Ціна газового компромісу

Ціна газового компромісу

Вівторок, 18 березня 2008, 17:28 -
Загострення відносин між Нафтогазом та Газпромом завершилося укладенням нової угоди. Український уряд своєю впертістю і непоступливістю здивував Газпром і змусив відмовитися від продовження тактики газового шантажу.

Автор побоювався, що, після організованого зливу інформації в пресу представниками Укргаз-Енерго (за мовчазної згоди керівництва Газпрому) та поширення у медіа-просторі негативних інтерпретацій її положень, взаємні підозри і ревнощі провідників української держави візьмуть гору над здоровим глуздом.

На щастя, цього не трапилося. Президент, прем'єр-міністр, спікер зійшлися на тому, що ця угода - прийнятна точка відліку для побудови довгострокових, рівноправних відносин із Газпромом та Кремлем. 

Показовою в цьому сенсі є позиція Арсенія Яценюка, який висловив переконання в необхідності повернення державної монополії на внутрішній газовий ринок. 

Це той місток, який поєднує позиції президента (збереження низької ціни на газ) і прем'єр-міністра (усунення посередників між Нафтогазом і постачальниками газу з Росії та Центральної Азії). Перехід функції постачання і збуту газу всередині країни до НАК "Нафтогаз України" стане також фактором політичної стабільності. 

Зокрема, в чинній політичній системі Нафтогаз, який знову стане монополістом, не можна буде використати для так званого акумулювання коштів на президентську виборчу кампанію. Тоді як РосУкр-Енерго могло з успіхом виконувати цю місію. 

Отже, повернення Нафтогазу принесе більше прозорості в газовий сектор та суттєво ускладнить можливості політичної корупції. Важливим фактором зміцнення такого становища стане проведення повного аудиту компанії за міжнародними стандартами, що передбачено поданою до ВРУ Програмою діяльності Кабміну. 

Політекономічний вимір 

Найголовнішим матеріальним здобутком Угоди є набуття Нафтогазом статусу єдиного імпортера і постачальника газу на внутрішній ринок країни. Що це дасть національній компанії та Україні в цілому? 

Для цього потрібно поглянути на результати діяльності Нафтогазу та УГЕ: за шість місяців 2007 року Нафтогаз отримав 9,4 мільярда гривень чистого доходу, що в понад  двічі менше, ніж в Укргаз-Енерго (19,1 мільярда). 

Одержуючи газ на кордоні від "материнської структури" і самостійно його розподіляючи на внутрішньому ринку, посередник забрав усіх платоспроможних споживачів у промисловості, продаючи Нафтогазу блакитне паливо для потреб теплокоммуненерго й населення.  

Цей газ НАК через низьку ціну продавав собі в збиток, що раніше покривався за рахунок доходів від продажу газу промисловості. У результаті, за словами голови Нафтогазу Олега Дубини, до кінця 2007 року загальна кредиторська заборгованість НАКу виросла до 30 мільярдів гривень і поставила стратегічну компанію на межу банкрутства.  

Тож усунення УГЕ позитивно позначиться на платоспроможності НАКу. Крім того, домінування і оздоровлення Нафтогазу, зміцнення його кредитоспроможності дозволить урядові вести предметні переговори з європейськими фінансовими інституціями про залучення кредитів у модернізацію газової інфраструктури. 

А це вже аргумент на користь збереження нинішніх обсягів транзиту російського газу українською територією. 

Виграшним пунктом є фіксування ціни на газ до кінця 2008 року. Йдеться не про найнижчу в Європі ціну на блакитне паливо, а про її передбачуваність для планування державних видатків (саме цю ціну  закладали в Державний бюджет на 2008 рік). 

Ціна в 179,5 долара є стартовою для початку переговорів про ціну на наступні роки: знаючи ціни, за якими Газпромекспорт скуповує газ у Туркменістані, Узбекистані та Казахстані (в середньому 130 доларів), тобто маючи уявлення про рівень прибутковості його постачання в Україну, уряд Тимошенко матиме змогу обстоювати цей рівень прибутковості і в наступні роки в обмін на стабільність транзиту російського і середньоазійського газу до Європи навіть за умови підвищення цін постачальниками. 

В такому разі вже Газпром буде зацікавлений стримувати різке подорожчання середньоазійського газу, щоб не мати проблем із транзитом. 

Угода від 12 березня 2008 vs угода від 4 січня 2006 

Численні критики нової угоди між Нафтогазом і Газпромом, на жаль, забувають згадати, що до 12 березня 2008 року де-юре і де-факто діяла Угода про врегулювання відносин у газовій сфері від 4 січня 2006 року. 

Щоб  не видатися голослівним, автор пропонує розглянути аргументи, наведені членами Асоціації українських правників Америки (яка об'єднує понад 120 адвокатів, суддів, прокурорів українського походження). 

"Зміна статус-кво в українсько-російських відносинах у газовій сфері призвела до виникнення низки несприятливих для України факторів: 

- невизначеність умов та принципів формування остаточної ціни на закуповуваний Україною газ, який імпортується як із РФ, так і з Туркменистану; 

- втрата Україною туркменського газового ринку; 

- запровадження принципу відокремленості (відірваності) формування транзитного тарифу від умов формування ціни на газ, імпортований Україною; 

- фіксація на тривалий час транзитного тарифу в умовах збереження можливості коливання (підвищення) ціни на імпортований газ; 

- встановлення заборони на самостійний експорт (реекспорт) Україною газу, що поступив в Україну з РФ (тобто не лише газу російського походження, але й, наприклад, туркменського газу, що транспортується в Україну через територію РФ). 

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки. По-перше, врегулювання на основі газової Угоди не повинно розглядатися як остаточне. По-друге, газова Угода не відповідає вимогам чинного законодавства України і на цій підставі може бути визнана недійсною у судовому порядку. 

По-третє, визнання недійсною газової угоди дозволить юридично розчистити шлях до остаточного врегулювання, яке за всіма параметрами справді відповідало б інтересам України. Посилить позицію уряду, якщо він прагнутиме до скасування непрозорих, нерівноправних та несправедливих домовленостей від 04.01.2006. 

Натомість "Угода про розвиток відносин у газовій сфері від 12 березня 2008 року "має глобальний наслідок на користь України. Йдеться про повернення контролю над газовим ринком". 

Нова угода усуває РУЕ від важелів впливу на формування газового балансу України. РУЕ не має права реекспортувати газ із території України, доки, згідно з пунктом 1 Угоди, не виконає своїх зобов'язань щодо поставок середньоазійського газу "Нафтогазу України". 

Тобто РУЕ не зможе шантажувати Україну пошуком альтернативного ринку для газу і, таким чином, диктувати підвищення ціни понад рівень, зафіксований в Угоді від 12 березня. 

Березнева Угода краща ще й тим, що не порушує міжурядової Угоди між КМУ і урядом Росії про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року. 

Єдине, що потрібно зробити уряду Тимошенко, - заявити Газпрому про готовність забезпечувати транзит російського газу на умовах, передбачених саме угодою 2001 року, та про невизнання Угоди від 4 січня 2006 року в частині, що стосується умов транзиту газу українською територією. 

Такий крок буде справді доцільним у тому разі, якщо Україні вдасться вийти на прямі контракти для закупівлі газу в Туркменістану. Без цього передчасно говорити про прозору формулу формування ціни на газ та можливість реекспорту газу. 

Підводні камені від Газпрому 

На будь-яких переговорах учасники користуються низкою маніпулятивних прийомів, щоби примусити опонента прийняти незручні чи невигідні умови. 

Так, абсолютно штучним є встановлений в угоді термін 1 квітня як дедлайн для створення на території України дочірньої або афілійованої компанії ВАТ "Газпром". Те ж саме стосується строку 3 дні, протягом якого мають підписати всі комерційні контракти та технічні угоди. 

Цей прийом є дуже відомим і вельми поширеним на міжнародних переговорах - "створення тиску часу". Газпромівські перемовники таким чином створюють для українських колег псевдомету - дотримання дедлайну - і ставлять її за цінністю на один рівень із реальною метою: захистом національних інтересів. 

Зміст деяких пунктів викликає підозри щодо того, що Газпром має плани подальшого використання Укргаз-Енерго у своїх інтересах, зокрема обсягів газу, що належать УГЕ, і тих обсягів ПСГ, які займає газ УГЕ. 

Так, у пункті 7 "Нафтогаз... зобов'язується... протягом 3 днів представити Газпрому підтвердження обсягів природного газу, що зберігається в ПСГ України й належить РосУкрЕнерго та ЗАТ "Укргаз-Енерго". Далі, в пункті 8 Угоди, йдеться про те, що "Сторони зобов'язуються докласти максимум зусиль для забезпечення погашення заборгованості  РосУкрЕнерго перед групою "Газпром". 

Враховуючи те, що РУЕ має перед Газпромом значну заборгованість, а УГЕ - великі борги перед РУЕ, виникає ризик, що обсяги газу в українських ПСГ дуже скоро перейдуть у власність Газпрому без відома української влади. 

Оскільки газ УГЕ (в жовтні 2007 їй належало 8,5 млрд куб. м.) постачався переважно промисловим підприємствам, перехід його у власність Газпрому поставить питання про нову ціну на сировину. І тоді можуть виникнути проблеми з нестачею газу, а з тим - привід для ініціювання нових переговорів для підняття ціни. 

Отже, найцікавіші події будуть розгортатися саме навколо газу посередників та підземних газових сховищ України. 

Є великий ризик, що група Бойка-Фірташа переконуватиме газпромівських товаришів, буцімто УГЕ - найкраща кандидатура на звання "дочірня або афілійована компанія ВАТ "Газпром", яка буде продавати не менше 7,5 млрд газу промисловим споживачам на довгостроковій основі. 

Можуть запропонувати таку схему: Газпром викуповує 50% частку Нафтогазу або РУЕ живими грошима чи тим таки газом. Як бонус він дістає ще й прямий доступ до українських підземних сховищ. От і де-юре - "афілійована структура". 

На збереження УГЕ може зіграти і надзвичайно деталізований пункт 7 Угоди, згідно з яким на Нафтогаз чомусь покладають функції супроводу інтересів нової компанії Газпрому в Україні. 

Хоча якщо вона справді створюється на території України (пункт 2 Угоди), то всі дозвільні процедури має пройти самостійно, таким чином підтвердивши свою спроможність працювати на українському ринку.

Незайвим пунктом в Угоді буде чітке встановлення строку її дії - до 31 грудня 2008 року. Якщо ж росіяни хочуть і в наступному році зберегти певні свої позиції (зокрема стосовно продажу не менше 7,5 млрд куб. м. газу промисловим споживачам), то і в Угоді має бути передбачено, що подовження дії Угоди в пунктах 2, 6, 9 на 2009 рік можливе в разі збереження на 2009 рік умов, передбачених пунктом 1 Угоди

Хоча таке положення може мати лише тимчасовий характер, але поставить Україну в більш рівні умови з Газпромом. 

Виникає питання і щодо визнання сторонами матеріального права Великої Британії при вирішенні суперечок. Насправді, при розгляді справ за регламентом Лондонського міжнародного третейського суду (LCIA), сторони можуть домовлятися про регулювання їхніх відносин матеріальним правом тієї країни, на яку вони дадуть свою згоду (не обов'язково Велика Британія). 

Справа в тому, що англійське право є типовим прецедентним правом, яке має своїм джерелом судову практику (рішення) і лише потім - закон. Якщо Нафтогаз упевнений, що його юристам вдасться гідно захищати інтереси у суперечці з Газпромом у такій системі права, то це положення можна залишити. 

Втім, заради об'єктивності треба згадати, що в Угоді від 6 січня 2006 року взагалі не існувало посилання на незалежний міжнародний арбітражний орган. Моливо, включення такої згадки було поступкою з боку Газпрому. 

Балтійський, грецький та вишеградський сценарії 

Найбільше запитань у експертів викликає ступінь поступок Газпрому. Зокрема, головну увагу звертають на такі позиції: структура Газпрому продаватиме газ на внутрішньому ринку України; Україна не має прогнозованої формули ціни на газ у наступні роки; відсутня відповідь на запитання, яким чином держава підготується до очікуваної високої ціни на газ. 

Далі, за даними Департаменту енергетики США, Газпром напряму володіє 34% латвійської Latvijas Gaze, 37% естонської Eesti Gaas та 34% литовської Lietuvos Dujos. Все це компанії, які продають газ на внутрішньому ринку, і Газпром бере відповідну участь у розподілі прибутків. 

А от у Греції Газпром володіє 50% компанії Prometheus Gas s.a., яка має право продавати газ на внутрішньому ринку,  якщо потреби перевищують обсяги, закуплені державною компанією DEPA у Газпрому. Відповідні обсяги зафіксовані в спеціальній угоді до 2016 року. 

Цей варіант найбільш прийнятний для України. Зокрема, Нафтогазу варто наполягати на тому, що структура Газпрому здобуде право продавати газ на внутрішньому ринку України, якщо попит перевищуватиме, наприклад, 49 млрд куб. м. газу на рік. 

Згодом цю цифру можна зменшувати. Таким чином, для промисловості створять перехідний період на вищу ціну за газ, а також з'явиться серйозний стимул скорочувати споживання газу, щоб не потрапити в залежність від російських поставок. 

Петро Бурковський, експерт Школи політичної аналітики при НаУКМА


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!