Про старі та поточні проблеми Ощадбанку, про стратегічні завдання попереднього менеджменту та - між рядків - про політичний чинник в банківській справі - в інтерв'ю з колишнім менеджером банку Станіславом Шлапаком.

- Станіславе, ви прийшли в Ощадбанк в лютому цього року з міжнародних фінансових організацій. Що мотивувало Вас перейти на роботу в державний банк?

- Історія моїх взаємин з Ощадбанком починається з 2003 року, коли я ще працював в Світовому банку і Ощадбанк потрапив під пильну увагу міжнародних фінансових інститутів. Тоді на Ощадбанк були накладені операційні обмеження у зв'язку з істотними проблемами з фінансовим станом у банку. Серед них була і заборона на кредитування юридичних осіб. Ощадбанк став нецікавий політикам через неможливість використовувати банк в особистих, корисливих інтересах.

Ця обставина дозволила новому керівництву професійно виводити банк з тієї ями, в якій він опинився через політиків. Весь цей час я супроводжував банк з боку міжнародних фінансових організацій і надавав консультаційну допомогу його керівництву на шляху фінансового оздоровлення. Я завжди пильно стежив за розвитком цього банку.

- Які ставилися перед вами завдання?

- Розумієте, в це складно повірити, але банк вперше розробив і прийняв якісну стратегію свого розвитку тільки в кінці 2005 на початку 2006 років. До цього банк незрозуміло куди йшов, як розвивався і взагалі незрозуміло навіщо існував. Я теж був побічно причетний до цього процесу, але на технічному експертному рівні. Тому моїм завданням була координація реалізації і коректування цієї стратегії.

Також банк ухвалив рішення про вихід на міжнародні ринки. Тому, природно, мені як людині з міжнародного фінансового світу також необхідно було розвивати міжнародні відносини і займатися міжнародним фондуванням за участю інших структурних підрозділів банку.

- Яке основне стратегічне завдання тієї стратегії?

- Його можна окреслити так: "Перетворити Ощадбанк з банку для обслуговування пенсіонерів і бюджетників на банк для всіх категорій населення і всіх видів бізнесу". Це потребувало модернізації банку, реструктуризації мережі філій, істотних інвестицій в ІТ-технології, розробку нових і якісних продуктів, нові підходи до обслуговування, ребрендінг, взагалі нову філософію ведення бізнесу.

В цілому, переслідувалася мета створення сучасного комерційного банку, незважаючи на те, що власником є держава. Тобто постійно підвищувати ринкову вартість банку для свого акціонера. У команди були серйозні плани успішно реалізувати стратегію, розроблену до 2010 року, і саме тому керівництво почало залучати до банку молодих амбітних людей. Але все це було перекреслено березневими подіями цього року, коли по суті держава як акціонер зробила рейдерськую атаку на саму себе, брутально і протизаконно помінявши наглядову раду і керівництво банку.

- Які були для цього мотиви, на вашу думку?

- Все дуже просто. Як я вже казав, поки банк був під обмеженнями, він був нікому не цікавий, оскільки неможливо було використовувати банк в якихось власних комерційних і політичних цілях. Щойно банк вийшов на хороший фінансовий рівень, міжнародні ринки капіталу, були зняті всі фінансові й операційні обмеження, відразу банком зацікавилися політичні і бізнес-групи і за допомогою брудних і незаконних методів отримали контроль над банком. Чесно, з позицій людини, яка здобувала освіту на заході і працювала в міжнародних організаціях, ця ситуація мене шокувала.

- Нове керівництво оголосило про свої пріоритети?

- Якщо ви питаєте з якою метою вони прийшли, то я не знаю. Мені здається, вони самі не зовсім розуміють навіщо. Стратегія була – захопити банк, а потім подивимося, що з ним робити.

- Але ж нове керівництво заявило, що збирається вивести банк в трійку лідерів…

- Знаєте, це – не стратегія для такого банку як Ощадний. Трійка лідерів – це добре, але питання: за рахунок чого? Наприклад, можна попросити в бюджеті мільярд на збільшення капіталу (до речі, гроші платників податків), потім видати декілька величезних кредитів декільком компаніям – і ось – ти в трійці лідерів з активів. Це дуже просто. Інша справа видати десятки тисяч кредитів фізичним особам і підприємствам малого і середнього бізнесу.

Повірте, це абсолютно різні стратегічні підходи. Відповідей за рахунок чого і куди ми рухаємося від нового керівництва я не почув. Зате почув, що прийнята стратегія попередньої команди їх не влаштовує.

- Чому вирішили піти? Чи багато взагалі людей пішло?

- Відразу після березневих подій банк втратив чималу кількість молодих перспективних співробітників. Я вирішив йти відразу ж після тієї огидної ситуації з рейдерською атакою. Адже я прийшов з іншою командою.

Я ще раз переконався в тому, що держава не може бути ефективним власником банку, а коли втручається ще і політика, це стає просто небезпечним не тільки для самого банку, але і для системи в цілому.

Адже банк не іграшка, а установа, яка управляє чужими грошима. І якщо за одну ніч можна поміняти все керівництво і наглядову раду, а значить і всю стратегію, то це стає дуже небезпечним.

Нові товариші говорять, що старі ініціативи їх не влаштовують, і вони припиняють почате. Тобто гроші на інвестиції, гроші банку (платників податків), прибуток банку врешті-решт витрачені дарма.

І найцікавіше, що ніхто за це не несе ніякої відповідальності. Тому що акціонер – держава (поняття достатнє абстрактне в даному випадку). Ще раз повторюся, не можна запускати політику в банківський бізнес.

Подивіться на принцип формування наглядових рад державних банків – суцільна політика. Я взагалі не розумію, до чого парламент до наглядової ради. Віддали б вже до Фонду державного майна, запросили б незалежних іноземних експертів.

Є ще одна невтішна обставина: у держави відсутнє розуміння і стратегія, що вона робитиме з банками, скажімо, за 3 або 5 років. Держава не знає, навіщо їй потрібні банки. При цьому щорічно виділяє на поповнення статутних фондів істотні суми з бюджету.

Розумієте, сучасний банківський бізнес вимагає супермобільності в ухваленні рішень керівництвом банку. Держава не здатна ухвалювати рішення швидко. Я вже не кажу про їхню ефективність, а можливо і шкоду.

Тому, державні банки мають бути приватизовані, оскільки держава не здатна ними ефективно володіти і управляти.

- Ви хочете сказати, що Ощадбанк потрібно негайно продати?

Я не говорив негайно. Я говорю про те, що необхідно захистити Ощадбанк від постійного втручання політичних і бізнес-груп і дати йому нормально працювати. Це можна зробити, якщо привести ефективного власника.

Причому робити це можна по-різному. Наприклад, на першому етапі продати 25% міжнародним фінансовим організаціям, представник яких займе місце в наглядовій раді. Навіть якщо він там буде один, але у нього буде право вето, тут же політика в наглядраді припиниться.

За 2-3 роки інвестувати в модернізацію, технічне оснащення банку й інформаційні технології, провести реструктуризацію і запровадити стандарти корпоративного управління. Вивести, скажімо, на Варшавську фондову біржу пакет у 49%, а інше роздати у вигляді акцій співробітникам банку або вкладникам. Насправді, є багато різних варіантів – від стовідсоткового продажу до роздачі акцій вкладникам, які втратили свої внески в Ощадбанку СРСР.

Втім, найбільш ефективним, на мій погляд, є шлях залучення міжнародних фінансових організацій з подальшим IPO. Мені точно відомо, що зацікавленість в такому шляху вже виразили міжнародні інвестори, і відповідні пропозиції були озвучені.

- І міжнародні фінансові організації не проти придбати 25% Ощадбанку?

- Так, з подальшим (2-4 року) продажем акцій на фондовій біржі. При цьому держава може залишитися контролюючим акціонером, якщо захоче.

- А як же проблема втрачених заощаджень?

-Я хотів би, щоб всі розуміли, і вкладники, і політики, і державні мужі. Проблему втрачених заощаджень необхідно відокремити від Ощадбанку. Ощадбанк – це лише платіжний агент. А проблема заощаджень – це проблема держави й уряду. І цю проблему можна вирішити достатньо швидко і безболісно за наявності політичної волі і бажання.

- А про що говорить міжнародний досвід державних ощадних банків? Зокрема, на пострадянському просторі й у Східній Європі.

-У Східній Європі (Польща, Угорщина, Албанія), так само як і в країнах Балтії державні ощадні банки були приватизовані і перетворилися у провідні банки своїх країн. Це ж саме зробив і Казахстан. Навіть у Росії, де банківська система повністю домінувала державними банками (частка ринку більше 70%), були проведені публічні розміщення й Ощадбанку, і Зовнішторгбанку.