Financial Times: Європа – у страхах, Росія – на підйомі

Четвер, 25 січня 2007, 12:46
Світ у 2007 році: незадоволений днем сьогоднішнім і не впевнений у дні завтрашньому

Європа переживає черговий напад страху з приводу майбутнього. Не дивлячись на дуже високу якість життя переважної більшості населення у країнах Євросоюзу, європейців наполегливо переслідує думка про зниження темпів розвитку їх регіону у порівнянні з іншим світом.

Повільні темпи економічного зростання, високий рівень безробіття, запеклі суперечки між керівниками ЄС з приводу пріоритетів і бюджету Євросоюзу, а також той факт, що виборці Голандії та Франції у 2005 році відмовилися від загальноєвропейської конституції – все це посилює враження, що Європа незадоволена сьогоднішнім днем і не впевнена у дні завтрашньому. Грізна присутність на виднокраї авторитарної і багатої на енергоресурси Росії, а також вражаюча динамічність у розвитку економік азіатських країн викликає тривогу у мешканців Західної Європи. Один з лідерів ділових кіл Великобританії весело жартує з цього приводу: "Китай з'їсть наш сніданок, а Індія з'їсть наш обід".

Значна кількість сторонніх спостерігачів дає не менш похмурі прогнози. Американець Уолтер Лакер (Walter Laqueur), який уже давно аналізує те, що відбувається в Європі, недавно опублікував книгу під назвою "Останні дні Європи: Зміна образу континенту" (The Last Days of Europe: The Changing Face of a Continent). На його думку, Європа приречена на занепад, що викликано зниженням народжуваності на континенті і посиленням радикалізації її мусульманського населення з числа іммігрантів.

"Через 50 років в США буде більше 400 мільйонів жителів, в той час як населення Європи буде меншим за населення Пакистану, а може навіть і Нігерії, – заявив він у своєму останньому інтерв'ю організації World Security Network, – хто буде працювати на європейських заводах та фабриках? Хто буде служити у арміях в країнах Європи – ті, кому за сорок? Ця тенденція має як політичні, так і економічні наслідки. Місце Європи у сучасному світі стає все менш визначним".

Довготривале навантаження на затишні європейські держави загального добробуту – факт цілком реальний. І все ж приводів для песимізму у 2007 році буде, вочевидь, менше. Як часто каже голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу (José Manuel Barroso), Європа справді стикається з численними серйозними проблемами, але він не хотів би обміняти ці проблеми на нічиї інші.

Поглянемо на економіку. Протягом останніх місяців економічні показники єврозони дивують спостерігачів своїм покращенням. Як було відмічено у останній доповіді Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) по єврозоні, з'явились обнадійливі ознаки того, що економічний підйом набуває все більш широкого базису, оскільки до нього приєднується все більше і більше учасників. Вперше з 2001 року рівень безробіття спустився нижче відмітки у 8 відсотків.

ОЕСР сьогодні прогнозує для єврозони на 2007 та 2008 роки темпи економічного розвитку у 2,25 відсотки. Звичайно, це доволі скромний показник, порівняно з іншии регіонами світу, хоча, якщо оцінювати його у розрахунку на душу населення, розрив буде не настільки значним. ОЕСР неодноразово пояснювала, як єврозона може збільшити ці темпи розвитку. Вона заявляє, що сьогодні на порядку денному стоять питання створення більш гнучких та рухливих ринків робочої сили, більш конкурентноспроможних ринків продукції, а також більш інтегрованих фінансових ринків. Сьогоднішнє оздоровлення також дає чудову можливість багатьом країнам, в першу чергу, Італії, Франції та Німеччині, для встановлення контролю над роздутим державним фінансуванням.

Намітити необхідні реформи доволі просто. Набагато складніше їх реалізувати. Уряди європейської економічної зони один за одним зазнають поразки у справі їх активного здійснення. Виборці ж, пристрасні прихильники протекціоністської моделі соціального устрою Європи, часто виступають проти навіть найбільш помірних змін у тому, що вони вважають своїм невід'ємним правом на соціальне забезпечення. Достатньо згадати ті минулорічні заворушення, з якими зіткнувся уряд Франції, коли намагався ввести більш гнучкий контракт першого найму для молодих працівників. Під тиском масових протестів студентів та профсоюзів президент Жак Ширак був вимушений відкрито заявити, що ніколи не застосує той закон, який він щойно видав.

Однак політичний розклад європейських сил у Великобританії та Франції в цьому році помітно зміниться. Для запобігання неочікуваних поворотів подій Єлісейський палац після 12-літнього перебування при владі (значною мірою, безрезультатного) залишить Жак Ширак. Зовсім не ясно, хто прийде йому на зміну, однак немає сумнівів у тому, що новий президент зіткнеться з потужними вимогами виборців щодо економічних та соціальних змін. У своїй недавно підготовленій аналітичній записці економіст з компанії Morgan Stanley Ерік Чейні (Eric Chaney), що спеціалізується на Європі, відмітив, що головне для кандидатів на пост президента Франції – це сказати електорату правду і отримати мандат виборців на здійснення змін. "Якщо, як це було у 1981, 1988, 1995 та 2002 роках, кандидати будуть розповідати виборцям казки, історія повториться: реформи будуть, як і раніше, просуватися вперед зі швидкістю равлика, в той час як весь світ розвивається прискореними темпами", – написав він.

Париж дуже уважно слідкує за розвитком економічних подій на іншому березі Рейну, де болючі реформи Німеччини починають приносити деякі плоди. Часто заради успішного здійснення реформ потрібна єдність дій. Прихід до влади у Франції нового, більш енергійного президента, націленого на подолання структурних недоліків країни, може дати поштовх канцлеру Німеччини Ангелі Меркель та прем'єр-міністру Італії Романо Проді у пришвидшенні темпів реформ у своїх країнах.

Не слід недооцінювати труднощі здійснення таких реформ. Але так само нерозумно відмовлятися від усіх надій на їхню реалізацію. Європейські держави – господарі своєї долі, і при цьому не має значення те, що вкрай спокусливо списувати всі національні біди на деперсоніфіковані сили глобалізації. Тим часом, по всій Європі швидкими темпами іде перебудова приватного сектору, хоча реформи державного сектору плетуться далеко позаду. Корпоративна Європа переживає свою власну революцію, оскільки компанії стикаються з усе більш жорсткою світовою конкуренцією, більшим тиском з боку інвесторів, і все частіше переходять від банківського на кредитне фінансування. Найбільші компанії Європи доводять свою здатність процвітати у глобалізованій економіці. Тепер і європейським урядам час почати реагувати на сигнали, що їм надсилаються.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!