Чому реприватизація неможлива?

Чому реприватизація неможлива?

Середа, 27 лютого 2008, 11:02 -
Концепція приватизації, яку президент доручив створити уряду, заснована на новій ідеології, розробленій групою фахівців під керівництвом директора Міжнародного інституту приватизації Олександра Рябченка. В інтерв'ю ЕП він розповів про перспективи продажу найбільших підприємств. Експерт вважає, що без проблем не обійдеться.

Ви були на останньому засіданні РНБО, присвяченому приватизації. Маючи інформацію з перших рук, розкажіть, чого очікувати у цій сфері?  

- Указом президента було створено робочу групу з формування концепції приватизації. На засіданні РНБО розглянули результати роботи та затвердили напрацювання групи. Головну думку Віктор Андрійович сам озвучив пресі, а от деталей поки що я не можу розповідати. Загалом ішлося про концепцію приватизації, яка потрібна Україні. Нині її взагалі немає.  

- Коли з'явиться концепція, відбудуться кардинальні зміни в самому процесі? 

- Звичайно. Все дуже зміниться. Кабінет Міністрів дасть команду Фонду держмайна, і на підставі цієї концепції розроблять нову програму приватизації.  

- Як швидко можна очікувати змін? 

Два місяці піде на першочергові кроки, а за чотири місяці має бути повноцінна програма приватизації. Щоправда, складно спрогнозувати, коли Верховна Рада ухвалить нову програму приватизації. 

- Як сьогодні можна охарактеризувати інвестиційний клімат України з точки зору приватизаційної ситуації? 

- Потенціал дуже великий. Ресурси теж дуже великі. Але складова інвестиційного клімату, яка є  саме у процесі приватизації, невелика. У нас немає тієї приватизації, яка була би для інвесторів справді привабливою. В Україні з 2005 року відбувається стрімке зростання вартості майна - в рази. Це показали і Криворіжсталь і котирування обленерго. Але у приватизації це не використано.   

У чому сутність сучасної приватизації? Держава повинна переслідувати свої цілі і  будувати майбутню модель функціонування галузі.  Треба піднятися вище мети продати будь-яке підприємство. Найважливіше - державний інтерес, який має бути реалізований у галузі за допомогою приватизації.  

- Вже не один рік говорять про приватизацією Укртелекому. Коли ж його нарешті продадуть?  

- Укртелеком - узагалі складний об'єкт для приватизації. Його  продадуть, це неминуче. Але уряду потрібна програма  розвитку  галузі. Чи буде Укртелеком приватизований завтра, ніхто вам не скаже. Як тільки стане зрозуміло, як функціонуватиме ця галузь після приватизації Укртелекому, тоді можна виводити його  на продаж.  

- Але президент Ющенко наполягає на терміновій приватизації? 

- Держава поводить себе в питанні приватизації Укртелекому  безсистемно. Вона не використовує можливостей, які можна реалізувати під час продажу. Кожного разу одна й та сама проблема: ухвалюється рішення (навіть на рівні закону), створюється приватизаційна комісія, і колеса ніби крутяться, аж раптом виявляється, що це не велосипед, а тренажер, який нікуди не рухається. 

- Чому так?  

- Хтось зацікавлений у тому, щоб продати, а хтось - навпаки. І останні протягом усіх цих років були, очевидно, сильнішими.  

- Хто саме не зацікавлений у продажу Укртелекому? 

- Персоналії з роками змінюються. Загалом це ті, що мають можливість управляти фінансовими потоками Укртелекому. Люди міняються, а інтереси залишаються. Президент правий у тому, що Укртелеком утрачає позиції.  

- Тимошенко зможе продати Укртелеком? 

- Сподіваюся. 

- Чи може сьогодні відновитися процес, який у ЗМІ зазвичай називають реприватизацією?  

Ні, реприватизація не може повернутись. Я не вважаю, що може виникнути політика, спрямована на те, щоби відбирати у когось власність цільовим способом. Це нереально. Ви бачите сьогодні 226 депутатів, які б це підтримали? Я не бачу.  

Я не виключаю, що цей процес може торкнутися окремих одного-двох об'єктів. Наприклад, Луганськтепловозу, бо не держава є ініціатором відміни приватизації. Зараз триває процес оскарження, і держава просто дочекається рішення суду, на підставі якого підприємство повернеться до держвласності і його можна буде продавати.  

Що стосується Дніпроенерго, то воно не потрапить під такий процес. Там же не було приватизації, то й не буде реприватизації. Це був особливий процес: додаткова емісія, акції продали, гроші пішли на рахунки підприємства. В Державний бюджет нічого не надійшло. Згідно з українським законодавством, самої приватизаційної дії там не було. Тож якщо держава здійснить процес судового оскарження, повернення емісії на початкову стадію, вона не отримає жодної копійки. Мало того, Україна не має прецеденту успішної боротьби з продажем акцій вторинних емісій. Боротьба була, але перемога - ні. Думаю, що й тут не буде.  

- Одеський припортовий завод також називали складним об'єктом для приватизації. Держава вже знайшла оптимальне рішення?  

Принаймні конкурс із продажу вже оголошено. Претенденти не змінились - ті ж таки вісім компаній, які називалися у пресі раніше.  

- Чому ж тоді президент Ющенко скасував приватизацію ОПЗ за прем'єрства Віктора Януковича, якщо нічого не змінилось? 

- Тому що в передвиборчий період краще не продавати - ціна падає. Я не вважаю, що той конкурс був розрахований урядом Януковича на перемогу конкретного інвестора. Просто іноземні компанії напередодні виборів могли побоятися брати участь у конкурсі. Однозначно, такі конкурси краще проводити, коли в країні політична стабільність. Шкода, що її немає і сьогодні.    

- Багато було суперечок навколо аміакопроводу. Чи вирішена ця проблема? 

- Аміакопровод не підпадає під приватизацію. Просто власник ОПЗ буде монопольним господарем умов перевалки аміаку. Нагадаю, що було два варіанти продажу: або продавати ОПЗ із цехом перевалки, або відділити останній, ввести його в державне підприємство "Укртрансаміак", а продати ОПЗ без цеху. Проблему спробували врегулювати, прописали жорсткішу форму вимог. Це дуже болюче питання. Воно існувало й існує. Я вважаю, приватизація ОПЗ не буде безболісною.  

- Чи не налякають інвесторів ці жорсткі вимоги і чи не вплинуть вони на вартість ОПЗ?  

- Думаю, що ні. З точки зору інвестора - завжди краще визначеність, аніж стан потенційної вигоди, але з великою невизначеністю. Та  й для України краще інвестор, який любить визначеність. У будь-якому разі, жоден уряд не дозволив би інвестору встановлювати високі ціни на перевалку. Це були би бойові сутички інвестора і влади з тяжкими  судовими процесами. Оскільки держава лише на шляху до демократії, то у інвестора були би проблеми в інших сферах фінансово-економічної діяльності.  Тому краще, якщо все буде прописано жорстко,  однозначно і не підлягатиме ревізії після завершення конкурсу.  

- Був час, коли  власників Криворіжсталі почали звинувачувати у порушенні інвестзобов'язань. Навіть з'явилися чутки, що підприємство можуть учергове забрати і виставити на продаж. Чи реальними були ці погрози? 

- Складності у взаємовідносинах ФДМ і Криворіжсталі були. І вони були об'єктивними, оскільки кожна сторона по-своєму читала угоду купівлі-продажу. Відверто кажучи, ФДМ угоду щодо Криворіжсталі  недопрацював. Пункти були не вивірені, підприємство виводилось на приватизацію великим поспіхом. Я переконаний, що тут не було ніякої пастки чи лобізму. Але частина пунктів угоди виявилась сформульованою таким чином, що дозволяла подвійне трактування. Ми повинні відійти від таких формулювань, які дозволяють різне трактування угоди після продажу підприємства.  

- Тобто теоретично за наявності зацікавленого лобіста можна було знову запускати механізм повернення у державну власність підприємства? 

- Стосовно Криворіжсталі - так. Інші підприємства, де немає проблем із текстом угоди, - ні. Угода щодо Криворіжсталі з професійної точки зору найслабша з усіх угод, які я бачив за часи української приватизації. Давати команду найбільшій металургійній компанії в світі: в якому році, якому цеху, яке обладнання треба поставити - це просто смішно. 

- Чому Валентина Семенюк не змогла повернути НЗФ у держвласність? 

- Я сприймаю ваше питання як жарт. Наступне. 

- Ваші пронози на "приватизаційне" майбутнє? 

- Щойно політичні проблемі відійдуть і органи влади почнуть діяти в нормальному режимі, приватизація почне рухатися. Технологічних проблем -як це робити - немає взагалі. Ресурсів, тобто об'єктів, які можна виводити на приватизацію, - достатньо. Об'єкт номер один - це Укртелеком. Слід докласти зусиль, щоби продати "перестиглий" об'єкт і пояснити інвестору, чому саме цей товар привабливий. Але його потрібно продати вдало. 2008-й рік для цього оптимальний. Далі з кожним роком  позиції будуть погіршуватись, адже лідерство Укртелекому на ринку минуло.  

- Який об'єкт ще "достиг" до приватизації? 

- Їх багато. Великий потенціал в електроенергетиці, теплогенерації. Питання гостре, оскільки не зрозуміло, як держава буде вирішувати проблеми технічного стану галузі, котрі через 3-4 роки стануть дуже болючими.  

- Чи має держава механізми контролю над приватизованими об'єктами в цій сфері  для запобігання техногенним катастрофам? Чи не буде катастроф на кшталт дніпропетровського вибуху газу? 

Це окрема тема. Питання - чия власність вибухнула? Державна. Орендатор був нікудишній. А хто їм здав в оренду, хто не прослідкував, що договір оренди закінчився і  вони продовжують експлуатацію майна, за яке не відповідають? Якщо говорити, що безпечніше - державне чи приватне, то все може вибухнути, якщо керують нехлюї. Справа не в тому, кому належить, а яка система функціонування та контролю існує.