Кредит від МВФ, незважаючи на досить м'які умови його залучення, може виявитися досить дорогим для України.

Окрім необхідності обслуговування боргу, який нинішній уряд переклав на своїх наступників, українська влада взяла на себе обов'язок чітко дотримуватися рекомендацій Фонду, а також погоджувати з ним корекції фінансової та економічної політики.

При цьому, зміст і дух Меморандуму про економічну й фінансову політику, у якому зафіксовані орієнтири діяльності влади, свідчать про добровільно-примусову відмову України від "кейнсіанських" методів подолання економічної кризи та перехід до монетарних принципів.

Зміна ідеології 

Пропозиція прем'єр-міністра України вважати у якості антикризової програми уряду Меморандум, попри здебільшого критичне ставлення до такої ідеї з боку громадськості, насправді була б проривним кроком у формуванні в країні відповідальної влади.

Цей документ, на відміну від більшості урядових програм, містить конкретизовані завдання, терміни їх реалізації та чіткі критерії виконання.

Більше того, перелік заходів економічної політики у Меморандумі поєднаний певною внутрішньою логікою, а тому не містить суперечностей. Зовсім інше питання - ефективність та адекватність монетарної концепції в українських реаліях.

Перелік принципів та напрямів, яких уряд повинен дотримуватися у своїй подальшій діяльності, відверто суперечить його нинішній економічній ідеології.

Зокрема, у Меморандумі Кабмін пообіцяв МВФ, що сконцентрує свою увагу на збалансуванні фіскальної політики, утвердженні гнучкого режиму обмінного курсу та комплексній реструктуризації банківського сектору.

Оцінити відповідність останнього пункту досить складно, оскільки за більш ніж сім місяців з часу перших кризових явищ у банківській системі українська влада так і не запропонувала комплексної програми реструктуризації сектору, обмежившись тимчасовою "націоналізацією" окремих установ.

Натомість у питанні збалансування бюджетно-податкової політики та переходу до гнучкого режиму курсоутворення діючий склад уряду досі займав кардинально протилежну позицію.

Бюджет 2009 року засвідчив, що в умовах кризи уряд обрав шлях дефіцитного фінансування державних програм, що збільшить розрив між доходами та видатками бюджету.

Більше того, з метою розширення ефективного попиту Кабмін готовий піти на пряму чи приховану емісію. Така політика має свої недоліки і переваги, але вона ніяк не корелює з обіцянкою уряду мінімізувати дефіцит бюджету, а навпаки - суперечить їй.

Щодо утвердження гнучкого режиму обмінного курсу, яке фактично здійснив НБУ ще на початку 2008 року, то восени, коли курс гривні почав стрімко обвалюватися, уряд вимагав від регулятора повернутися до політики курсового таргетування та в адміністративному порядку тримати національну валюту.

Під загрозою відставки та тиском суспільства НБУ вимушений був пристати на ці вимоги.

Квітнева стабілізація валютного ринку дає можливість зробити обережний крок в напрямку гнучкого режиму курсоутворення, проте не викликає сумнівів, що найменша напруга на валютному ринку знову закінчиться "затисканням" курсу.

Успіхи та невдачі

Названі невідповідності навряд чи можна пояснити свідомою маніпуляцію уряду з метою отримання кредиту від МВФ. На відміну від виборчих програм, Меморандум містить чіткі критерії, за якими Фонд буде моніторити відповідність урядових декларацій реальним справам.

Скоріш за все, не маючи альтернативних джерел підтримки платіжного балансу і фінансування дефіциту бюджету, а також не бажаючи йти на скорочення соціальних видатків, уряд вирішив взяти за основу принципи монетарної концепції подолання фінансово-економічних криз.

В даному контексті Меморандум справді може стати реальною антикризовою програмою уряду. В її основі лежатимуть рекомендації МВФ, ефективність яких є вкрай неоднозначною.

Економічно розвинуті країни Заходу ще в середині 1970 років відмовилися від залучення кредитів Фонду. Згодом він допомагав винятково країнам, що розвиваються.

У 1980 роках МВФ консультував Югославію, Бразилію, Еквадор, Сомалі, Руанду, Мексику та Аргентину. Той факт, що більшість з них або пережили дефолт, або перейшли до маргінального існування, свідчить про значний відсоток прорахунків експертів Фонду.

Проте під час азійської фінансової кризи 1997-1998 років МВФ продемонстрував ефективність своїх рекомендацій, зумівши оперативно погасити вогнище нестабільності та підняти економіки регіону.

Наразі основними реципієнтами допомоги Фонду виступають країни Західної та Центральної Африки, Центральної Америки, Південної Азії та Центрально-Східної Європи.

Під час поточної кризи за допомогою до МВФ звернулися Вірменія, Ісландія, Пакистан, Монголія, Угорщина, Латвія, Сербія, Мексика, Україна і навіть Білорусія.

Головною перевагою кредитів Фонду є їхня низька вартість та досить лояльні умови обслуговування - позики надаються на тривалий термін та мають пільговий період користування. Водночас, країна-реципієнт зобов'язується дотримуватися певних жорстких умов.

Саме обмеженість свободи дій змушує багато урядів відмовлятися від співпраці з МВФ. Річ у тім, що Фонд цікавиться в більшій мірі золотовалютними резервами країни, бо саме вони є гарантією повернення кредитів.

Через це МВФ концентрує увагу на фінансовій сфері країни, ігноруючи наслідки реалізації його порад на реальний сектор економіки.

Суперечливий курс

Щоправда, в кінці квітня Фонд пережив одну з найбільш значущих реформ.

Програму кредитів stand-by, умовою отримання яких є втілення рекомендацій Фонду в проведенні економічної та фінансової політики, він доповнив новим типом позики - Flexible Credit Line - гнучкі кредитній лінії.

Цей кредит країни, що відповідають критеріям Фонду, зможуть використовувати негайно, без додаткових умов, у великих обсягах і на тривалий час.

Запровадження нових умов надання позик свідчить, що МВФ припускає помилковість та неефективність своїх рекомендацій. Скоріш за все, це підтвердить і експеримент в Україні.

Економічний курс, прописаний у Меморандумі, суперечить антикризовій політиці, яку проводить абсолютна більшість цивілізованих країн.

Найбільш неоднозначний напрямок такої політики - концентрація надмірних зусиль на боротьбі з інфляцією, яку МВФ визначив як завдання номер один для України.

У Меморандумі зафіксовано, що 2009 року основною ціллю монетарної політики буде зниження інфляції до рівня нижче 16%.

Досягнення такого показника має здійснюватися через проведення жорсткої монетарної політики, яка передбачає утримання резервних вимог на нинішньому рівні, збільшення ставок рефінансування та утримання зростання грошової бази на мінімальному рівні.

При цьому варто зазначити, що для двох останніх пунктів існують чіткі критерії, зокрема, МВФ вимагає від України дотримання позитивної ставки рефінансування.

Враховуючи, що в останні два роки індекс споживчих цін (ІСЦ) не опускається нижче 20% в річному вимірі, вітчизняні банки зможуть отримати допомогу від НБУ за ставкою не менш як 22-23%.

Не дивлячись, що мова йде переважно про беззаставні кредити овернайт, Фонд бажає зробити ставки більш жорсткими, причому за всіма інструментами.

Такі рецепти МВФ в умовах кризи є досить дискусійними. Жодна цивілізована країна у світі не підвищила за останні три місяці ставки рефінансування власних банківських систем.

Навіть Угорщина і Ісландія, які також працюють у фарватері МВФ і тому дотримуються рекомендацій про жорсткі ставки, поступово зменшують їх розміри.

Більше того, як показано на таблиці, майже всі розвинуті країни мають негативну ставку. Це обумовлено тим, що в альтернативі між високою інфляцією і крахом банківської системи гіршим все ж видається другий варіант.

Для спрощення картини можна взяти облікову ставку центральних банків, яка є ключовим орієнтиром, та середньорічний показних інфляції.

Позитивна різниця між двома показниками фіксується лише у країнах, пов'язаних з МВФ аналогічними Меморандумами - в Ісландії та Угорщині, або де місії Фонду відносно недавно закінчили свою роботу, наприклад, у Бразилії.

Крім того, у порівнянні з попереднім розміром облікової ставки, практично всі країни провели її зниження.

Облікові ставки та ІСЦ окремих країн, %

* дані МВФ

Висока ціна кредиту

Таким чином, абсолютна більшість країн, вільних від зобов'язань перед МВФ, накачують економіки дешевими грошима. Задля цього вони перенесли боротьбу з інфляцією на кращі часи.

В той же час, Меморандум визначає для України інший шлях. Враховуючи надто високі темпи зростання цін, влада має намір продовжити тиск на грошову масу.

Однак монетарна боротьба з українською інфляцією, природа якої більшою мірою немонетарна, вже довела свою хибніть. Проте Фонд та уряд не полишають надії довести ефективність даного інструменту. Враховуючи це, українцям не слід очікувати швидкого відновлення кредитної діяльності банків.

Необхідність форсування в умовах кризи переходу до гнучкого курсоутворення є також досить спірним заходом, оскільки позбавить економіку останнього якоря стабільності. Позиція МВФ тут зрозуміла - зберегти валютні резерви НБУ для обслуговування боргу, а валютні ризики перекласти на плечі населення та бізнесу.

Збалансувати бюджетно-фіскальну політику Кабмін планує шляхом посилення податкового тиску на економіку. Критерієм ефективності має стати дефіцит бюджету не більше 4% ВВП.

В чорновому ж варіанті Меморандуму уряд визнав, що прогнозує 5-відсотковий дефіцит фінансового плану країни, це 50 мільярдів гривень, притому, що дана сума не включає 44 мільярдів гривень, необхідних на рекапіталізацію банків. Ці кошти, скоріш за все, будуть надруковані.

Окрім підняття ставок акцизів, уряд має намір збільшити тарифи на послуги природних монополій, посилити платіжну дисципліну, покращити адміністрування податків, а в разі труднощів із наповненням бюджету - скасувати пільги з ПДВ і звузити сферу застосування спрощеної системи оподаткування.

З контексту Меморандуму стає зрозумілим, що Кабмін проти збалансування бюджету шляхом скорочення його соціальних видатків. Зокрема, реформу пенсійної системи, яка б дозволила ліквідувати аномальну практику фінансування дефіциту Пенсійного фонду з бюджету, через непопулярність окремих положень було завуальовано.

Симптоматично, що в Меморандумі жодного слова не сказано про реальний сектор економіки та про шляхи подолання у ньому негативних кризових явищ. Натомість, чітко прописаний обов'язок України відмовитися від будь-яких протекціоністських заходів.

В умовах, коли навіть найбільш "ринкова" країна - США - намертво закрила свої ринки для української металопродукції, теза про вільну торгівлю сприймається дещо по-іншому. Очевидно, Київ не повинен закривати свої ринки, але, принаймні, варто симетрично відповідати на дискримінаційні протекціоністські заходи.

Таким чином, затвердивши Меморандум про економічну і фінансову політику, Кабмін зв'язав руки не тільки собі, а й своїм наступникам. Навіть якщо реалізація монетарної політики призведе до стагнації економіки, коригувати свій курс уряд зобов'язаний лише за згодою МВФ.

Така ціна кредиту разом з колосальними виплатами, що очікують Україну через три роки, здається надто завищеною.

Особливо враховуючи, що гроші, отримані від МВФ, не принесуть Україні жодного прибутку, оскільки можуть бути використані винятково на підтримку платіжного балансу. Іншими словами - лежатимуть у сховищах НБУ.

Ще гірше, якщо уряд спрямує позику на фінансування дефіциту бюджету, на що він отримав згоду від МВФ. На дані цілі Кабмін може використати половину виділених в рамках другого траншу грошей, а це близько 1,4 мільярда доларів.

Хоча формально вони призначені для рефінансування поточних зобов'язань держави, в остаточному підсумку ці ресурси підуть на обслуговування вкрай роздутих соціальних програм.

Загалом, нинішня ситуація нагадує "кредитну піраміду", коли уряд з кожним роком все більше залазить у борги, щоб розплатитися з попередніми зобов'язаннями.

Ситуація стабілізується, якщо українська економіка почне відновлюватися у найближчій перспективі. Однак вона стане критичною, якщо світові сировинні ринки продовжать стагнацію, а для глибоких фінансового-економічних криз більше характерний саме такий сценарій посткризового періоду.

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень