Розташована на Львівщині центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська" опинилася в центрі конфлікту. Наприкінці жовтня Фонд держмайна ухвалив рішення щодо її приватизації. Проти виступає Мінвуглепром.

Про масову приватизацію шахт в Україні говорять уже кілька років, але до цього так і не дійшло. Більшість вуглевидобувних підприємств - як і раніше державні. Інакше з вуглезбагачувальними фабриками - досі з 64 таких фабрик держава контролює лише 16. Інші повністю або частково приватизовані чи перебувають в оренді. Чимало галузевих фахівців негативно оцінює наслідки роздержавлення збагачувальних фабрик у відриві від роздержавлення шахт - із технологічного ланцюжка висмикується та йде під контроль приватників одна ланка. А ціни, якість збагачення й вихід готового продукту впливають на економічний стан вугільного підприємства. Про це говорило і минуле керівництво галузі, і нинішній міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб.

Проте наприкінці минулого року Мінвуглепром пропонував продати в 2007 р. пакети акцій чотирьох збагачувальних фабрик (від 38,25 до 41%), а також не заперечував проти приватизації цілісних майнових комплексів дев'яти центральних збагачувальних фабрик (ЦЗФ), які на той час перебували в оренді. До переліку входила й ЦЗФ "Червоноградська".

Цю позицію Сергій Тулуб обґрунтував тим, що там, де в держвласності лишилося близько 25 - 40% акцій, міністерство все одно на фінансову діяльність реально не впливає. Що ж стосується приватизації збагачувальних фабрик, що перебувають в оренді, то, на думку міністра, тимчасова оренда не передбачає повної відповідальності фірм-орендарів. "Нехай беруть повністю відповідальність на себе і вкладають туди інвестиції", - говорив Тулуб восени минулого року.

А вже у квітні уряд розпорядженням №226-р затвердив перелік об'єктів, що підлягають підготовці до продажу цього року. У нього увійшов і цілісний майновий комплекс держпідприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська".

До речі, крім Червоноградської фабрики в цьому переліку є лише ДХК "Луганськвугілляпереробка". А в переліку об'єктів, державні пакети акцій яких мають продати цього року, вдалося відшукати тільки 49% ВАТ "Групова збагачувальна фабрика "Михайлівська".

Отже, наприкінці жовтня Фонд держмайна ухвалив рішення щодо продажу Червоноградської ЦЗФ.

"Червоноградська" - єдина збагачувальна фабрика в західному регіоні. Її побудували наприкінці 1970-х років для переробки високозольних вуглевмісних продуктів, що видобувають у Львівсько-Волинському вугільному басейні. Передбачалося, що основним споживачем збагаченого на цій фабриці вугілля будуть теплові електростанції, які тепер входять до генеруючої компанії "Західенерго".

З 2000 р. вказана ЦЗФ перебуває в довгостроковій оренді в ЗАТ "Львівсистеменерго". Деякі ЗМІ пов'язують компанію-орендаря з колишнім міністром вугільної промисловості Віктором Тополовим. Натомість джерела ЕП стверджують про наявні в цій компанії інтереси Петра Олійника - губернатора Львівської області, а також Олександра Францишка, котрий працював заступником Віктора Тополова у Мінвуглепромі.

Приватизація фабрики не обіцяє проблем із орендарями. За словами начальника Львівського регіонального відділення Фонду держмайна Наталі Горлач, якщо підприємство приватизується, договір оренди розривається. Це питання врегульоване законодавчо.

Мало того, багато експертів вважають нинішніх орендарів найімовірнішими покупцями "Червоноградської".

Але на початку листопада проти приватизації ЦЗФ виступив Мінвуглепром.

За словами міністра вугільної промисловості, перевірки КРУ (причому не міністерського, а загальнодержавного), СБУ та прокуратури виявили там низку порушень. Певний час міністр сподівався, що хазяї компанії-орендаря наведуть порядок. У червні цього року він спрямував туди комісію, фахівці якої дійшли висновку, що фабрика не працює так, як мала би. З чотирьох секцій вуглепереробного устаткування в робочому стані тільки одна, але й вона працює з перебоями.

Водночас, за словами міністра, фабрика бере вугілля у "Львіввугілля", показує, що вона його переробляє. "На наш погляд, це не зовсім чесна й прозора схема. Крім того, туди привозять російське вугілля, піднімають шлам зі шламовідстійників, а їхня ціна і собівартість зовсім інша", - сказав Тулуб.

За даними КРУ, за 2005 і півроку 2006 р. (ці дані міністерству надали у вересні минулого року), "Львіввугіллю" нанесли 92 млн грн збитків.

Тому Мінвуглепром прийняв рішення - купувати у "Львіввугілля" вугілля в рядовому вигляді (необроблене вугілля) й спрямовувати його на збагачувальні фабрики, розташовані в східних регіонах. Міністр вбачає позитивний ефект такого рішення. Зокрема, рівень виходу товарної продукції після переробки рядового вугілля, за його словами, підвищився. На Червоноградській фабриці він становив 28%, а на фабриках, які зараз переробляють вугілля, - 34-35%. Плюс підвищилася якість за рахунок зменшення зольності. Як вважає міністерство, тільки за два перших місяці виграш становив близько 11 млн грн, 5,5 млн грн одержало безпосередньо "Львіввугілля".

Приватизацію ЦЗФ "Червоноградська" міністр вважає недоцільною. Адже від роботи цього приватного монополіста буде залежати робота державних підприємств "Львіввугілля" і "Волиньвугілля".

Спроби дістати коментарі у Львівській облдержадміністрації, а також у "Львівсистеменерго" не мали успіху. Водночас 14 листопада УНІАН поширило офіційну заяву "Львівсистеменерго", в якій воно звинуватило Мінвуглепром у лобіюванні інтересів приватних компаній. На думку компанії, рішення Мінвуглепрому про переведення потоків рядового вугілля, що добувається "Львіввугіллям" і "Волиньвугіллям", на збагачувальні фабрики східного регіону прийняте "всупереч здоровому глузду й у інтересах окремих бізнес-структур Донбасу". При цьому компанія відзначає, що зазначене рішення призводить до щомісячних збитків оператора ринку вугільної продукції ДП "Вугілля України" у розмірі 15 млн грн у зв'язку з витратами на перевезення. Крім того, як показала практика, вихід готової вугільної продукції з високозольного вугілля на збагачувальній фабриці "Червоноградська" не відрізняється від виходу на збагачувальних фабриках східного регіону.

При цьому орендарі відзначають, що Мінвуглепром діяв у інтересах асоціації "Донбаський розрахунково-фінансовий центр", а також ЗАТ "Луганська вугільна компанія".

Також "Львівсистеменерго" спростовує заяву міністра вугільної промисловості про нібито невиконання орендарем умов договору оренди, а також про фактичну недієздатність фабрики. Компанія відзначає, що, відповідно до висновків чергової перевірки Регіонального відділення Фонду держмайна, яку проводили в червні ц. р., цілісний майновий комплекс фабрики "використовується орендарем відповідно до його цільового призначення, умови договору оренди виконуються".

У Львівському регіональному відділенні Фонду держмайна ЕП підтвердили, що умови договору оренди виконуються, фабрика працює, систематично платить чималу орендну плату.

Що ж відбувається? Мінвуглепром справді захищає інтереси вуглевидобувних держпідприємств - чи маємо чергову війну інтересів?

Також цікаво, чому "Червоноградська" опинилася в переліку підприємств, яких готують до продажу? Адже рішення уряду звичайно узгоджують із міністерствами та відомствами.

Як показує практика, ця фабрика - не настільки вже й монополіст. Якщо вугілля, що видобувають у західному регіоні, можна збагачувати й на інших збагачувальних фабриках, нехай навіть і в інших регіонах, про монополію не йдеться. Адже монополія - це відсутність альтернативи. Так що із приватизацією Червоноградської збагачувальної фабрики ситуація принципово не зміниться.

Відзначимо, що ні "Львіввугілля", ні "Волиньвугілля", тобто потенційних учасників одного технологічного ланцюжка з "Червоноградською", у переліку планованих до приватизації немає. Але ж це вирішило би проблему по-справжньому, причому раз і назавжди. Коли всі ланки технологічного ланцюжка - приватні підприємства, турбуватися немає чого.

І минуле, і нинішнє керівництво Мінвуглепрому вважало, що для масштабного роздержавлення видобувних підприємств потрібний спеціальний закон. І такі законопроекти справді готувалися, але жоден із них не дійшов навіть до парламенту. Цілком можливо, ще до його прийняття всі найбільш вигідні ланки вугільного виробництва (збагачувальні фабрики, шахтобуд, вантажно-транспортні управління) вже будуть приватизовані, і тоді приватизація самих шахт так ніколи й не відбудеться. Хто й навіщо стане купувати технологічно складні, витратні й аварійно небезпечні шахти, якщо на вугіллі можна прекрасно заробляти, не будучи юридичним власником шахт?