Про любов прокуратури та хабарників ®

Про любов прокуратури та хабарників ®

Субота, 28 квітня 2007, 21:04 -
18 квітня трапилося за українськими мірками майже диво. Свідок у справі з рейдерства намагався дати хабара працівнику МВС у його ж кабінеті. І при цьому - працівник відмовився! Не типово для України, чи не так? Старший лейтенант Терещук склав рапорт про т
18 квітня трапилося за українськими мірками майже диво. Свідок у справі з рейдерства намагався дати хабара працівнику МВС у його ж кабінеті. І при цьому - працівник відмовився! Не типово для України, чи не так?

Мабуть, не очікував такого співвласник ТОВ "Цибулівський цукровий завод" у Монастирищенському районі Черкаської області Артем Нагаєвський. Не вдалося йому "умовити" старшого оперуповноваженого, співробітника УМВС України в Черкаській області Сергія Терещука.

Старший лейтенант Терещук склав рапорт про те, що йому спробували дати хабара. Все було записано на відео- та аудіо плівку - як жовтенький конвертик з еквівалентом "штуки" баксів так і не зміг знайти свого адресата.

На жаль, за нинішнього розгулу рейдерів в Україні, які з легкістю скупають суди, міліцію, прокуратуру, чесність чиновників стає все більш унікальним явищем. Проте, співвласниці "Цибулівського цукрового заводу" Марині Бродській пощастило. Її намагаються вижити з підприємства партнери. Але все-таки їм не вдається скорити всю машину держави з допомогою аргументів у конвертах.

Але – радіти рано.

Крім міліції, є прокуратура. Яку екс-керівник МВС Юрій Луценко одного разу обізвав "могильником" зусиль міліції. Наразі, могильник працює на всю катушку. За словами Бродської, в прокуратурі вже більше тижня під різними приводами не хочуть приймати рапорт працівника МВС про хабар.

Ми звернулися до самого Сергія Терещука, щоб він пояснив, що відбувається.

- За що вам запропонували хабара?

- До мене звернувся громадянин Артем Нагаєвський. Він запропонував знищити певні документи у справі, що стосувалася ТОВ "Цибулівський цукровий завод" і переписати все так, щоб свідчення були на його користь.

- Як саме це сталося?

- Перший раз Нагаєвський заговорив зі мною про це 4 квітня 2007 року. Тоді в розмові він прозоро натякнув на "хабар". Але я відмовився. 18 квітня я викликав Нагаєвського до себе, щоб взяти пояснення у нього. Він приїхав, але давати свідчення не захотів. Замість цього він знову почав говорити про те, аби дати мені грошей.

Потім він вийшов з мого кабінету і повернувся за декілька хвилин із записником, в якому були гроші. Він поклав його на стіл, і натякнув, що там гроші – хабар за те, щоб я вирішив питання на його користь. Коли я відмовився, зав’язалася перепалка, її почули в коридорі інші працівники. Вони зайшли аби дізнатися, що сталося. Я пояснив, що відбувається, тоді було проведено огляд місця події і збір доказів. Я написав рапорт, який направили до прокуратури.

- Чому ви взялися за справу Марини Бродської?

- У 2005 році до мене на розгляд було направлено її скарги на протиправні дії посадових осіб підприємств, співвласницею яких вона була, а також працівників правоохоронних органів. Коли я збирав матеріали, всі факти зловживань підтвердилися.

- Коли ви направили матеріали слідства до прокуратури, і що після цього сталося?

- Вперше матеріали слідства ми відіслали до Черкаської обласної прокуратури 10 січня 2006 р. Проте, їх перенаправили до Монастирищенської районної прокуратури, потім знову повернути до області. І так туди-сюди вони "їздили" досить довго.

В результаті районна прокуратура відмовила в порушенні кримінальних справ. І це незважаючи на те, що там склади злочину були стовідсоткові, і половина людей визнала свою провину! До того ж все це було задокументовано…

- Тоді на чому ж ґрунтувалася відмова прокуратури?

- В прокуратурі просто вилучити із матеріалів слідства частину документів, що доводили наявність складу злочину. Після цього на основі тих, що залишилися, прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи за неможливістю довести злочин.

Ця тяганина з поновленням доказів була досить довгою. Виходило так, що ніби-то справу і закривають, але ж були заяви про те, що зниклі документи збереглися.

- Чи чиниться на вас тиск з боку керівництва та прокуратури?

- Так, тиск чиниться, причому доволі сильний. Не дивлячись на те, що все сталося десять днів тому, прокуратура досі не ухвалила рішення про мій рапорт щодо хабара. Просто нічого не можуть зрушити з місця. Як таке може бути?

Проте мене вже викликали на допит до уманської прокуратури з приводу скарги Артема Нагаєвського. Він її написав того ж дня, що пропонував мені хабара. Скаржився на те, що в нього проти волі нахабно відібрали особисті речі, записник та гроші. Він вже розіслав ці скарги скрізь, і в прокуратуру, і у відділ внутрішньої безпеки… Я зараз тільки те і роблю, що ходжу відписуюсь.

Але ще ніхто навіть не опитував Нагаєвського з цього приводу, хоча під час складання протоколу про огляд місця події та дачі хабара він відмовився давати пояснення. А мене вже скрізь опитують за його заявою.

Чому прокуратура в Україні так інколи не помічає очевидні злочини – це ясно. Справа у різнокольорових папірцях, що мандрують між кишенями. Але інколи ця могутня зброя все ж таки відмовляє прямо в руках її носіїв…

Спадщина уповільненої дії

Хто ж такий цей невдаха Артем Нагаєвський?

Для відповіді на це питання перенесемося у квітень 2005-го року. Тоді на успішний бізнес-проект упала тінь. "Цибулівським цукровим заводом", що знаходиться у смт. Цибулів Монастирищенського р-ну Черкаської обл., та ще п’ятьма підприємствами володіли Марина Бродська та її подруга і компаньйонка Людмила Нагаєвська. Остання померла через хворобу.

Компаньйонки, що започаткували спільний бізнес ще у 2000 році, поділили порівну право власності на усі своїми підприємства і успішно займалися сільським господарством.

Після смерті Нагаєвської 50% статутного фонду отримали діти Людмили Нагаєвської - Артем Нагаєвський та Неля Дем’яник, а решта 50% належала Марині Бродській та її рідному брату.

Справи на шести сільськогосподарських підприємствах ("МТС "Поляна", "Тикич", "Лукашівка-Агро", "Чиста криничка", "Райагрохім", "Цибулівський цукровий завод") йшли добре. Брались у банках досить великі позики на купівлю нової техніки, розширювалось виробництво, кількість орендованої землі збільшувалася і складала вже 9 тисяч гектарів.

Тому не дивно, що знайшлися охочі безроздільно володіти вже досить потужним та прибутковим бізнесом. Через деякий час після смерті Нагаєвської її діти, що стали співвласниками бізнесу, почали дорікати Марині Бродській тим, що вона недбало веде господарство та розкрадає майно підприємств, зневажаючи їх права.

За скаргами прийшов ультиматум: Бродській запропонували продати свою частку дітям Нагаєвської за "пільговою" ціною. У разі, якщо вона не погодиться на "пропозицію", обіцяли відібрати все силою без будь-якої компенсації.

Всі намагання Марини Бродської порозумітись із співвласниками бізнесу не дали ніякого результату. Єдине, що було їх наслідком – нескінчені перевірки господарської діяльності підприємств, які, втім, так і не виявили ніяких порушень.

Сирітська доля

"Ошукані сироти" дуже швидко перейшли до рішучих дій. Подали судовий позов про визнання недійсними змін, що затверджували рівний розподіл прав власності на бізнес, в протоколах зборів засновників та уставі ТОВ "МТС "Поляна".

Деснянський районний суд виніс ухвалу, якою до вирішення справи по суті наклав арешт на рахунки та майно підприємства. Під арештом опинилися також і рахунки решти агрофірм, оскільки "Поляна" була головним підприємством, яке скоординовувало діяльність решти і розподіляло між ними кошти, в тому числі і ті, що залучалися через позики.

Все це, як водиться, супроводжувалося "візитами" на підприємства представників "скривджених" власників разом із занадто активними охоронцями із фірми "Сиріус". Майже на всіх підприємствах, де вони побували, їм вдалося заволодіти печатками, фінансовою документацією та ключами від сейфів тощо.

При цьому керівництво агрофірм змушували писати заяви про звільнення "за власним бажанням".

Марина Бродська ж пішла іншим шляхом – замість того, щоб копіювати напівкримінальні методи своїх опонентів, вона пішла в суд.

Але судові розгляди - справа нешвидка. Поки Бродська намагається в цивілізованому порядку зняти арешт з майна та рахунків, її вороги-партнери часу не гають. Один за одним з’являються протоколи зборів співзасновників підприємств (легітимність цих документів викликає сумнів), якими "узаконюються" нові керівники – замість тих, котрих сиріти "переконували" звільнитися.

У підсумку рейдерам не вдалося заволодіти лише двома підприємствами: "Тикич" і "Лукашівка-Агро". Тільки їх керівництву вдалося вистояти під тиском нападників і захистити свої права. Але більша частина підприємств (шестеро) все ж опинилася в руках рейдерів.

Прокурори і прокурорчики

Але не слід розглядати все як особисту трагедію Бродської. Нові хазяї - зовсім не схожі на хазяїв. А скоріше нагадують халіфів на годину, що вичавлюють всі соки з підконтрольних їм підприємств.

Взяти хоча б специфічне ставлення до боргових зобов’язань. Доходило до того, що представників фірм, яким ТОВ "МТС "Поляна" заборгувало, при спробі вимагати повернення боргу просто били. Або інший приклад – нова сільгосптехніка, придбана у кредит, елементарно згоріла. От такий, з дозволу сказати, менеджмент…

Всього кричущих епізодів порушення прав власників та кредиторів підприємств, на яких зараз "хазяйнують" спадкоємці Людмили Нагаєвської, налічується всього 26. За всіма цими випадками Марина Бродська подавала скарги до міліції та прокуратури. Проте й досі за жодним фактом не порушено жодної кримінальної справи.

Прокуратура Монастирищенського району Черкаської області, схоже, сліпа і злочинів не бачить. Правоохоронці (якщо їх так можна назвати!) повернули всі матеріали міліцейських перевірок з відмовою у порушенні кримінальних справ.

Пошуком підстави прокурорчики не переймалися: весь час вони стверджують, що перевірки, які були проведені МВС, не є системними, в них немає достатньо доказів, що вказують на ознаки злочину, зокрема показань свідків, які б засвідчували якісь правопорушення, і так далі…

Як стверджує сама Марина Бродська, всі ці виверти Монастирищенської районної прокуратури не мають під собою ніякого підґрунтя. Адже матеріали перевірок, що були проведені ВДСБЕЗ УМВС України в Черкаській області, містять достатньо документів і особистих зізнань посадових осіб підприємств, співвласницею яких вона є, у перевищенні своїх повноважень.

Як розказав Сергій Терещук, і як впевнена Бродська, прокурор Монастирищенської районної прокуратури Володимир Горбунов елементарно сфальсифікував всі свої відмовні постанови. Для цього він, за словами Бродської, видалив із матеріалів справи всі документи, що вказують на будь-які ознаки кримінальних дій зі сторони компаньйонів Бродської та керівництва підприємств, співвласником яких вона є. Ось такий геніальний юридичний прийом!

Але прийом не зовсім успішний. По чотирьом із двадцяти шести так і не порушених кримінальних справ у Марини Бродської є копії всіх документів, що були видалені із матеріалів міліцейських перевірок керівництвом Монастирищенської райпрокуратури.

Коли Бродська повідомила про все це Генеральну прокуратуру і звернулася туди з вимогою вжити заходів стосовно райпрокурора Горбунова та його підлеглих, то отримала відповідь, в якій повідомлялося, що постанови у відмові в порушенні кримінальних справ скасовано.

Радіти було зарано! Замість того, щоб порушити кримінальні справи у тих випадках, де є достатньо доказів, Генпрокуратура наказала Горбунову знову перевірити факти та допитати свідків. На те, що по чотирьох справах є всі матеріали, що доводять склад злочину, у Генпрокуратурі не звернули уваги. А нові перевірки фактів, зрозуміло, нічого не дадуть. Адже, як стверджує Марина Бродська, працівники райпрокуратури вже всі їх знищили.

В такій ситуації не є дивиною, що стовідсотково задокументовану спробу дачі хабара прокурорчики не хочуть брати до розгляду. Бо тоді почне горіти стріха і на їхній хаті – адже своїми по-мавпячому грубими діями вони вже наробили достатньо подвигів для того, щоб їх було покарано за всією суворістю закону. Який, на жаль, вони представляють.

Залишається сподіватися, що влада проявить принциповість, що начальство прокуратури не захоче покривати своїх нечистих на руку підлеглих. Адже докази – річ уперта, і рано чи пізно, а за старими рахунками доведеться заплатити.

Публікується на правах реклами