В Україні вигідно бути боржником

В Україні вигідно бути боржником

Четвер, 6 березня 2008, 13:00 -
Небагато державних установ привертали увагу громадськості та діставали нарікань стільки, скільки їх мала за вісім років існування Державна виконавча служба Міністерства юстиції України. Тільки ледачий не жбурляв у неї каміння, і, слід зазначити, що підстави для цього були вагомі.

Якщо звернутись до показників роботи відомства, побачимо, що стягнення виконавчою службою боргів із боржників у державі ніколи не перевищувало 12%.

У 2006 році в Україні було виконавчих документів на суму 50,5 млрд грн, а стягнуто лише 5,7 млрд, що становило тільки 11,4%.

У 2007 році цей показник знизився до 10,7%, із 52,2 млрд грн стягнуто лише 5,5 млрд.

Це не просто сухі цифри, за ними стоять незадоволені люди та юридичні особи, на користь яких суди винесли рішення про стягнення з їхніх кривдників певних сум.

У чому причини такої занизької ефективності служби?

Візьмемо за приклад Київ. У 2007 році у відділах виконавчої служби міста фактично працювали 218 державних виконавців та перебувало на виконанні 277 500 виконавчих документів.

Тобто у середньому - кожний державний виконавець за день повинен був виконати 5 документів про стягнення коштів, майна або виселення тощо.

Але кожен, хто хоча би трохи знайомий із умовами виконавчого провадження, розуміє, що, навіть за ідеальних умов, здійснити більше одного стягнення в день виконавець не зможе.

Хіба що боржники самі будуть приходити у виконавчу службу і займати чергу до державного виконавця. Фактично, все відбувається навпаки, і виконавці, як правило, розшукують (іноді місяцями) боржників, щоб тільки вручити їм документи про стягнення, розшукують їхні рахунки та майно для накладення арешту.

Реалізація майна боржників або виселення із приміщень тягнеться місяцями та потребує значних зусиль.

Навіть банальне стягнення штрафу, накладеного судом за порушення правил дорожнього руху, перетворюється на тривалий процес, якщо винуватець сам не бажає його сплатити.

Тому об'єктивно державні виконавці не можуть своєчасно виконати рішень судів та інших виконавчих документів, у кожного з них постійно накопичується їх значна кількість та порушуються встановлені законодавством терміни. Як не згадати вислів Козьми Пруткова, що ніхто не охопить неосяжного.

Законодавство про працю передбачає таке поняття, як нормування праці. Однак для державних виконавців ніяких норм не існує, і вони стають запрограмованими порушниками.

На жаль, такий стан справ залишає байдужим Міністерство юстиції. Навпаки, здається, він є вигідним для посадовців цього органу.

По-перше, будь-який державний виконавець та його начальник заздалегідь є порушниками, і їх можна у будь-який час притягти до відповідальності.

По-друге, враховуючи, що далеко не всі стягнення виконуються своєчасно, можна управляти цим процесом та давати вказівки, які стягнення провадити в першу чергу, а котрі відкласти у довгий ящик.

А охочих покерувати таким процесом удосталь не тільки у Мін'юсті, а й в управліннях юстиції, державних адміністраціях, районних та обласних прокуратурах. Ось тому деякі стягувачі можуть роками чекати того, що їм належить, а можуть іноді й не дочекатися.

З цього і починається корупція.

Державних виконавців нерідко звинувачують у некомпетентності, помилках та порушеннях чинного законодавства, а інколи і в здирництві. Проте умови для цього створює сама держава.

Наділивши державних виконавців уладними повноваженнями та визначивши відповідальність, держава встановила їхнє матеріальне забезпечення на рівні прожиткового мінімуму.

Не тяжко зрозуміти, що нормальна здорова людина з вищою юридичною освітою за зарплату 500 гривень за місяць довго працювати не буде. Нікого не бентежить і те, що плинність кадрів у місті Києві та обласних центрах становить понад 50% на рік.

Державний виконавець, що протримався на роботі понад рік, уже вважається висококваліфікованим працівником.

Два роки тому один із розумних міністрів юстиції, намагаючись поліпшити стан державної виконавчої служби та підвищити гарантії від втручання у її діяльність із боку місцевих органів влади, спромігся добитися урядового рішення про утворення Департаменту державної виконавчої служби як урядового органу державного управління, що діє у складі Мін'юсту.

Після цього підвищення статусу виконавчої служби стан її справді поліпшився. По-перше, оплата праці державного виконавця підвищилась на 200-300 гривень.

По-друге, частина виконавчого збору, яка, згідно із законодавством, повинна використовуватися на витрати виконавчого провадження та винагороду державним виконавцям, а фактично осідала на рахунках управлінь юстиції, почала надходити до виконавчої служби і використовуватися за призначенням.

Це надало можливість укомплектувати кадровий склад та значно поліпшити матеріально-технічне забезпечення виконавчої служби.

Проте тривало це недовго. У листопаді 2006 року на вимогу чергового міністра юстиції Кабінет Міністрів ліквідував згаданий орган і зробив виконавчу службу структурним підрозділом міністерства, обласних та районних управлінь юстиції.

Завдяки цьому на сьогодні виконавча служба доведена до жебрацького існування. Немає паперу для роботи, конвертів, марок, бланків документів, картриджів для принтерів тощо.

У відділах виконавчої служби досі не є рідкісним відключення світла, опалення або телефону за несплату.

Весь світ уже давно користується інтернетом, проте для виконавчої служби то - недосяжна розкіш.

Гроші на все це є у достатній кількості (кошти виконавчого збору), однак ними знову володіють та розпоряджаються управління юстиції.

А боржники можуть спати спокійно, тому що створені умови не спричинять поліпшення роботи виконавчої служби, навіть якщо новий міністр змінить увесь її склад.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!