транспортування та продаж газу населенню в рамках однієї структури, поки ціна на газ для населення не досягне ринкової.

На другому етапі необхідно розділити видобування та транспортування газу, остаточно відмовившись від трансфертного ціноутворення. Реформи газового ринку є болючими та  дорогими, проте без лібералізації енергетичного ринку економіка країни приречена на неконкурентоспроможність. 

- Якою повинна бути ціна імпортного (російського, середньоазіатського) газу для України порівняно з європейською?

- Ціна імпортного газу для України має бути нижчою порівняно з європейською щонайменше на транспортну складову. Аби газ потрапив до споживача у Європі, він має пройти довгий шлях через територію України, а потім і інших східно- та центральноєвропейських країн.

З урахуванням цієї транспортної складової витрат зрозуміло, що ціна газу на кордоні з Україною та на кордоні з Німеччиною не може бути однаковою. Наразі ж ми маємо ситуацію, коли імпортний газ для України коштує дорожче, ніж, наприклад, для Румунії.

Крім того, зважаючи на суттєві обсяги закупівлі газу в Росії, Україна могла б розраховувати на знижки. Оптовий товар завжди коштує дешевше, це закон ринку.

Але для того, щоб претендувати на такі знижки, Україна має бути стабільним та прогнозованим партнером, а не здійснювати кожний платіж за газ в "авральному" режимі.

Споживачі, і виробники газу зацікавлені у стабільних довгострокових відносинах, безперебійному видобутку та постачанні газу. Наразі ні Європа, ні Росія не бачать в Україні надійного партнера, звідси й всі проекти щодо транспортування газу в обхід України. Проекти, до речі, економічно невигідні.

Для того, щоб відродити взаємну довіру, налагодити партнерські прагматичні стосунки, необхідно повернутись до ідеї газотранспортного консорціуму. На жаль, ідея консорціуму останнім часом була дискредитована і розглядається виключно як зрада національних інтересів.

Це було зроблено навмисно, оскільки створення такого консорціуму принесе прозорість у діяльність газотранспортної системи та означатиме кінець можливостям для зловживань та корупції у цій сфері.

- Що треба зробити для збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів і збільшення їх частки на внутрішньому ринку? Як перешкодити тотальному експорту вироблених в Україні нафтопродуктів та їх заміщенню російськими?

- Україна сьогодні закупає за кордоном половину всіх нафтопродуктів, що споживаються в країні. Разом з цим, Україна не використовує повною мірою свій нафтотранспортний потенціал.

Частина нафтопродуктів, що імпортується, могла б вироблятись в Україні з нафти, що транспортується її територією. Існує також потенціал для виробництва нафтопродуктів із нафти власного видобутку.

Проте сьогодні держава практично самоусунулась від регулювання ринку нафти та нафтопродуктів, забувши, що це не простий товар, а стратегічний продукт. Нафта власного виробництва начебто реалізується на аукціонах, проте замість забезпечення прозорості ці аукціони забезпечують перекачку коштів із державної компанії у приватні руки.

Для того, щоб нарешті вивести нафту власного видобутку із "тіні", потрібна лише політична воля. Після цього мають підключатись державні інструменти стимулювання виробництва, розвитку власних потужностей із нафтоперероблення, зокрема шляхом цільового пільгового кредитування, модернізації існуючих нафтопереробних потужностей.

Держава має стати активним гравцем на ринку нафти та нафтопродуктів через стимулювання вітчизняного нафтовидобування та нафтоперероблення, проведення активних операцій із державним резервом нафти на нафтопродуктів. Завдання держави - забезпечити конкурентність та прозорість цього ринку.

- Чи варто зберігати низькі тарифи на газ для населення? Якщо так, за рахунок яких коштів має розвиватися вітчизняна видобувна промисловість?

- Підвищення цін на газ для населення - це лише питання часу. Без приведення цін на газ для всіх категорій споживачів до ринкового рівня неможливе проведення енергетичних реформ, реструктуризація НАК "Нафтогаз України".

Разом з цим, ці реформи дорогі та болючі, вони мають здійснюватись поетапно. Підвищення цін на газ для населення буде поступовим. Поступовий характер підвищення цін на газ для населення дасть можливість краще адаптуватись до нього, перейти до використання більш енергоощадливих технологій.

В цьому населенню має допомогти і держава. Необхідне надання цільових пільгових кредитів населенню для заміни старого та неефективного газового обладнання на нове, енергоощадливе, для заміни вікон, утеплення будинків та інші заходи, що допоможуть зменшити споживання газу.

Паралельно з цим для найбідніших верств населення має бути впроваджена ефективна система грошової адресної допомоги, яка також маж містити стимули до зменшення споживання газу.

Вугільна галузь

- Собівартість видобутку вугілля в Україні - одна з найвищих у світі. Щорічно на дотації галузі держава витрачає понад 1,5 мільярда доларів грошей платників податків. У чому полягатиме пріоритет вашої політики у вугільній галузі: у поступовому закритті збиткових шахт і створенні альтернативних робочих місць для шахтарів, чи у підтримці існуючого рівня дотацій і збереженні існуючої кількості робітників? Які ваші плани та пріоритети щодо розвитку та реформування вугільної галузі?

- Якщо уважно розглянути проблеми вугільної галузі, то стає зрозумілим, що ними насправді ніхто не переймається. Не існує ніякого стратегічного підходу, не визначено пріоритети.

Сьогодні держава купує вугілля у держпідприємств по 527 гривень за тону, тоді як приватні шахти готові продавати його по 400 гривень за тону. Перше, що необхідно зробити, - визначитись із власниками, дати можливість працювати тим, хто вміє робити свою справу.

Вугільні підприємства мають бути поділені на три групи. Прибуткові шахти мають бути приватизовані відразу. Шахти, які потенційно можуть бути прибутковими за умови вкладення коштів у їх реконструкцію та модернізацію, мають отримати державну підтримку у вигляді цільового пільгового кредитування.

Така державна підтримка має надаватись виключно під розроблену програму модернізації, із встановленням чітких зобов'язань щодо досягнення результату.

Збиткові шахти, що не мають перспектив, мають бути закриті. Звісно, це болісний процес, але іншого шляху в нас немає. Надання нескінчених дотацій лише спотворює економічну систему, знищує стимули для розвитку.

Створення нових робочих місць для шахтарів має відбуватись шляхом державної підтримки створення нових підприємств через механізми цільового пільгового кредитування проектів за визначеними державою пріоритетами розвитку.

Створення нової структури економіки вимагатимете не тільки переорієнтації інвестиційних потоків держави, але й відповідних змін на ринку праці.

Замість неефективної та важкої праці шахтарям необхідно запропонувати більш сучасні високотехнологічні робочі місця, що забезпечить розвиток та надасть перспективу депресивним територіям. Нова високотехнологічна економіка вимагатиме відповідної якості людського капіталу, і держава має підтримати цей процес.

- Що ви плануєте робити з "копанками" - несанкціонованими міні-шахтами?

- Шахтарі йдуть до копанок не від добра. Потрібно дати людям альтернативу. Розвиток нових секторів економіки із відповідними держаними програмами навчання робочої сили зробить більш привабливою висококваліфіковану працю, яка гідно оплачуватиметься.

З іншого боку, феномен "копанок" - це породження тіньового ринку вугілля. Як і багато інших ринків, ринок вугілля є непрозорим, що притягує до себе кримінальний капітал.

Після встановлення прозорих ринкових стосунків на ринку вугілля економічне підґрунтя для існування "копанок" має зникнути.

Електроенергетика

- Яке ваше концептуальне бачення стратегії розвитку різних секторів енергетичної галузі - ядерної, гідроенергетики, теплової та альтернативної?

- Безумовним пріоритетом має стати розвиток ядерної енергетики. Використання ядерної енергії може частково замінити імпортований газ. Ядерна енергія є відносно дешевою, тобто здатною забезпечити збереження конкурентоспроможності тих українських виробництв, які є енергоємними в силу своїх технологічних процесів.

Україна має інвестувати у ядерну енергетику. Звичайно, це значні потреби в інвестиціях та великі інвестиційні проекти. Для здійснення таких масштабних інвестицій необхідно задіяти нестандартні державні інструменти, у тому числі державний банк розвитку, який має бути створений.

Потрібна чітка стратегія розвитку ядерної енергетики, яка повинна стати основою енергетичної безпеки країни. Розвиток інших видів енергетики, у тому числі гідроенергетики, теплової енергетики, доповнюватиме цю основу, адже чисто технологічно існування виключно ядерної енергетики є неможливим через необхідність згладжування пікових коливань споживання.

Альтернативна енергетика - це інвестиції на майбутнє. У короткостроковій перспективі вона не спроможна задовольнити енергетичні потреби країни. Проте це не означає, що не потрібно інвестувати в її розвиток.

Такі інвестиції є необхідними, аби не втратити свою конкурентоспроможність у майбутньому. Разом з цим, альтернативна енергетика потребує виваженого та обережного підходу, врахування всіх "за" та "проти" нових технологій.

Останнім часом виявилось, що захоплення модним біопаливом приносить більше шкоди довкіллю, аніж використання палива традиційного. Розвиток нових технологій - це не самоціль, а інструмент підвищення конкурентоспроможності економіки.

- Яка ваша позиція щодо створення замкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні? Як, на вашу думку, Україна повинна в перспективі вирішувати проблему поховання ядерних відходів, які сьогодні вивозяться в Росію у статусі тимчасового зберігання?

- Енергетичну безпеку країни може гарантувати лише ядерна енергетика на основі замкнутого циклу. Україна має значні запаси урану, цирконієвих та титанових руд, що дає нам шанс стати одним із найбільших виробників ядерної енергії.

При створенні замкненого циклу виробництва ядерного палива необхідно виходити у першу чергу із міркувань безпеки. В другу - з міркувань економічної доцільності. Питання політичних уподобань мають бути у цій справі на останньому місці.

Що стосується проблеми захоронення ядерних відходів, то потрібно не будувати в різних місцях об'єкти для захоронення твердих і рідких ядерних відходів, а зосередити їх на ЧАЕС у 10-кілометровій зоні.

Але там треба зберігати винятково відходи з українських атомних станції. Згодом заробимо на цьому колосальні гроші, якщо застосуємо ефективну технологію переробки: нинішні відходи - це перспективне паливо для енергетики майбутнього.

- Які ви бачите можливості для диверсифікації ринку енергетичних ресурсів України?

- Який шлях для країни є найбільш прийнятним: розвиток видобутку власних енергоносіїв чи запровадження енергозберігаючих технологій? Де швидше можна досягнути позитивних результатів?

- Закордонні проекти диверсифікації ринку енергетичних ресурсів України - це фікція. На закордонні ринки пускають виключно сильних гравців. Можливості для диверсифікації ринку енергоресурсів та забезпечення енергетичної безпеки знаходяться всередині країни.

Насамперед, це збільшення власного видобутку енергоносіїв. Газовидобування в Україні фактично в занепаді, отже про які інвестиційні ресурси може йти мова, коли "Нафтогаз" крім того, що кожного місяця із великими проблемами розраховується за імпортний газ, ще й виступає у ролі найбільшого донору бюджету.

Лібералізація енергетичних ринків та реструктуризація НАК "Нафтогаз України", у тому числі виділення в окремий сегмент газовидобування, можуть створити економічні передумови для інвестування у власний видобуток.

Також там, де це технологічно можливо, має відбуватись заміщення використання імпортного газу альтернативним видами енергії, що виробляються в Україні, зокрема вугіллям, електроенергією. Держава має забезпечити такі умови, аби таке заміщення було економічно вигідним.

І, нарешті, не варто забувати про економічні стимули зменшення споживання енергії та переходу на енергоощадливі технології. Польща, яку можна порівнювати з Україною за розмірами та населенням, споживає 14 млрд. м. куб. газу на рік, що навіть менше рівня власного видобутку газу в Україні. Саме тут знаходяться основні резерви для забезпечення енергетичної безпеки держави.

Блок 6. Промислова політика

- Не рахуючи підприємств ВПК, Мінпромполітики сьогодні управляє лише трьома державними підприємствами. Вся інша промисловість знаходиться у приватних руках і управляється керівництвом приватних ФПГ і ВІКів. Чи вважаєте ви, що в Україні взагалі потрібна державна промислова політика? Якщо так, то в чому вона повинна полягати? Поділіться, будь ласка, своїми поглядами на держрегулювання промисловості.

- Держава завжди не найкращий власник. Основою економічного розвитку завжди була та буде приватна ініціатива. Державне управління підприємствами створює більше стимулів для корупції, ніж для розвитку.

З огляду на це, підходи до державної промислової політики мають бути кардинально переглянуті. Завдання держави - не управління підприємствами, а власне виробництво та реалізація політики в певній сфері.

Держава має думати на перспективу, відслідковувати тенденції розвитку промисловості як в Україні, так і в світі, вчасно ідентифікувати потенційні точки росту, надавати підтримку тим секторам економіки, які здатні реалізувати конкурентні переваги та забезпечити конкурентоспроможність країни в глобальному світі.

Відсутність державної промислової політики призвела до того, що ми втратили майже весь потенціал машинобудування.

Отже, основними завданнями державної промислової політики має стати визначення пріоритетів розвитку, розроблення механізмів та інструментів розвитку пріоритетних напрямів.

Такими інструментами можуть бути як податкові важелі, так і надання цільових пільгових кредитів для підтримки проектів за пріоритетними напрямами розвитку. Завдання держави також полягає у створенні єдиних методологічних підходів до розроблення та оцінки проектів розвитку за пріоритетними напрямами, моніторингу їх виконання та оцінки ефективності.

Державна промислова політика має не тільки розроблятись, але й реалізовуватись, оцінюватись і удосконалюватись.

- Які сектори промисловості є, на ваш погляд, найбільш перспективними? Як держава має їх підтримувати? Маються на увазі способи не заборонені у рамках СОТ.

- Перспективні всі сектори промисловості, які є, або потенційно можуть бути  конкурентоспроможними. Насамперед, це виробництво високотехнологічної продукції із високою доданою вартістю.

Це і військо-промисловий комплекс, і літакобудування, і енергетичне машинобудування. Безумовної державної підтримки потребує будь-яке високотехнологічне виробництво, незалежно від того, до якої галузі воно належить.

Це може бути і виробництво фармацевтичної продукції та медичної техніки, і створення нових матеріалів, і виробництво програмного продукту та інформаційних технологій.

Наразі потенціал України в сфері високих технологій не отримує належної державної уваги. Багато в чому цей потенціал вже втрачений, за багатьма перспективними напрямами Україна відстає від своїх конкурентів, проте шанс відродити його ще остаточно не втрачено.

Не варто забувати, що Україна - космічна держава, а такі технології доступні лише небагатьом країнам світу. Космічні технології - це майбутнє, їх розвиток має стати одним із головних пріоритетів держави та посісти гідне місце в новій моделі економіки.

Україна має використовувати свої космічні технології як для надання послуг із запуску супутників іншим країнам, які таких технологій не мають, так і для створення та запуску власних супутників, які можуть використовуватись і для власних потреб, і для надання послуг іншим країнам.

З іншого боку, економіка - це не лише виробництво складної продукції машинобудування та високотехнологічне виробництво.

Конкурентними можуть та мають бути і підприємства, що виробляють споживчі товари. Державної підтримки потребують насамперед виробництва, які виробляють продукцію імпортозаміщення.

Перелік державних інструментів підтримки розвитку перспективних виробництв є досить широким. Надання податкових пільг є одним із інструментів, що використовується в усьому світі, але, на жаль, у нас цей інструмент було спотворено а його використання дискредитовано.

Мають бути задіяні державні інструменти підтримки експорту, у тому числі через кредитування закордонних споживачів української продукції та надання експортних гарантій. Ресурси для розвиту також можуть бути отримані через інструменти цільового пільгового кредитування, участі держави у створенні венчурних фондів.

Для практичного впровадження наукових розробок держава також має створити технопарки, які повинні передбачати відповідні механізми інвестування коштів у виробництво, а не лише на підтримку наукових розробок.

Державна допомога економічному розвитку також має включати підтримку фундаментальних наукових досліджень, але аби така підтримка була ефективною, необхідні докорінні реформи в сфері управління науковою діяльністю.

Врешті-решт, для стимулювання внутрішнього виробництва може бути використаний і "розумний" протекціонізм. Стаття 7 статуту Світової організації торгівлі та договір про членство України у СОТ дозволяють вводити 13-відсоткове загороджувальне мито для захисту та відновлення внутрішнього виробництва, що страждає через дефіцит фінансових ресурсів і падіння попиту.

Обмеження імпорту неякісних дешевих товарів в Україну також можливе через встановлення більш жорстких стандартів та вимог щодо якості продукції.

- Як вітчизняній промисловості, зокрема, металургії та хімії, уникнути залежності від світових ринків? Як можна розширити внутрішній попит?

- Так вже склалось, що Україна приречена бути виробником металу. Питання полягає лише в тому, чи таке виробництво буде належати великим транснаціональним групам, а Україна залишиться сировинним придатком, або виробництво залишиться в руках національного капіталу та Україна здійснюватиме виробництво металургійної продукції з більш високою доданою вартістю.

Відповідь на це питання лежить не безпосередньо в металургії, а в стимулюванні розвитку тих видів економічної та промислової діяльності, які цей метал споживають. Про необхідність та інструменти державної підтримки високотехнологічної продукції, зокрема машинобудування, вже згадувалось.

Крім того, внутрішніми споживачами українського металу мають стати будівництво, інфраструктурні проекти. Для цього необхідним є запуск масштабних програм житлового будівництва, розвитку транзитного потенціалу країни.

Кошти для реалізації цих програм можуть бути винайдені за рахунок надання цільових пільгових кредитів, залучення приватного іноземного та вітчизняного капіталу на умовах співфінансування. Крім того, мають бути нарешті задіяні інструменти державно-приватного партнерства, які у світі вже продемонстрували свою ефективність, зокрема при реалізації інфраструктурних проектів.

Внутрішній ринок для продукції вітчизняної хімічної промисловості може бути розширено шляхом стимулювання розвитку сільського господарства, для чого в України є потенціал та всі можливості.

Блок 7. Агросектор

- Сьогодні у світі, крім соціалістичних і пост-соціалістичних країн, відомо лише дві моделі державної політики: "американська" і "франко-голландська".

Скажіть, яка з цих моделей здається вам найбільш прийнятною для України? За допомогою яких інструментів стимулювання або протекціонізму ви маєте намір її втілювати, коли станете президентом?

- Маючи третину світових запасів чорноземів, Україна імпортує продукти харчування - м'ясо та цукор. Сільське господарство є найбільшим одержувачем державних дотацій, дає до 10% ВВП країни, а до бюджету від нього не потрапляє нічого.

Аграрний сектор дотується і в розвинених країнах, але природа дотацій там абсолютно інша. Країни Європи борються з надвиробництвом аграрної продукції, борються проти падіння цін на неї.

Високі ціни на продовольство в Європі - не ознака неконкурентоспроможності європейської моделі сільського господарства, а свідома державна політика, спрямована на підтримку високого рівня життя на селі.

Що стосується України, то коріння того феномену, що наша найважливіша конкурентна перевага виявляється для країни чи не найбільшою економічною проблемою, криється саме у системі дотацій, а також незакінченості земельної реформи, що знищує всі економічні стимули для розвитку в сільському господарстві.

На зміну архаїчній системі пільг та субсидій, що підтримують низькі ціни на продукцію сільського господарства, мають прийти нові державні інструменти стимулювання розвитку.

Найбільший спад за роки незалежності був продемонстрований в тваринництві: падіння виробництва свинини в п'ять разів і майже десятиразове - яловичини. Головна причина - відсутність дешевих "довгих" грошей.

Відповідно, стимулювання розвитку сільського господарства має полягати не у пільгах, а у наданні сільгосппідприємствам доступу до довгих інвестиційних ресурсів на прийнятних умовах.

Це може бути зроблено за рахунок цільового пільгового кредитування із їх рефінансуванням Земельним (іпотечним) банком. Аби такий механізм задіяти, необхідно завершити земельну реформу.

Необхідна довгострокова програма підтримки розвитку сільського господарства. На першому етапі її основним завданням має стати забезпечення створення аграрної інфраструктури із використанням інструментів цільового пільгового кредитування.

Зокрема, це і розбудова тваринницьких комплексів, і будівництво пунктів із збору, первинної переробки сільгоспсировини, і створення мережі елеваторів, сховищ, а також пунктів забезпечення сільгоспвиробників необхідними добривами, засобами захисту рослин, сільгосптехнікою вітчизняного виробництва.

Створення такої інфраструктури є необхідним для стимулювання розвитку крупно товарного виробництва, створення належних умов для збору, переробки та експорту продукції.

На другому етапі ця програма могла б бути трансформована у програму розвитку органічного сільського господарства. Дослідження вказують, що у довгостроковій перспективі Україні була б вигідна спеціалізація у виробництві екологічно та генетично чистих продуктів харчування, на які існує значний попит і високі ціни.

Таке сільське господарство вимагатиме нових технологій у сфері захисту рослин, добрив, сільськогосподарського машинобудування, що стимулюватиме інноваційних розвиток в цих сферах.

Окрема увага має бути приділена розвитку "зеленого" туризму, який має доповнювати традиційне сільське господарство. Наголос на розвиток "зеленого" сільського господарства дозволить поєднати створення крупнотоварного сільськогосподарського виробництва (на основі нових технологій) із традиційним середньо- та дрібнотоварним виробництвом.

Питання розвитку українського сільського господарства - це не питання вибору якоїсь іноземної моделі та її насадження в Україні. Це насамперед питання відновлення стимулів розвитку та створення умов для реалізації приватної ініціативи.

Це питання докорінної зміни системи підтримки сільського господарства та завершення земельної реформи.

- Чи варто надавати землі статус товару? І чи плануєте ви це зробити, ставши президентом?

- В історії людства земельне питання завжди було найгострішим і вибухонебезпечним. Багато держав, які не змогли вирішити його, просто потонули в хаосі революцій, воєн, голоду - і зрештою зникли з карти землі. Не можна допустити, аби нашу країну спіткала така ж доля.

Завершення земельної реформи - одна з головних передумов розвитку сільського господарства. Ця реформа дозволяє залучити величезний інвестиційний ресурс, який оцінюється не менше ніж у 200-300 мільярдів доларів.

Разом з цим, перетворення землі на товар потребує деяких застережень. Оскільки земля - ресурс стратегічний, на її обіг в інтересах держави і суспільства має бути накладений певний ліміт.

По-перше, треба обмежити розміри ділянок, що продаються одній людині чи компанії, по-друге, держава повинна мати законодавчо закріплене право викупу землі за ціною продажу.

Необхідно визначити ціну, нижче від якої сільгосподарська земля продаватися не може. Це захистить інтереси продавців-власників паїв, ускладнить спекулятивні операції і унеможливить ухилення від податків.

Центральним елементом ринкової інфраструктури має стати Земельний (іпотечний) банк. Ця установа буде державним агентом на ринку землі, спочатку через нього взагалі можна проводити всі операції купівлі-продажу.

Земельний банк буде провадити монопольний викуп заставної землі в комбанків з подальшим продажем її через аукціони новим власникам, а також виконуватиме функції банку другого рівня при пільговому кредитуванні підприємств АПК.

Крім того, вже зараз такий банк міг би працювати з операціями з правом довгострокової оренди на землю. У всьому світі це нормальна застава, під яку залучається фінансування. Викуп і подальший продаж орендних прав Земельним банком повинні стати першим елементом ринку землі.

Таким чином, сільгоспвиробник отримає насправді ліквідну заставу, і кредитування АПК зросте в рази. Поява такого ліквідного і великого ринку, як земельний, значно збільшить капіталізацію всієї економіки, дасть потужний імпульс розвитку багатьох галузей народного господарства.

Наразі завершенню земельної реформи в Україні заважає величезний тіньовий ринок землі, який склався в країні, і цілий клас людей, які отримують надприбутки на цьому ринку.

Тіньовими грошима просякла вся система влади - від органів самоврядування до судів. Навести в цьому господарстві лад може тільки сильна і консолідована державна влада.

Блок 8. Інфраструктура

- Зважаючи на затяжну економічну кризу, в яку ввійшла Україна, яким ви бачите шлях розбудови інфраструктурних галузей країни - будівництво автомагістралей, мостів, трубопроводів, оптико-волоконних ліній, телефонних та інших мереж зв'язку, аеропортів, морських та річних портів, логістичних центрів?

Чи повинні збільшуватись податки, щоб бюджет міг продовжувати фінансувати найбільші інфраструктурні проекти, зберігаючи їх у державній власності, чи Україні повинна якомога ширше залучати приватні, в тому числі закордонні інвестиції для прискорення розбудови інфраструктури, не ризикуючи втратити над нею контроль?

- Завдяки вигідному географічному розташуванню Україна потенційно може мати значні конкурентні переваги не тільки у виробництві, але й транспортуванні продукції.

Відповідно до тенденцій світового економічного розвитку у найближчому майбутньому очікується суттєве зростання товарообміну  у напрямку Європа - країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

У зв'язку з цим Україна має потенційні можливості для залучення додаткових транзитних потоків через свою територію за умови реалізації конкретних заходів щодо подальшого розвитку та модернізації власної транзитної транспортної інфраструктури та створення сприятливих умов для переміщення транзиту територією країни.

Серед країн Європи Україна має один із найвищих коефіцієнтів транзитності. На сьогодні технологічні потужності національної транспортної інфраструктури здатні щороку перевозити залізницями більше ніж 1 мільярд тон вантажів, переробляти в портах понад 163 мільйони тон вантажів.

За потужністю морських портів Україна займає 3 місце у Чорноморському басейні після Російської Федерації та Румунії. Але порти є лише однією ланкою, яка забезпечує обслуговування транзиту та експортно-імпортних операцій.

Важливими ланками загального процесу переміщення транзиту через територію України є залізничний, автомобільний транспорт, пункти перетину сухопутних кордонів у всіх напрямках.

З метою забезпечення реалізації Україною свого транзитного потенціалу головна увага має бути приділена розвитку інфраструктури. Окрім безпосередньо транспортної інфраструктури (модернізація ГТС, розбудова доріг, залізниць, портів, аеропортів, складських приміщень, сучасних логістичних комплексів, у тому числі із функціями обробки вантажів, а також сервісної та іншої допоміжної інфраструктури) це дасть поштовх розвитку допоміжної інфраструктури (готелі, місця відпочинку, облаштування культурних та історичних пам'яток), що стимулюватиме розвиток туризму.

Розвиток інфраструктури матиме значний кумулятивний ефект для інших галузей економіки (будівництво, виробництво будматеріалів, машинобудування, добувна промисловість та інші).

Перспективним напрямом реалізації транзитного потенціалу України як точки перетину шляхів між Європою та Азією може стати створення великих транзитних аеропортів для перевезення як пасажирів, так і вантажів. Це дозволить розвантажити перевантажені аеропорти Європи та Росії.

Для вирішення цього завдання доцільно запровадити окрему довгострокову програму розвитку транзитного потенціалу, в рамках якої мають бути підтримані проекти, що сприяють розвитку України як транзитної держави.

Окрім безпосередньої розбудови транспортної інфраструктури (доріг, залізниць, портів) це може бути також будівництво.

Основним джерелом коштів для розбудови інфраструктури мають стати цільові пільгові кредити, із відповідним рефінансуванням державним банком розвитку.

Також можуть широко залучатись власні кошти підприємств та прямі іноземні інвестиції, наприклад для аеропортів, складських потужностей, логістичних центрів, будівництво яких є комерційно привабливим.

В інфраструктуру традиційно вкладають кошти міжнародні фінансові організації, оскільки часто ці проекти довгострокові, низько прибуткові, але відіграють велике значення для розвитку країни. Наприклад, енергетичні проекти.

Потенційно значним джерелом фінансових ресурсів для інфраструктурних проектів є інструменти державно-приватного партнерства, які традиційно реалізуються в сфері будівництва та експлуатації доріг, але можуть бути поширені і на інші сфери (наприклад, трубопровідний транспорт).

Бюджетні кошти в рамках програми розвитку інфраструктури потрібні для будівництва інфраструктури, яка є необхідною, але неприбутковою.

Це може стосуватись як, наприклад, мостів, так і житлово-комунальної інфраструктури, адже виконання державою транзитних функцій також потребує і супутньої інфраструктури (наприклад, водопостачання).

Це не вимагатиме підвищення податків, а лише перерозподілу наявних у бюджеті коштів, чіткого визначення пріоритетів, підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, а також прозорого підходу до розподілу проектів на ті, які можуть бути профінансовані за участю приватного сектору, та ті, які мають бути повністю віддані державі.

Блок 9

- Опишіть, будь ласка, принципові положення своєї економічної програми та світогляду з питань, що не були охоплені цією анкетою, але які ви вважаєте важливими.

- Загальні принципи проведення економічної модернізації відомі: всі розвинені країни проходили через це. Україні потрібно змінити модель економіки. Головне питання української дійсності не що і як треба робити, а як це зробити. Для початку необхідні дві умови: відповідальна та компетентна державна влада та неухильна політична воля.

Об'єднати український народ на нинішньому етапі може бути лише соціально-економічний розвиток. Все решта має бути підпорядковане цьому завданню або ж відсунуте на задній план - до кращих часів. Пріоритетом української зовнішньої політики повинен стати захист національних економічних інтересів.

Криза була викликана не тільки зовнішніми причинами, але й внутрішніми факторами - сировинною моделлю економіки, орієнтацією на зовнішні ринки збуту, залежністю від зовнішніх потоків капіталу, перекосами у кредитуванні.

Разом з цим, криза надає шанс для виправлення цих помилок та побудови нової моделі економіки, більш конкурентоспроможної та стійкої до внутрішніх та зовнішніх шоків.

Під час кризи роль держави в економіці суттєво зростає. Вона має відновити кредитування реального сектору економіки, надати стимули як для попиту, так і для пропозиції, стимулювати розвиток тих секторів економіки, які можуть стати точками росту майбутньої структури економіки.

Під час кризи фіскальне стимулювання має бути поєднане із стимулюванням монетарним, але із встановленням жорсткого контролю за цільовим використанням коштів, які мають бути спрямовані виключно на відновлення кредитування реального сектору економіки.

Доповнювати ці заходи має політика "розумного" протекціонізму, до якої під час кризи вдаються навіть розвинені країни. Державної підтримки потребує саме вітчизняний, а не іноземний виробник.

Кардинально реформована має бути податкова система. Податкова система має бути спрощена, кількість податків - зменшена. Необхідно нарешті прийняти простий та прозорий податковий кодекс.

Разом з цим, нова податкова система має містити положення, які б стимулювали розвиток та експорт виробництва із високою доданою вартістю, тоді як на сьогодні вона стимулює виключно сировинний експорт.

У нас немає іншого вибору, ніж переорієнтувати економіку на випуск інноваційної продукції з високою часткою доданої вартості.

Для цього потрібно створити необхідну інноваційну інфраструктуру, включаючи технопарки, державний венчурний фонд, реформувати систему управління наукою, надати підтримку молодим інноваційним компаніям.

Кардинально має бути змінена система державної підтримки економічного розвитку. Замість надання пільг та субсидій, які руйнують ініціативу та знищують економічні стимули, необхідно перейти до державної підтримки проектів за пріоритетними напрямами розвитку.

Така підтримка має надаватись шляхом цільового пільгового кредитування, із наступним рефінансуванням за рахунок державного банку розвитку. Відповідна зміна підходів має стосуватись і вугільної галузі, і сільського господарства.

Фінансовий ринок має стимулювати не спекуляції, а бути джерелом інвестицій в реальний сектор економіки.

Україна потребує негайних реформ в енергетичному секторі, завершення земельної реформи, реформи житлово-комунального господарства, системи охорони здоров'я, зменшення державного втручання в економіку та спрощення дозвільної системи.  Докорінне реформування системи державного управління - єдиний шанс побороти корупцію. Всі ці реформи не є простими, а іноді і досить болючими.

Простих відповідей на складні питання не існує, але якщо Україна не знайде у собі політичної волі для впровадження в життя непростих рецептів, вона так і не використає свій історичний шанс на входження до європейської спільноти успішних та багатих країн.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!