Після довгих 11 років корпоративних суперечок Україні нарешті вдалося повернути контроль над найбільшим нафтопереробним підприємством країни ЗАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", яке експлуатує потужності Кременчуцького НПЗ.

Так, міністр палива та енергетики України Юрій Бойко в ході зустрічі татарстанських акціонерів ЗАТ із представниками українського уряду, яка відбулася 10 липня в Києві, підтвердив блукаючі близько місяця по ринку чутки про списання з рахунків власника акцій АБ "ІНГ Банк Україна" 18,3% акцій "Укртатнафти", що належали компаніям Seagroup International Inc. (США) і Amruz Trading AG (Швейцарія) на користь Національної акціонерної компанії (НАК) "Нафтогаз України".

Таким чином, "Нафтогазу України" вдалося консолідувати 61,346% акцій підприємства та теоретично відновити контроль над ним. Теоретично - тому, що, по-перше, для остаточного закріплення контролю, Мінпаливенерго та "Нафтогазу" на найближчих позачергових зборах акціонерів – 30 липня, необхідно буде змінити топ-менеджмент підприємства.

По-друге, не варто забувати й останні заяви начальника відділу техніко-економічної інформації "Татнєфті" Рустама Рафікова, який проінформував про намір татарстанського акціонера направити позов до суду з вимогою визнати списання 18,3% акцій "Укртатнафти" незаконним.

Так що, як кажуть, "відкорковувати шампанське" поки що рано. Але в той же час не варто забувати, що це ледь не єдина і досить вагома перемога України в корпоративному конфлікті за контроль над підприємством. І у випадку її закріплення, держава може одержати у свої руки такий необхідний інструмент впливу на неспокійний і кипучий ринок нафтопродуктів країни.

Російсько-татарське ярмо

Кризова ситуація, яка склалася в середині 90-х років в економіці України, безпосередньо знайшла своє відображення й у нафтопереробній галузі. Через проблеми з поставками сировини, якої в країні явно не вистачає, підприємства нафтопереробної галузі рік у рік знижували свої показники.

Ця ситуація загрожувала Україні повною втратою такого ключового сегмента, а також ставила під загрозу національну безпеку. Вихід бачився тільки в одному, або в створенні спільних підприємств із постачальниками ресурсу, або в приватизації цих підприємств. З огляду на те, що Кременчуцький НПЗ був флагманом і гордістю вітчизняної нафтопереробки, держава вирішила не губити цю курку, яка несе золоті яйця, й пішла по, як тоді здавалося, найкращому шляху - створенню СП.

Було ухвалено рішення про створення такого підприємства з росіянами, які гарантували завантаження потужностей сировиною. Як партнерів було обрано компанії "Татнєфть" і "Татнєфтєпром".

Однак конфлікти між сторонами почали виникати практично відразу після створення "Укртатнафти" 22 грудня 1995 року. Так, українська держава внесла в статутний фонд підприємства майно "Кременчукнафтооргсинтезу", вартістю $450 млн. Зі своєї сторони "Татнєфть" і "Татнєфтєпром" внесли в статутний фонд підприємства цінні папери вартістю $180 млн., причому їхня ринкова вартість не була підтверджена. Цей факт, по суті, і став точкою відліку в "100-річній війні". Після довгих суперечок і розглядів, в 1997 році московська компанія ІФК "Солід" і київське СП "УВЕКОН" провівши оцінку внеску України, прийшли до досить спірного висновку, що внесок держави переоцінений у три рази.

Чому спірного? А тому, що за оцінками незалежних експертів наприкінці 90-х років Кременчуцьким НПЗ вироблялося більше 50% продукції на ринку, а з огляду на його потужності 18 млн тонн на рік і глибину переробки - 76%, вартість будівництва аналогічного підприємства оцінювалася більш ніж в $1 млрд. Варто відзначити, що з часу створення підприємства татарстанським акціонерам вдалося встановити повний контроль над підприємством і поставити лояльний менеджмент.

У підсумку, користуючись безхребетністю державних органів, 6 червня 1998 року на зборах акціонерів "Укртатнафти" було ухвалено рішення про зменшення втроє внеску держави в статутний фонд підприємства, що призвело до скорочення впливу України на ЗАТ. Таким чином, після так званого корпоративного перевороту, втрачені державою акції і опинилися на рахунках вищезгаданих Seagroup International Inc. і Amruz Trading. А держава на довгий час фактично втратила вплив на підприємство.

Однак на цьому боротьба не закінчилася, українська сторона протягом декількох років заперечувала правомірність передачі 18,296% акцій "Укртатнафти" нерезидентам. Але недосконалість української судової системи, корумпованість чиновників і політичні інтриги призвели до того, що довгі роки суди різних інстанцій приймали взаємовиключні рішення, а підсумком став вердикт Верховного суду України, який 18 травня 2005 року визнав правомірною передачу Amruz Trading A.G. і Sea Grоup International Inc. 18,296% акцій ЗАТ.

Причому, багато незалежних аналітиків вважають, що це рішення було скоріше політичним, оскільки надворі бушувала чергова бензинова криза, а "помаранчевій команді" ой як не хотілося вдарити в бруд обличчям в перші ж місяці своєї роботи.

У підсумку практично на довгі два роки про підприємство просто забули. Новий виток конфлікту розпочався через добрих півроку після призначення уряду Віктора Януковича. На початку 2006-го року Мінпаливенерго заходилося створювати стабілізаційний резерв нафтопродуктів, аби регулювати ціни влітку. Державна компанія "Укртранснафта" закупила у Росії сировину за низькою "зимовою" ціною, але Кременчуцький НПЗ раптово відмовився прийняти її на переробку. Нафту довелося везти на інші – приватні – підприємства. А що лишалося робити, коли напівдержавний завод державі відмовив?

Втім, у галузевому міністерстві кременчуцьких жартів не зрозуміли. Було призначено цілу низку зборів акціонерів "Укртатнафти", більшість з яких не відбулися, а одні були показово скасовані (!) протатарським керівництвом підприємства на тих підставах, де "Нафтогаз" зажадав це керівництво змінити.

Натомість українська сторона, підключивши паралельно прокуратуру до перевірки оборудок з ПДВ, почала розробляти шляхи доставки в Кременчук неросійської нафти – раптом якщо татари спробують припинити власні поставки.

Татарстанські акціонери, в свою чергу, залучили до своєї підтримки першого віце-прем'єра Миколу Азарова і віце-прем'єра з ПЕК Андрія Клюєва. Слід зазначити, що акціонерам з Казані і раніш вдавалося знаходити спільну мову з тими, хто не дуже знається на нафтових особливостях України. "Розквіт" приватизації підприємства, внаслідок якого держава втратила контроль над Кременчуцьким НПЗ, відбувався у часи, коли українським співвласником "Укртатнафти" був Фонд Держмайна.

Тупиковий період

Сумно, але за 12 років пертурбацій найбільше постраждало саме підприємство. З моменту його створення акціонери так і не прийшли до висновку, хто й у яких частках повинен інвестувати в його реконструкцію та модернізацію, щоб довести його до європейського рівня. Киваючи головами один на одного, акціонери домоглися того, що Кременчуцький НПЗ втратив свої колись непорушні позиції, оскільки за цей чималий строк ряд конкурентів встиг провести значні реконструкції й модернізації, у результаті чого частка флагмана на ринку скоротилася до 30%, а якість нафтопродуктів залишилася практично незмінною, оскільки всі ці роки на НПЗ проводилися тільки поточні й планові ремонти. Цей застій призвів до того, що "Укртатнафта" сьогодні просто не готова до переходу з 2008 року на виробництво бензинів, які відповідають європейським стандартам.

Крім того, постійні конфлікти акціонерів призвели до зриву "Татнєфтью" своїх інвестиційних зобов'язань із постачання нафти. Так, згідно з міжурядовою угодою про створення "Укртатнафти", Кременчуцький НПЗ повинен був щорічно одержувати 8 млн тонн нафти або за 12 років 66 млн тонн. Реально ж підприємство одержало на порядок менше ресурсу, в результаті чого НПЗ було вимушено неодноразово зупинятися. Цей фактор негативно впливав на надходження до бюджету від його діяльності, а також перешкоджав ефективному впливу держави на ринок нафтопродуктів.

Як би там не було, але "Нафтогаз", ще не домігшись остаточної перемоги, вже задекларував намір втілити в життя програму реконструкції й модернізації, після якої підприємство зможе випускати бензини, що відповідають стандарту Євро-4. Крім того, Мінпаливенерго зможе здійснити свій давній намір про залучення "Укртатнафти" до програми створення стабілізаційного резерву палива, який дозволить уникнути паливних криз у майбутньому.

Однак не все так просто, як здається з першого погляду, декларативні заяви "Нафтогазу України" звичайно зрозумілі, однак звідки компанія візьме настільки значні кошти. Адже за оцінками експертів, тільки для проведення першого етапу реконструкції необхідно $300 млн, для другого - близько $1 млрд. Крім того, звідки підприємство буде брати нафту, у випадку припинення її постачання татарською стороною? Згідно із заявами керівництва "Укртранснафти", компанія готова допомогти "Укртатнафті" розібратися з цією проблемою, перенаправивши із МНТ "Південний" потоки нафти по Придніпровських магістральних нафтопроводах у реверсному режимі. Але питання, за якою ціною вона буде куплена й у кого. Як би там не було, привід для радості, звичайно, є, однак для остаточної перемоги схоже справа дійде ще не скоро.