Власники українських НПЗ замислюються про їх продаж

Власники українських НПЗ замислюються про їх продаж

Середа, 16 квітня 2008, 10:58 -
Парадокс, але на український ринок працює вдвічі більше закордонних заводів, ніж вітчизняних. Паливо в Україну цього року постачають російський Уфимський НПЗ, білоруські Мозирський та Новополоцький, румунські "РомПетрол" і "РАФО", литовський Мажейкяйський і навіть казахстанський Атирауський НПЗ. Українські виробники вже не мають можливості диктувати свої умови ринку.

Підсумки роботи нафтопереробної галузі у першому кварталі заперечили песимістичні твердження, що далі ситуація погіршитися не може. Виявилося, що резерви є. За даними Мінпаливенерго, переробка нафти скоротилася порівняно з тим самим періодом 2007 року на 45,8% - до 1,816 млн т. Тобто за умови збереження цієї тенденції й темпів, за підсумками року вказаний показник навряд чи дотягне до 10 млн т за наявних потужностей у 50 млн т.

Виробництво бензинів знизилося на 29,9%, дизельного пального - на 44,1%, мазуту - вдвічі. Показник завантаження НПЗ знизився у півтора разу - до рекордно малих 17,5%. Збільшилися простої - до 354 діб (раніше було 245).

Лисичанський НПЗ, що вже давно демонструє кращі виробничі показники за найбільший у країні Кременчуцький завод, скоротив переробку нафти у 1 кварталі на 38,5% - до 917,3 тис. т. При цьому підприємство не працює повний місяць. "Вони встановлюють план, виконують його, а потім зупиняються, бо кажуть, що переробляти більші обсяги економічно не доцільно", - повідомили ЕП джерела у Мінпаливенерго.

Кременчуцький НПЗ скоротив переробку нафти за 3 місяці на 46,5% - до 747,8 тис. т. Тут головним фактором стримання залишається конфлікт із російською "Татнафтою" та неспроможність вирішити питання постачання сировини на підприємство. Зате нове керівництво НПЗ реалізувало давні мрії уряду щодо диверсифікації джерел енергоресурсів. Окрім російської та української нафти, у Кременчуці почали переробляти більш дорогу іракську сировину марки "Кіркук", яку закупили у січні-березні - 147,2 тис. т.

НПК "Галичина" (Дрогобич) збільшив переробку нафти на 8% - до 108,8 тис. т. Але радіти тут нічому. Зростання пояснюється низькою базою для порівняння. Адже у першому кварталі 2007 року підприємство знизило обсяги переробки на 54,7%.

Одеський НПЗ у березні-квітні робить другу спробу запуститися після реконструкції і планує вийти на обсяг переробки на рівні 200 тис. т на місяць у травні.

Надвірнянський НПЗ із початку року взагалі не працював, як і Херсонський.

Урядовий батіг

А ще чотири роки тому українські НПЗ переробляли на рік понад 20 млн т нафти. Тобто квартальних показників цього року вони досягли би за місяць. Різке падіння нафтопереробки почалося 2005 року, коли уряд ініціював, а парламент підтримав скасування імпортних мит на нафтопродукти. Як наслідок - заводи почали зупинятися.

Мало того, влада продовжувала наступ на НПЗ. Замість обіцяного закону про пільги на ввезення обладнання для реконструкції, розпочалися судові процеси щодо повернення державної частки у НПЗ: 2006 року Фонд державного майна намагався боротися за 30% ВАТ "НПК "Галичина"; досі не припиняються чвари навколо 18% "Укртатнафти".

При цьому не зрозуміло, навіщо державі частка у нафтозаводах, адже бюджетних коштів на реконструкцію застарілих виробництв не передбачається. З іншого боку, інвесторам немає сенсу займатися модернізацією підприємств, які вони не контролюють та щодо яких ведуться судові процеси.

2008 року уряд завдав чергового удару по нафтопереробній галузі. Не створивши умов для реконструкції НПЗ, влада запровадила нові, жорсткіші вимоги до якості нафтопродуктів.

Логіки у цих діях було мало: наприкінці 2007 року Держспоживстандарт дозволив Дрогобицькому та Надвірнянському НПЗ ще рік випускати дизельне пальне з підвищеним умістом сірки. На початку року дозвіл скасували. У березні, напередодні весняних польових робіт, цим НПЗ знову запропонували попрацювати, але лише до травня.

Фактично, західноукраїнські нафтозаводи могли переробляти нафту у березні, адже виготовлені ними у квітні нафтопродукти треба було реалізовувати у травні, коли знову діяла заборона на продаж. Зрозуміло, що запускати НПЗ на місяць ніхто не захотів.

Дісталося й підприємствам, які більш-менш нормально працюють. Зростання цін на нафтопродукти, викликане ситуацією на міжнародних ринках, змусило владу за звичкою звернути увагу на вітчизняну нафтопереробку, точніше на те, що від неї залишилося. При цьому зовсім забули, що ціни вже давно диктує імпорт.

Антимонопольний комітет, голова якого перебував за крок до відставки під критикою уряду, раптом знайшов цінову змову між Лисичанським та Кременчуцьким НПЗ, економіка яких настільки різна, що не дозволяє ставити однакових цін. До того ж, за нового уряду почалися неприкриті рейдерські атаки на ці два НПЗ, що теж негативно вплинуло на стабільність їхньої роботи.

Можливо, через напруження у відносинах уряду і нафтових компаній, досі не підписано меморандуму щодо партнерства, підготованого Мінпаливенерго та учасниками ринку у березні.

Рай для імпортерів

У той же час для імпортерів в Україні були створені райські умови. Країна збільшила імпорт бензинів за 2 місяці на 84,3% - до 252 тис. т, дизпалива - на 64,8% - до 558,2 тис. т, мазуту - на 40,5% - до 143,9 тис. т.

Натомість, імпорт нафти скоротився на 56,1% - до 832,629 тис. т. Цей показник навряд чи можна вважати позитивним. Із одного боку, він зменшує негативне сальдо торговельного балансу країни. З іншого, через скорочення виробництва Україна значно зменшила експорт нафтопродуктів, а отже - отримає менші валютні надходження. Поставки на зовнішні ринки бензинів впали за 2 місяці майже у 50 разів - до 304 т, дизельного пального - в 10,5 разу - до 7,364 тис. т, мазуту на 32,9% - до 390,3 тис. т.

Парадокс, але на український ринок тепер працює вдвічі більше закордонних заводів, ніж вітчизняних. Паливо в Україну цього року постачають російський Уфимський НПЗ, білоруські Мозирський та Новополоцький, румунські "РомПетрол" і "РАФО", литовський Мажейкяйський і навіть казахстанський Атирауський НПЗ. Як наслідок - українські виробники вже не мають можливості диктувати свої умови ринку.

Деякі власники нафтопереробних заводів замислюються про їх продаж. Одного з двох західноукраїнських НПЗ хотіла би позбутися група "Приват", стверджує учасник ринку. Швидше за все, інвесторів зацікавить працюючий Дрогобицький НПЗ. Про можливість реалізації цього активу свідчить і процес виведення із офшорної тіні власників НПЗ. Нещодавно компанія Allstream Ventures Ltd (Вест-Індія) переоформила 10% акцій "НПК Галичина" на дніпропетровське ТОВ "Магнум-Прогрес".

Підняти Херсоннафтопереробку, на думку фахівців, було би набагато простіше, якби це підприємство придбала компанія "Шелл", яка вже співпрацює із власниками НПЗ - російською групою "Альянс" - у торгівлі нафтопродуктами.

Але для таких інвестицій треба бачення розвитку ринку та правила гри на найближчі п'ять років, які має запропонувати держава. Те саме стосується і сотен мільйонів доларів капіталовкладень у "велику" модернізацію НПЗ, власники яких не планують відмовлятися від цих активів.

Із цим повністю згоден заступник голови правління з економіки та фінансів ВАТ "Лукойл-Одеський НПЗ" Валерій Кіцан. "Треба знайти баланс інтересів виробників нафтопродуктів та імпортерів", - вважає він. На його думку, поки влада не стимулює переробку нафти, а заохочує імпорт готових нафтопродуктів.

Серед можливих кроків із боку уряду і парламенту він назвав прийняття нарешті закону про податкові пільги на ввезення обладнання, яке не виготовляється в Україні і яке потрібне для модернізації НПЗ, а також вирішення проблеми повернення ПДВ. Хоча уряд і звітує про перевищення плану з відшкодування цього податку, але, приміром, борг бюджету перед "ТНК ВР Коммерс", що контролює Лисичанський НПЗ, збільшився із 335 млн грн на 1 січня 2008 року до 354 млн грн на 1 квітня 2008 року.

Але уряд зараз розмірковує зовсім не над тим, як підтримати наявні НПЗ. У коридорах влади зайняті планами будівництва нового НПЗ у Бродах, який начебто дозволить спрямувати в Україну і далі у Європу потік каспійської нафти.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!