На саміті прикаспійських держав у Тегерані, який відбувся 16 жовтня, президенти Росії, Ірану, Азербайджану, Казахстану і Туркменістану підписали підсумкову декларацію, котрою встановлили основні принципи взаємин прикаспійських країн. Декларація покликана стати орієнтиром для вироблення Конвенції щодо правового статусу Каспійського моря, який залишається невизначеним із моменту розпаду СРСР. Проте саміт не зняв протиріч у питанні розділу південного сектора Каспію, що значно ускладнює втілення стратегічних для країн Європи газопровідних проектів із диверсифікації поставок газу з Центральної Азії – "Nabucco" та "Транскаспійського газопроводу".

П’ять прикаспійських держав уже понад 10 років не можуть узгодити проект Конвенції про правовий статус Каспійського моря. Відбулося 21 засідання Спеціальної робочої групи із зазначеної проблеми, але до прийняття остаточного рішення ще, мабуть, далеко. Справа в тому, що з п’яти прикаспійських країн тільки три – Росія, Казахстан і Азербайджан – уклали між собою угоду за запропонованою Москвою формулою: ділиться дно, вода спільна. Також вказані держави дійшли спільної думки щодо визначення координат серединної роздільної лінії. Між ними підписані відповідні дво- та тристоронні договори. Згідно з розрахунками, при розмежуванні Каспійського моря на національні сектори за так званим методом серединної лінії Іран отримає 0,9 млрд т умовного палива, Туркменістан – 1,5 млрд т, Росія – 2 млрд т, Азербайджан – 4 млрд т, Казахстан – 4,5 мільярдів.

Туркменія та Іран утримуються від визначення координат серединної роздільної лінії, через це правовий статус Каспію дотепер не визначений. Туркменістан ще під час правління Сапармурата Ніязова відхилив принцип модифікованої серединної лінії розділу водоймища з причини суперечки з Азербайджаном за родовища Азері і Кяпаз (у туркменському вжитку - Хазар і Сердар), які розташовані у центрі Каспію. Що стосується Ірану, то він наполягає на розділі спірної території на п’ять рівних частин. Разом із тим, попри досягнуті угоди з Казахстаном і Азербайджаном, Росія та Іран періодично стають спільниками – особливо коли йдеться про прокладання "Танскаспійського газопроводу". Москва й Тегеран вважають, що для такого будівництва необхідна згода усіх п’яти прикаспійських країн.

Саміт в Тегерані засвідчив, що основні розбіжності з демаркації південної частини Каспію не подолані, що ставить правові перешкоди  будівництву "Транскаспійського газопроводу" та впровадження проекту "Nabucco". У Росії зараз на Каспії один головний інтерес – не допустити врегулювання територіальних суперечностей між Туркменістаном та Азербайджаном. Якщо цю проблему вирішать, а також при розподілі Каспію врахують інтереси Ірану, це відкриє шлях до прокладання газотранспортних маршрутів повз територію Росії, що не може влаштувати її керівництво. Політика РФ у питанні демаркації Каспію полягає в імітації прагнення його вирішити, але насправді вона спрямована на безкінечне затягування процесу.

Свідченням тому є заява президента Росії Володимира Путіна: "Для укладання угоди про розмежування дна у цілях надрокористування можна й не очікувати вироблення конвенції з правового статусу, можна задіяти п’ятисторонній формат". Тож постає питання – а в якому форматі узгоджується вже котрий рік ця конвенція і чому відсутні позитивні результати?

При розгляді трубопровідних проектів, які не влаштовують одну зі сторін, й у форматі, що його запропонував Путін, завжди можна знайти зачіпки, наприклад, у екологічних питаннях.

В останній час США намагаються здійснити низку заходів на противагу активізації Росії у Чорноморському регіоні. Серйозну занепокоєність політичний істеблішмент США виявляє до дій Росії щодо розвитку таких проектів, як "Голубий потік" та "Бургас-Александруполіс", що здатні значно посунути інтереси Сполучених Штатів у цій частині світу та посилити енергетичну залежність Європи від РФ.

Так, ще у середині березня поточного року заступник держсекретаря зі справ Європи і Євразії Деніел Фрід заявив про наміри США взяти участь у розвитку нової газопровідної інфраструктури на території Європи. Офіційний візит міністра закордонних справ Азербайджану Ельмара Мамед’ярова в США конкретизував ці плани. Баку і Вашингтон підписали "Меморандум про взаєморозуміння у енергетичному співробітництві", котрим сторони схвалили введення в експлуатацію газопроводу "Баку-Тбілісі-Ерзерум" (БТЕ) та його подальший розвиток. У рамках цього проекту планується постачати азербайджанський газ до Європи шляхом приєднання БТЕ до турецько-грецького газопроводу "Бурса-Комотіні". Його будівництво Туреччина разом із Грецією розпочали в липні 2005 року і завершили у березні 2007-го. У перспективі цю магістраль передбачають продовжити до Італії для приєднання до "південно-європейського газового проекту". Другий варіант виходу азербайджанського газу в Європу пов’язують із пріоритетним європейським газопровідним проектом "Nabucco", що має забезпечити поставки газу за маршрутом Туреччина–Болгарія–Румунія–Угорщина-Австрія у період 2012–2030 рр.

Основну частину будівництва газопроводу "Nabucco", що йде з Туреччини в Австрію в обхід Росії, закінчено, а перші поставки з Туреччини в Грецію почалися у липні цього року. Туреччина за допомогою проекту "Nabucco" розраховує потіснити російський "Газпром" на європейських ринках шляхом реекспорту азербайджанського, іранського, туркменського та казахського газу. У цьому їй сприяють США в рамках загальної політики стримування Росії.

Натомість Азербайджан не бачить сенсу в приєднанні до міжнародного проекту доставки середньоазіатського і каспійського газу в Європу в обхід РФ трубопроводом "Nabucco" поки не з’ясує позицію ключових постачальників - Туркменістану та Казахстану, повідомив міністр промисловості й енергетики країни Натік Алієв. "Nabucco" – дуже великий проект, який не можна засновувати лише на ресурсах азербайджанського сектора Каспію. Він нам цікавий, але хотілося б довідатися про позицію Казахстану і Туркменістану, щоб визначити кроки з підготовки інфраструктури", – заявив Алієв. Азербайджанський урядовець тим самим засвідчив, що ресурсу родовищ тільки їхньої держави недостатньо для економічної доцільності розвитку "південноєвропейського газового коридору", а значить питання демаркації Каспію є ключовим для життєздатності "Nabucco".