Банки: від палеозою до фінансового ренесансу

Банки: від палеозою до фінансового ренесансу

Субота, 19 травня 2007, 09:37 -
Одною з прикмет того часу був абсолютний фінансовий нігілізм. Співвідносити доходи і видатки на побутовому рівні вміли всі, а от на виробничому та державному – одиниці. Існування Картотеки №2, цього зловісного винаходу соціалістичної економіки, нанесло не
День банківських працівників, що припадає на третю неділю травня, цьогоріч святкуватимемо втретє. Гадаю, це симптоматично: лише протягом останніх чотирьох-п’яти років можна говорити про професійну та ефективну фінансову систему України. В моєму розумінні, вона пройшла шлях від палеозою до фінансового ренесансу.

Адже банки в сучасному розумінні на території колишнього СРСР та й всієї пострадянської східної Європи – з 1 січня 1988 року, внаслідок економічної реформи, яку проводив ЦК КПРС та Рада Міністрів. Ця реформа досі недооцінена істориками, а власне саме з неї почався розпад Радянського Союзу.

Замість єдиного Держбанку з відділеннями в кожному райцентрі та інструментом планових розрахунків у вигляді картотеки №2, з'явилися галузеві банки, а потім і так звані комерційні. Якщо перші мало чим відрізнялися від державних, і з роками поступово реформувалися в ринковій економіці, то останні з самого початку мали всі ознаки стихійного ринку. Вже в 1990 році лише в Києві їх налічувалося кілька десятків. В статутні фонди новостворюваних комерційних банків інколи вносили... гужовий транспорт.

У фінансовій тусовці комерційні банки ділилися на "бухгалтерські" та "комсомольські". Керівники перших вийшли з системи Держбанку, і працювали помірковано, професійно, керівники других вийшли з комсомолу і працювали відповідно. Так, "Приватбанк", "Аваль" та "Інко" працювали досить ризиково, і були більш помітними: гучні презентації, реклама, численні інтерв’ю на телебаченні.

Кілька років банки існували паралельно із статтями Кримінального кодексу про відповідальність за спекуляцію та всесильною комуністичною партією. Курйозних випадків у зв’язку з цим було більш ніж досить.

Багато киян пам’ятає, як демонтували пам’ятник Леніну на нинішній площі Незалежності. Гроші на демонтаж виділив "Укрінбанк" з ініціативи тодішнього керівника кредитного відділу Ярослава Солтиса. Так от за це "кощунство" партійна організація "Укрінбанку" розбирала свого співробітника на ... парткомі.

В 1990 році ще існував СРСР, маховик інфляції не був запущений на повну силу, попит на гроші зашкалював. Грошей у "комерційних" банків не було. Вони були у різних псевдогромадських організацій, типу товариства Червоного Хреста, в профспілках, на рахунках обкомів компартії та комсомолу.

Траплялися непорозуміння. Якось зателефонував до того ж Ярослава Солтиса керівник фінансового відділу Київського обкому Комуністичної партії:

– Неподобство! Я – обком партії, а мені за депозитом ви дали всього 3,5 відсотки, а товариству мисливців – аж чотири... це ж як розуміти? Ви обком не поважаєте?

– Так ви ж не торгувалися, а вони торгувалися, – відповідає банкір.

– Я дам вашому банку два мільйони! – обіцяє партієць... – Під чотири з половиною...

Через кілька днів діалог повторюється з представником міськкому компартії чи котроїсь із галузевих профспілок.

Це була епоха тотального дефіциту. На 1992-1994 роки припав пік популярності банкірів. На інфляції – 10 000 % в рік – вони заробили перші великі (як на той час) гроші, і пересіли із трамваїв та тролейбусів на іномарки, інколи не нові. Кредити видавалися під 300-400% річних, але і це було вигідно.

Найбільш гучна хвиля реклами супроводжувала банк "Інко". Його керівник в пік рекламної кампанії, мабуть, затьмив своєю популярністю Аллу Пугачову. Знаю маленьку дівчинку, доньку і внучку банківських працівників, яка мріяла в дорослому житті стати "начальником банку "Інко". До речі, дівчинка зараз вчиться на фінансово-економічному, а от "Інко" щез з обрію, щойно банки перестали заробляти на інфляції.

Одною з прикмет того часу був абсолютний фінансовий нігілізм. Співвідносити доходи і видатки на побутовому рівні вміли всі, а от на виробничому та державному – одиниці. Існування Картотеки №2, цього зловісного винаходу соціалістичної економіки, нанесло непоправну шкоду економіці всіх союзних республік. Розуміння того, що кількість грошових одиниць і товарів у державі має бути хоч якось урівноважено, досягло критичної маси, достатньої для прийняття державних рішень мабуть, лише році так у 1995.

В 1991 році обігових коштів для українських підприємств не вистачає – емісійний центр знаходився в Москві, ціни лібералізовані і на вимогу керівників підприємств проводиться один за одним фінансовий взаємозалік. Взаємозаліки проводяться ... Постановою Верховної Ради.

Пам’ятаю, як на одному із пленарних засідань Верховної Ради тодішній депутат і одночасно директор об’єднання "Артемсіль" скаржився: "Ми три чверті продукції відправляємо до Росії. Підприємство перевиконує план. Але грошей не отримали, зарплату колективу платити нічим. Національний банк України не дає нам грошей. Як жити далі, Вадиме Петровичу?"

На що тодішній голова НБУ Вадим Гетьман, людина, інтелектуальний вклад якої в створення фінансово-банківської системи України оцінити важко, – посмертного звання Героя України замало, – терпляче пояснював: "За відправлену вами продукцію має платити покупець. Перш ніж відправляти продукцію, дізнайтеся, чи є гроші на рахунку вашого покупця. Увесь світ живе за цими принципами. Починаючи з 1 червня 1992 року ми припиняємо прийом платіжних вимог у розрахунках між Україною і Росією. …Вже сьогодні очевидно, що дуже багато рахунків, виставлених зокрема нашими постачальниками на покупців Росії, не будуть оплачені, тому що останні практично є банкрутами. Тобто гроші повинні йти попереду товарів".

Але .... У 1991-1992 роках Верховна Рада, мабуть, раз на квартал "рятувала трудові колективи". Вже діяв НБУ, який згідно з рішеннями Верховної Ради проводив емісії під посівну, під жнива... Один за одним проводилися взаємозаліки, грошові емісії "у зв’язку з пролетарською необхідностю". Україна вийшла з рубльової зони, за словами того ж Гетьмана, голою і босою, не розділивши активи СРСР, кинувши на рахунках Внешекономбанку та Сбербанку СРСР колосальні кошти, в тому числі валютні...

Натомість народні депутати пропонували встановлювати курс українського карбованця... шляхом голосування у сесійній залі.

Готуючи книгу про історію становлення банківської системи України (перший том вийде вже в цьому році), поки що я не знайшла стенограму цього засідання, зате в очі кинулась інша.

Від 5 лютого 1992 року, обговорення проекту постанови ВРУ "Про формування валютних фондів України в 1992 році" На трибуні В. П. Гетьман.

... 16 серпня 1991 року Президія ВР прийняла постанову про створення валютного фонду по закупівлі білково-вітамінних добавок. Практично мова йшла про експропріацію всієї валютної виручки фізичних осіб, що, звичайно, викликало розгубленість українських експортеріві, природно, зворотну реакцію: валюта побігла за межі України.

2 вересня наша Президія (ВР А.К.) ще більше ускладнила ситуацію, поклавши на Нацбанк не властиві для центральних банків функції щодо касово-розрахункового обслуговування валютних клієнтів, і тим самим проігнорувала світовий досвід та й здоровий глузд.

Ці цитати свідчать про те, що ще якихось 15 років тому банківська система України і СНД носила всі ознаки економічного палеозою, як, до речі, і більшість підприємств СНД. Як бачимо, на державному рівні було зроблено чимало фінансових дурниць, помилок. Розвалювалися підприємства, витікали капітали, банкрутіли банки – у багатьох випадках це дуже вигідний бізнес, йшов перерозподіл капіталу. На жаль, були резонансні вбивства фінансистів – і дуже слабкою втіхою є той факт, що в сусідній Росії, як стверджують експерти, етап перерозподілу банківського капіталу у 1997-1999 роках, був на порядок кривавішим.

Наразі вітчизняна банківська система України – досить прозора, значною мірою відповідає міжнародним банківським стандартам. Існує система захисту вкладників (нехай ще слабенька). В НБУ створений потужний банківський нагляд, який вимагає дотримання необхідних показників, що при необхідності амортизують негативні явища. Той факт, що в 2004 році фінансова система України не обвалилася – свідчить про ефективність системи захисту. Кумулятивні темпи приросту кредитів в Україні найвищі за останні п’ять років.

І той факт, що тепер на міжнародному ринку капіталів за українські банки готові платити найдорожче, свідчить, що міжнародні інвестори оцінили і перспективи нашого ринку і якість фінансової системи.

З професійним святом, панове!

Алла Ковтун, колишній головний редактор "Фінансової України"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!