16 березня Нацбанк опублікував звіт "Зовнішній борг України" за період з 1 січня 2004 р. по 1 січня 2007 р. Аналіз цього документу дозволяє краще оцінити особливості соціально-економічної динаміки та зрозуміти роль нашої банківської системи у зростанні добробуту нації.

Динаміка загальних показників зовнішнього боргу

Наведена таблиця показує наступне. За 3 календарних роки (2004-2006) валовий зовнішній борг (ВЗБ) України виріс від $23,8 млрд. до $54,3 млрд.

При цьому темп зростання є досить пристойним – 228% за 3 роки або 132% в середньому за рік. Але з огляду на наші потреби у фінансуванні корінних змін (трансформацій) в економіці ці запозичення є зовсім невеликими.

Наші потреби у фінансуванні трансформаційних перетворень можна оцінити в $500-1000 млрд. Адже саме такого порядку кошти потрібні протягом найближчих 15-20 років для перетворення України на "східноєвропейського економічного тигра".

Так воно то і буде! Але без грошових коштів тиграми не станемо – залишимося плаксивими кошенятами, котрі смикаються між двома мамками (Схід і Захід).

Гроші прискорять своє "вторгнення" в Україну в разі серйозного удосконалення регуляторного простору нашої держави. Однак, це тема вже іншої статті.

Повернемося до таблиці з показниками зовнішнього боргу. Банки є лідерами зовнішніх запозичень – вони залучають відносно "дешеві" і "довгі" гроші, фінансують (кредитують) трансформаційні перетворення та гальмують інфляцію, що спричинює зростання добробуту нації.

Банківські запозичення приросли за цей буремний період (2004-2006) від $1,7 млрд. до 13,9 млрд. За поточним курсом НБУ остання сума складає 70 млрд. грн.

Хочу звернути увагу на те, що доходна частина Державного бюджету у 2007 р. дорівнює 153 млрд. грн. Порівняймо 70 з 153… і зітхнемо… і ще раз усвідомимо виключно високу, національну, цивілізаційну значимість української банківської системи.

Карколомне швидке зростання запозичень наших банків (темп за 3 роки дорівнює 794%, 200% у середньому за рік) підняло їх частку у загальному прирості ВЗБ до 40%.

Ще раз підтверджуючи лідируючу роль наших банків у забезпеченні усталеного соціально-економічного зростання, такий високий темп викликає бажання поставити наступне питання: А як би виглядала економіка України без цих 70 млрд. грн. зовнішніх запозичень?

Який би тоді був рівень життя? Скільки б ще наших співвітчизників зовсім непохилого віку відправилося би на зустріч з Господом, наздоганяючи мільйони вже померлих? Скільки молодих людей чкурнуло б закордон у пошуках кращої долі?

Тільки якийсь великий майстер жахливих історій міг би дати більш-менш реальну страшну картину того, що не відбулося завдяки нашим банкам, їх активній роботі на зовнішніх ринках запозичень.

Дані, наведені в таблиці, 2 говорять, що станом на 1 січня поточного року кожен четвертий кредит було видано нашими банками за рахунок зовнішніх запозичень. В прирості частка зовнішніх запозичень сягає 31%...!!! Доземний уклін нашим банкірам!

Особливості динаміки показників зовнішнього боргу

Плановий соціалізм гнобив наш народ близько 60 років (від знищення Йосипом Сталіним НЕПу на початку 30-х років - до започаткування ринкових реформ за часів Михайла Горбачова наприкінці 80-х).

Цілком природно, що за цей час масштабне запозичення грошей на ринкових засадах для задоволення тих чи інших потреб перетворилося в якесь таїнство єгипетських жреців. І до цього часу, вже на шістнадцятому році незалежності, доволі часто зустрічаєшся зі значними побоюваннями щодо використання кредиту як потужного і ординарного способу соціально-економічного розвитку.

Залучення ж іноземних коштів взагалі доволі часто викликає елементарний переляк. Відразу ж згадується можлива втрата незалежності, можливість впливу світових ринків на перебіг подій в Україні.

Особливе занепокоєння викликає якість зовнішніх позик: довго- чи короткострокові, під який відсоток позичаємо і таке інше.

Маю бажання заспокоїти непоінформованих співвітчизників – якість зовнішніх запозичень наших банків постійно зростає. Банкіри України – це також патріоти. На відміну від багатьох інших дуже щирих патріотів, патріотизм банкірів може бути досить легко перевірений числами.

На початок 2004 р. довгострокові запозичення складали лишень 38% від загальної суми зовнішніх запозичень. А потім частка довгострокових знизилася до мінімуму у 31% на 1 липня 2004 р.

Майдан банків України

Протягом бурхливої осені 2004 року довгострокові запозичення відновили свій рівень до початку 2005 року і піднялися до 38% на 1 жовтня 2004 р. та на 1 січня 2005 р.

Цікаво! Восени-2004 Україна занурилася у "помаранчеву" революцію – всі були на майданах, образно кажучи. А українські банки та банкіри робили свою патріотичну справу – залучали зовнішні довгострокові запозичення (зберігали їх рівень), чим готували зростання добробуту нації. Це був Майдан українських банків.

Впевнене зростання частки довгострокових кредитів закріпилося практично наприкінці 2005 р. Є підстави сподіватися на її подальше зростання.

Просив би читачів звернутися до моїх попередніх публікацій. Коротко скажу наступне: плеяда блискучих українських банкірів (Володимир Матвієнко, Вадим Гетьман, Віктор Ющенко, Володимир Стельмах) створила національну банківську систему високої стійкості – вона єдина з банківських систем постсоціалістичних країн, котра уникла банківської кризи. Єдина!

Тобто, національна банківська система – високоякісна. Крім того, міжнародний капіталізм повірив в Україну, в нашу економіку, і нарощує обсяги запозичень та інвестицій. Саме тому передбачаю подальше зростання частки довгострокових кредитів у зовнішніх запозиченнях.

Окреме питання – довіра іноземців до України в контексті останніх подій. Прошу прискіпливих і об’єктивних до наступної таблиці.

Не можна не помітити, що у другому півріччі 2006 року темпи зростання зовнішніх запозичень аж ніяк не гірші за ті, що ми спостерігали протягом попередніх кварталів (виділені жирним шрифтом).

В результаті зовнішні запозичення банків росли за останнє півріччя 2006 р. з темпом 178%, довгострокові кредити – з темпом 194%. Вважаю, що ці показники підтверджують укріплення довіри міжнародного капіталізму до українського капіталізму, до нашої економіки та до її гегемона – банківської системи України.

Віктор Лисицький, економічний експерт