У чому різниця між вічно дотаційними державними шахтами, і тими, які прибрав до рук Рінат Ахметов? Як насправді працюють шахтарі та енергетики, про яких постійно пише преса, в тому числі і "Економічна правда"?

Дати відповіді на ці питання мав прес-тур, організований компанією ДПЕК, що належить донецькому олігарху.

Масштабність імперії Ріната Ахметова найдужче відчуваєш, звісно, в Донецьку. Туди можна прилетіти на літаку його авіакомпанії, поселитися у його готелі, і в номері дивитися його телеканал.

Втім, на останнє часу не залишалося: шахта "Комсомолець Донбасу" розташована в годині їзди від Донецька у місті Кіровське, та й Курахівська ТЕС, мета наступного дня, - теж неблизько.

Як розповіли автобусні екскурсоводи, цю шахту комсомольці почали будувати 1976 року. І збудували таку велику, що зараз вона забезпечує 50% видобутку вугілля марки "Т" в Україні. І все воно спалюється на ТЕС, які належать фірмі ДПЕК, та на блоках ВАТ "Дніпроенерго", яку теж контролює ця компанія.

Голова профспілки шахти Геннадій Іванов хвалиться, що на підприємстві висока зарплата - в середньому більше 4 тисяч гривень, а у деяких лавах люди отримують понад 8 тисяч. Як відомо, платня залежить від кількості добутого за зміну вугілля.

"Але ви не думайте, що у шахтарів завжди перед спуском такий фуршет", - про всяк випадок попереджує начальник відділу зовнішніх комунікацій ДПЕК Євген Загорулько.

Журналістів страхають, що шахта - страшенно небезпечна щодо виділення метану, тож аби він не вибухнув, не можна брати з собою навіть фотоапаратів.

Далі починається гра-перевдягання у шахтарську уніформу, а потім - гра в проходження алкотесту. Спочатку всіх попереджують, що з алкоголем в крові донизу не пустять, але потім перевіряли тільки тих, кому це було цікаво.

Нарешті спуск на 400 метрів. Залізний ліфт з рейками посередині - для людей і вагонеток, на стінах - написи.

"Якщо начальник допустить якісь промахи в роботі, то тут про нього напишуть щось нецензурне. Якщо він спробує написане витерти, то наступного дня з'явиться щось більш дошкульне", - розповідає один із шахтарів.

Простір біля ліфта навіть не відчувається підземним. Такий інтер'єр з високими напівкруглими бетонними стелями міг бути і у наземному промисловому об'єкті.

Внизу чекає вузькоколійка з вагонами, у яких шахтарі їздять, пригнувшись, поклавши підборіддя на коліна. За комфортністю цей поїзд приблизно настільки ж відрізняється від дизеля "Ковель-Заболоття", як той - від купейного вагону.

Далі треба йти пішки, донизу, уздовж двокілометрової черги конвеєрів, по яких сунеться вугілля. Всюди, де воно кудись пересипається, стоять розпилювачі води для збивання пилу, від якої під ногами течуть струмочки.

Правда, пилу тут поки-що мало, зате стеля, колись триметрова, уже попрогиналася під тиском ґрунту і з неї звисають шматки залізобетону.

Якщо врахувати, що ця шахта - одна з найбільш устаткованих в Україні, то інші годі собі уявити. А серед "інших" особливо тут люблять лаяти шахту ім. Засядька.

Коли журналіст просить продемонструвати, як можна обманути датчики метану, шахтар кладе пристрій додолу, де концентрація метану менша, і накриває його ганчіркою.

"Але ви розумієте, до чого це призводить! На Засядька один вже доопускався до того, що сотні людей загинули, а він (Юхим Звягільський. - Ред.) тепер ходить з орденом "Герой України", - свариться шахтар.

Нарешті лава. Тут висота стелі - 80 сантиметрів. Це дозволяє не піднімати зайву породу і не накопичувати терикони. Шахтарі показують нові компресори, які мають свідчити про переваги приватних шахт над державними, і дозволяють на колінах доповзти до комбайна.

На поверхні атракціони тривають. Журналісти фотографуються у замурзаному вигляді, а потім у директорському душі довго вимивають вугільний пил з вух, очей та ніздрів. З повік його вимити майже неможливо, тож до самого вечора юрба журналістів нагадувала тусівку нафарбованих геїв.

У такому вигляді вони, зокрема, слухають брифінг гендиректора "Комсомольця Донбасу" Артура Мартовицького. Він розповідає, як треба працювати без вибухів на такій загазованій шахті: 2009 року у дегазацію та утилізацію шахтного метану витратили 38 мільйонів гривень.

Наразі його просто спалюють, не виробляючи енергії. Але навіть таким чином буде вивільнено квоти на викид парникових газів, які до 2012 року можна продати за 62 мільйони гривень. А потім газ можна ж буде іще й спалювати!

Одним словом, підприємство, упевнений керівник, працює чудово. Тому він тут же шкодує своїх працівників, які в липні-жовтні 2008 року "масово подалися на копанки за довгим рублем у конверті".

За словами директора, тепер генкомпанії купують вугілля лише у державних підприємств, тому нелегальні шахти масово зупиняються, робітники повертаються на старе місце роботи, а воно вже виявляється зайнятим.

На Курахівській ТЕС - інша романтика.

Тут цікаво зазирнути у піч, у якій температура сягає 1 200 градусів, і помацати старі пульти управління.

Єдиний модернізований енергоблок управляється зовсім інакше.

Директор підприємства Іван Запольський весь час підкреслює, що всі проекти модернізації вони здійснюють не тільки для себе, а для всіх теплоелектростанцій, які в Україні залишаються переважно у державній власності.

А за словами одного з керівників "Східнерго" Костянтина Єщенка, їхню спільну з ЗАТ "Турбоатом" розробку турбіни на 320 МВт уже номінували на державну премію.

"Та й взагалі, коли ми нарешті купимо у держави генеруючі компанії, нам ці розробки знадобляться", - читалося поміж рядків у виступах посадовців.

Найближчим часом "Економічна правда" планує підготувати матеріал про стосунки ДПЕК з державною генкомпанією "Дніпроенерго".