Ю. Недашковський: Ніхто ж не заважає Вам озброїтись кишеньковим дозиметром

Ю. Недашковський: Ніхто ж не заважає Вам озброїтись кишеньковим дозиметром

П'ятниця, 8 червня 2007, 13:44 -
Нещодавні чутки про аварії на АЕС змусили нервувати не один регіон України. Як написали в коментарях у нас на сайті, "навіть після спростування цих чуток ми ще три дні нервово чухалися". Тому у своїй бесіді з заступником міністра палива та енергетики Юрі
Нещодавні чутки про аварії на АЕС змусили нервувати не один регіон України. Як написали в коментарях у нас на сайті, "навіть після спростування цих чуток ми ще три дні нервово чухалися". Тому у своїй бесіді з заступником міністра палива та енергетики Юрієм Недашковським ми приділили більшу увагу не традиційним питанням "скільки коштують амбіції атомників", а сконцентрувались на екологічній складовій.

Догмати віри з’являються там, де закінчуються знання

Брутальне запитання. Чому в Україні неможливий новий Чорнобиль? На тлі нещодавніх чуток про "вибухи" на АЕС питання найактуальніше. Відповіді від "Енергоатому" ми не дочекались - у його заяві з цього приводу я почула лише політичні якісь вибрики, та й вона спізнилась майже на тиждень, АЕС відпрацювали надоперативно.

Можна було би відповісти дуже просто – в Україні більше не експлуатуються реактори чорнобильського типу. Але така відповідь, звичайно ж, не задовольнить прискіпливого читача.

Тому – спочатку декілька слів про принципову відмінність між реакторами РБМК (російською: реактор большой мощности, канальный) Чорнобильської АЕС та реакторами типу ВВЕР (водо-водяний енергетичний реактор), які експлуатуються сьогодні на чотирьох діючих АЕС України і мають, до речі, найбільше розповсюдження в світі (західний аналог – PWR).

Перш за все – це конструкція реактору та нейтронно-фізичні характеристики його активної зони.

Головним (можна сказати, кричущим, в порушення всіх правил ядерної безпеки) недоліком чорнобильського реактора РБМК був так званий позитивний коефіцієнт реактивності.

Що це значить? У разі будь-якого самовільного збільшення потужності реактора, характеристики його активної зони змінювалися таким чином, що це в свою чергу спричиняло подальше збільшення його потужності. І так – до тих пір, поки не втрутиться оператор або ж автоматика. На жаль, на цьому недоліки не вичерпувалися. Конструкція реактора допускала можливість такої ситуації, коли втручання оператора чи автоматики вже нічого не могли змінити. 26 квітня 1986 року все це призвело до катастрофи.

Свою роль зіграла і вкрай недосконала конструкція стрижнів аварійного захисту, які в перший момент опускання в активну зону реактора замість того, щоб зменшувати його потужність, навпаки – розганяли його!

Уявіть собі автомобіль, на якому, натискаючи на гальма, спочатку розганяєш його, і тільки через деякий час після цього відбувається власне гальмування. Крім того, реактор РБМК мав тільки одну систему зупинки реактора, тоді як правилами ядерної безпеки вимагалося не менше двох.

І нарешті – це відсутність останнього на шляху розповсюдження радіоактивних речовин бар’єру безпеки, так званого контайменту. Таких глобальних наслідків аварії можна було б уникнути, якби у реактора була герметична оболонка (контаймент), здатна утримати в собі всі вивільнені в результаті аварії радіоактивні продукти.

Виникає цілком закономірне питання. Невже конструктори цього реактора не знали про його недоліки? Знали, але сподівалися, що вони будуть компенсовані адекватним рівнем експлуатації. Цього, як раз, в умовах колишнього СРСР і не відбулося. До речі, й будівництво такого типу реакторів в Європейській зоні країни стало можливим тільки через відсутність на той момент достатніх потужностей із виробництва корпусів для безпечних реакторів типу ВВЕР.

Натомість, що ми маємо на п’ятнадцяти реакторах ВВЕР, які зараз експлуатуються на чотирьох українських АЕС (Запорізькій, Южно-Українській, Рівненській та Хмельницькій).

По-перше – від’ємний коефіцієнт реактивності. Тобто, будь-яке самовільне збільшення потужності реактора призводить до його гальмування і не потребує втручання оператора чи автоматики.

По-друге – ефективну систему аварійного захисту та наявність двох фізично незалежних систем зупинки реактора, які за будь-яких подій в спроможності безпечно зупинити реактор і утримувати його в такому стані потрібний час.

По-третє – наявність трьох незалежних каналів спеціальних систем безпеки, які здатні у разі необхідності автоматично включитися в роботу і гарантовано привести реакторну установку в безпечний стан.

І, нарешті, – наявність контайменту (захисної оболонки). Це значить, що яка б (навіть дуже малоймовірна) аварія не трапилась на АЕС, її наслідки не позначаться на населенні, що проживає поруч. Радіоактивні продукти залишаться в контайменті.

Думаю, не зайвим буде також зазначити, що порівнювати сьогоднішні експлуатаційні процедури з тими, які діяли до чорнобильської аварії, це те ж саме, що порівнювати енциклопедію з букварем.

Все одно важко протистояти природній недовірі владі. Особливо, коли йдеться про спростування чуток про аварії на АЕС. Важка спадщина не лише Чорнобильської катастрофи, але й того, що й до сьогодні владна верхівка не позбулася певного совочєства, заснованого на брехні та зневазі до народу. Чому ми маємо вірити вам, атомникам, коли ви кажете, що "на АЕС нічого не сталося"?

"Вірити" зовсім не обов’язково. Догмати віри з’являються там, де закінчуються знання.

А от що стосується довіри, то вона, дійсно, завойовується дуже довго і може бути втрачена в один момент – достатньо хоча би раз дати недостовірну інформацію чи замовчати її.

Довіра, втрачена після чорнобильської аварії, відновлюється поступово і дуже довго, на протязі вже двох десятиліть. І я абсолютно згоден з Вами, що ніхто не вправі своїми необдуманими кроками її підривати. Немає значення, якими мотивами він при цьому керується – намаганнями "покращити" якісь показники, чи просто недбалістю в роботі.

Разом з тим слід відмітити, що за роки незалежності в Україні зроблено багато для забезпечення конституційного права громадян на інформацію. Як в законодавчому, так і в матеріально-технічному та організаційному плані. На кожній атомній електростанції створено спеціальні інформаційні центри, де кожний громадянин може отримати інформацію про роботу та події на АЕС, а маючи бажання – і відвідати її.

До того ж функціонують так звані системи автоматизованого контролю радіаційного стану (АСКРО), які безперервно фіксують всі радіаційні показники на територіях довкола АЕС. Повірте, що таку інформацію в сьогоднішніх умовах просто неможливо якимось чином приховати.

Нарешті, ніхто ж не заважає Вам озброїтись кишеньковим дозиметром (вони є у вільному продажу) і самостійно зробити свої висновки.

Хто стоїть за останнім потужним викидом дези щодо аварій на усіх АЕС, включаючи (як написала низка ЗМІ) навіть Херсонську?

Я думаю, це хворобливе сезонне явище по типу "весна-осінь". Дарую Вам ідею – проведіть журналістське розслідування. Для початку – по архівах Інтернету за період 2000-2007 років. Мені здається, знайдете виключно статистичну відповідь.

Знов-таки для скарбнички наших екологістів, які звинувачують атомників в умисному здешевленні своєї електрики через невключення в тариф усіх необхідних статей витрат, що повинна нести атомна енергетика: скільки Україні коштуватиме 1 кВт атомної електрики, якщо підрахувати все – "від свердловини до заправки"?

Проблема дійсно існує. Але звинувачувати в ній атомників – це те ж саме, що звинувачувати пограбованого в тому, що його пограбували. Атомний тариф регулюється державою, і в першу чергу держава винна, що до нього тривалий час не включалися всі передбачені законодавством видатки. Мотивувалось це, як правило, соціальною демагогією – необхідністю стримувати тарифи через низький рівень життя населення і неконкурентоспроможність економіки. А насправді така політика слугувала тільки отриманню надприбутків власниками енергоємних виробництв. До того ж – зовсім не стимулювала енергозбереження.

Якщо говорити мовою цифр, то в усьому світі атомний тариф на 20-30 відсотків нижче, ніж на електроенергію, вироблену ТЕС. У нас – в 2-3 рази.

Починаючи з 2005 року ця ситуація поступово виправляється. Проте і сьогодні ще не всі необхідні видатки включені до тарифу на атомну електроенергію. Зокрема – це стосується витрат на остаточне захоронення радіоактивних відходів, що утворюються на АЕС (зараз тільки розробляється відповідна нормативно-правова база). Низьким поки що залишається і рівень інвестиційної складової атомного тарифу.

Але я хотів би заспокоїти читачів. Всі необхідні для повноцінного функціонування атомної галузі на всіх етапах її життєвого циклу витрати дуже ретельно прораховані. І навіть у момент найбільших капітальних вкладень під час нового будівництва АЕС атомний тариф (у сьогоднішніх цінах) не перевищить 15 коп/кВт∙год і буде залишатися суттєво нижчим, ніж ціна на електроенергію, отримана за рахунок інших джерел, у тому числі – з урахуванням екологічної складової.

Продовження інтерв'ю читайте тут


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!