Азаровщина лютує в бухгалтерії

Азаровщина лютує в бухгалтерії

Четвер, 22 лютого 2007, 14:57 -
Нові положення викликають подив у більшості незаангажованих аналітиків. В українську систему регулювання, всупереч закону про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні, вводиться низка нормативів, які прямо порушують засади міжнародних стандарт

Соколи Азарова взялися за "вдосконалення" національної системи стандартизації бухгалтерського обліку.

Нові положення, що затверджуються вітчизняними стандартизаторами, викликають подив в більшості незаангажованих аналітиків.

В українську систему регулювання, всупереч закону про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні, вводиться низка нормативів, які прямо порушують засади міжнародних стандартів.

Відбуваються дійсно дивні речі…

Що було

Доля української бухгалтерії в останнє десятиріччя складалася нелегко.

В 1997 році зусиллями депутатів податковий облік українських підприємств був фактично відокремлений від власне фінансового обліку.

З тих пір всередині бухгалтерій вітчизняних компаній створюються як мінімум дві системи обліку господарських операцій: бухгалтерська, що має на меті складання фінансової звітності, та фіскальна, яка спрямована виключно на задоволення податкових вимог чинного законодавства.

Відтоді між фінансовою і податковою бухгалтерією постала безодня.

З 2000 року відбулася ще одна знаменна подія – на законодавчому рівні була зафіксована норма про те, що національні положення бухгалтерського обліку не можуть суперечити міжнародним стандартам.

Таким чином, засади вітчизняного регулювання фінансової звітності підприємств були принципово гармонізовані зі стандартами, котрі наразі є обов’язковими для публічних компаній євроспільноти.

Облікові положення, які стали прийматися Мінфіном, зрозуміло, не в усьому копіювали міжнародні стандарти. Деякі національні особливості, зумовлені переважно певними традиціями в українській обліковій культурі, продовжували зберігатися.

Проте, наявність таких особливостей не призводила до прямих суперечностей з міжнародними стандартами.

Бухгалтерська звітність українських компаній, складена за національним стандартами, в цілому дотримувалась канонів, визнаних лондонським Комітетом з міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).

Тут слід відмітити важливу характеристику, притаманну ідеології МСФЗ. Ці стандарти не спрямовані на регулювання процедур обліку підприємства, вони мають на меті лише встановлення загальних правил складання публічної звітності суб’єктів господарювання.

Іншими словами, внутрішній процес (власне облік) стандартизаторам не цікавий, бо для суспільства важливим є виключно зовнішній результат (оприлюднена звітність).

Те, як саме підприємство досягне такого результату – справа самого підприємства. Так реалізується самостійність визначення облікової політики компаній, і захищаються інтереси суспільства, тобто – зовнішніх користувачів звітності.

Що сталося

Починаючи з минулого року, внаслідок змін кадрового складу, політика Міністерства фінансів радикально змінюється.

Кілька прикладів.

Скажімо, права користування земельними ділянками наказано відображати в звітності не як права, а як самі земельні ділянки.

Підприємствам, що були приватизовані в 90-х роках, дозволили відображати в складі активів розраховані за допотопними методиками віртуальні гудвіли (вартість компанії понад вартість її активів, яка пов'язана з репутацією фірми чи її унікальними перевагами ), які суворо заборонено визнавати в усьому світі.

Видатки на матеріальні заохочення працівників тепер можуть взагалі не визнаватися витратами, їх можна нараховувати за рахунок чистого прибутку, який належить власнику підприємства.

На жаль, перелік бухгалтерських "ноу-хау" мінфінівських новостандартизаторів можна продовжити.

Одним з останніх їхніх "досягнень" є запровадження (в кращих традиціях совкової бюрократії) ще однієї форми звітності – форми №7, яка вимагає від підприємств в публічному звіті докладно розкривати всі (!) різниці між податковим і бухгалтерським обліком.

Фактично бухгалтерські держфункціонери намагаються примусити українські компанії оприлюднювати дані з такої делікатної сфери, як внутрішня податкова політика, що є виключною прерогативою внутрішньокорпоративної управлінської регламентації.

Крім того, підприємствам адміністративно нав’язуються такі алгоритми ведення бухгалтерського обліку, які забезпечуватимуть найкомфортніші умови для тих, хто перевірятиме внутрішні регістри.

Мінфін замість того, щоб перейматися інтересами зовнішніх користувачів звітності (акціонерів, засновників, кредиторів, профспілок, тощо) все більше концентрується на регулюванні специфічних процедур обліку, втручаючись в внутрішньокорпоративну облікову єпархію, забезпечуючи надання максимуму фінансової інформації для держконтролерів.

Взагалі складається враження, що мінфінівська "професура" цілком свідомо намагається спинити бухгалтерську євроінтеграцію української економіки.

Тільки кому від цього буде ліпше?

Вітчизняній економіці від цього точно не покращає.

Іван Чалий, Фонд інтенсивних технологій мікроекономіки, Харків, для УП