Нещодавно мінекономіки оприлюднило консенсус-прогноз, згідно якого більшість державних та приватних дослідницьких центрів вважають, що курс гривні до долара США якщо і зміниться у 2007, то не набагато – лише на 3 копійки. Враховуючи, що така девальвація гривні складає менш ніж один відсоток, в той час як, наприклад, інфляція буде близько 10%, можна казати, що фактична прив'язка гривні до американської валюти залишиться основною метою НБУ.

Найбільша потенційна причина для уваги – від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі, яке минулого року становило $3,1 млрд. Як відомо, дефіцит зовнішньоторгівельного балансу сприяє девальвації.

Аби приблизно уявити розмір цього дефіциту, його можна порівняти з однією з наочних статей імпорту – у 2006 році в Україну було офіційно завезено автомобілів на суму $2,2 млрд., що трішки більше за 2/3 від абсолютного розміру сальдо. І цього року через вищу ціну на газ, високий попит на споживчі товари тривалого користування, які переважно імпортуються, та необхідність модернізації промисловості знову ж таки іноземним обладнанням, цей дефіцит навряд чи зменшиться.

Правду кажучи, "справжній" дефіцит, який треба фінансувати, це дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, у якому зовнішньоторгівельний дефіцит є лише часткою. Він також включає зовнішню торгівлю послугами, де Україна зазвичай має "плюси" через надання послуг, в першу чергу, транспортування нафти і газу. Ще одна стаття, що впливає на зменшення дефіциту – в Україну ідуть трансферти – зокрема, гроші заробітчан.

Але й дефіцит поточного рахунку у 2006 році склав $1,6 млрд., і у цьому році може сягнути 3 млрд. Чому ж, незважаючи на зростання дефіциту, курс лишатиметься незмінним?

Справа у тому, що в Україні немає вільного курсоутворення. У період значного зростання цін на метали та через продаж "Криворіжсталі" НБУ накопичив величезні резерви – понад $20 млрд. Таких резервів достатньо, аби без додаткових вливань фінансувати дефіцит поточного рахунку.

Проте ситуація ще дивніша – резерви Нацбанку можуть насправді зрости цього року! Це може бути спричинено приватизацією великих об'єктів, таких як "Укртелеком" чи "Одеський припортовий завод" – навіть якщо їх купить хтось з місцевих олігархів, скоріш за все, гроші він позичить закордоном. До цього можуть додатись кошти, отримані від розміщення акцій чи облігацій на світовому ринку капіталу.

Тож все чудово?

Зовсім ні. Україна вже котрий рік знаходиться у пасці умовно стабільного долара. З часу введення гривні у 1996 році офіційний курс гривня-долар якщо і коливався, то у доволі вузькому коридорі. Після ревальвації у квітні 2005 року "прив'язка" стала ще відчутнішою – якщо раніше курс змінювався хоч на копійку-дві на місяць, то за останні майже два роки він не змінився анітрохи.

Фіксований обмінний курс містить у собі одну велику проблему – неможливість адекватної відповіді на зовнішні шоки. Центральні банки зазвичай не відмовляються від фіксованого курсу у ті часи, коли він нижчий за оптимальний, надаючи перевагу нарощуванню резервів, але змушені від нього відмовитись, коли рівень резервів опускається нижче за певне значення. Саме тому у більшості випадків переходу від фіксованого до плаваючого обмінного курсу відбувається здешевлення національної валюти.

В України зараз є чудовий шанс відв'язатись від долара. Згідно з даними Світового банку, гривня є однією з найбільш недооцінених валют. Різниця між офіційним курсом та курсом, обрахованим за паритетом купівельної спроможності (тобто на основі вартості співставних споживчих кошиків) складає 70%. Це може дозволити Україні не зісковзнути на інфляційно-девальваційну спіраль, коли здешевшання гривні до інших валют стимулюватиме пришвидшення інфляції, яке в свою чергу призводить до подальшої девальвації, незважаючи на те, що у наступні декілька років в Україні буде вища інфляція, аніж у США чи ЄС.