Навіщо "Регіонам" Нацбанк?

П'ятниця, 19 січня 2007, 12:59
Залишилося так небагато державних інституцій, які ще не взяли під контроль соціалістично-голубі коаліціянти. Серед них сяє яскравою зіркою Національний банк України.

Антикризова коаліція, підтримана блоком Юлії Тимошенко, переможно ступає політичними сходами. "Ні" – хаосу, "ні" – безладдю. Чесно і відкрито ухвалюються рішення щодо контролю за державними банками, чесно і відкрито заявляється про необхідність "взяти за вим'я" Національний банк.

Згадуються слова ще (відносно) молодого Віктора Ющенка, який колись у 90-х, виступав перед Верховною Радою з проектом Закону про Національний банк:

"Рада директорів Національного банку через відповідні монетарні інструменти забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, основні засади якої розробляються Радою Банку – вищим консультативним органом банку – і цілком узгоджуються з основними прогнозними макропоказниками економічного і соціального розвитку країни."

Не знав Віктор Андрійович, що колегіальність цього органу через десятиліття може зіграти саме з ним злий жарт. Саме принцип колегіальності допоможе агентам впливу Партії Регіонів проникнути у ледве не останній потужний компонент української держави, на який президент ще має вплив.

Нові важелі

Отже, на що насамперед може впливати Рада НБУ після ротації згідно з прогресивним Законом про НБУ?

По-перше, Рада НБУ безпосередньо затверджує та подає Верховній Раді та Кабінету міністрів кошторис доходів та витрат Національного банку. Відомо, що саме той, хто розподіляє фінанси, "насолоджується приємною музикою". Наступний термін подання кошторису – 1 вересня 2007 року. Ще далеко. Але ж можна переглянути діючий…

А це може означати, наприклад, додаткові витрати на апарат Ради НБУ, чи купівлю декількох представницьких авто. Або, навпаки, можна зменшити оплату праці рядовим співробітникам. Поле діяльності тут практично безмежне.

По-друге, Рада затверджує основні засади грошово-кредитної політики, що є на сьогоднішній день єдиним дієвим плановим документом у роботі Національного банку. І єдиним документом, за виконання якого можуть спитати як з правління НБУ в цілому, так і з Голови НБУ персонально.

А минулого року саме основні засади нікому було затвердити. Тобто сам документ було розроблено, а от ухвалити його так ніхто і не спромігся – повноваження старого складу Ради якраз закінчилися. Виходячи з цього, можна сказати, що формально у НБУ зараз немає головного документу, який накладає відповідальність на його керівництво.

Тому, логічно було б саме із затвердження цих засад розпочати роботу новим членам Ради НБУ.

По-третє, Рада НБУ вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах

розроблених Основних засад грошово-кредитної політики за самими різнобічними напрямами – починаючи з курсоутворення і аж до питань регулювання банківської системи.

І нарешті, як сказано у законі про НБУ, "у разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій."

Як бачимо, реального безпосереднього втручання в оперативну діяльність Раді НБУ Закон не дозволяє. Але хіба це може зупинити завзятих борців за стабільність та справедливість із "антикризової" коаліції?

Недосвідчений європеєць міг би заперечити, мовляв, члени Ради НБУ від коаліції – це насамперед фахівці в банківській справі, а вже потім представники якоїсь політичної сили. Тому, піклуючись про свою репутацію, вони не будуть голосувати всупереч здоровому глузду.

Але з огляду на особливості української фінансово-політичної еліти, це твердження на теренах України може не спрацювати. Вітчизняні бізнесмени зазвичай не люблять бути у опозиції до реальної влади. Тому, незважаючи на професійну репутацію, представники Кабміну та парламенту будуть слухняно відстоювати інтереси сил, які привели їх до Ради НБУ.

Також в такій ситуації можна навіть допускати голосування члена Ради – представника Президента проти волі власне Президента, оскільки останній вже втратив значну частку своїх владних повноважень.

Тож всі голосуватимуть, як треба певним політичним силам.

Чим корисний НБУ?

Найпершим і найважливішим питанням, яке може стати приводом для тиску на правління НБУ, стане курсоутворення та валютне регулювання. Про те, що експортноорієнтованій економіці потрібна слабка гривня, не говорив тільки лінивий.

Але навряд чи дії представників коаліції будуть такими прямолінійними. Набагато витонченішими будуть виглядати коливання валютного курсу, заздалегідь відомі представникам "великого бізнесу" та ними ж ініційовані.

А $22 млрд міжнародних резервів дозволять бізнесменам із числа "керманичів" країни відчувати себе впевненими на "курсових гірках". Тобто, користуватись грошовими запасами своїх попередників як потужним інструментом і змінювати курс так, як вигідно саме їм.

Звичайно, можливі нові господарі НБУ схвально поставляться до багаторічних пропозицій МВФ щодо переходу до гнучкого валютного курсу. Не було би щастя, як кажуть. А конкуренти, наприклад Лакшмі Міттал, не знатимуть про майбутні коливання… Але то пусте.

По-друге, Національному банкові доведеться прихильніше ставитися до проблем бюджету. Наприклад, збільшити перерахунок прибутку до державної скарбниці. Або, що вже цікавіше, "допомогти" Мінфіну виконати план із розміщення облігацій внутрішньої державної позики, коли на ринку обмаль бажаючих придбати такі цінні папери.

Купити такі облігації держпозики на первинному ринку НБУ забороняє закон. Але він може без проблем зробити це на вторинному ринку, де купить їх у якогось наближеного до "хазяїв" банку.

Таким чином, "хазяйський" банкір отримує прибуток, а Мінфін – виконаний план по внутрішніх позиках за несприятливих ринкових умов. Всі задоволені, хіба що крім пересічних громадян, чиї гривні стануть вартувати менше через інфляцію.

По-третє, не слід забувати про такий надпотужний інструмент, як банківський нагляд. Серед рівних банків можна виділити "рівніші", і в якості нагороди за відданість надавати їм, наприклад, кредити рефінансування, тобто позики, які НБУ надає комерційним банкам для підтримки їх ліквідності.

Або ж наділити "свої" фінустанови правом уповноважених, тобто надати їм право надавати різним органам влади банківські послуги, які, звісно, оплачуються із держбюджету.

А непоступливих навпаки сіпати виїзними та безвиїзними перевіркам. Чи навіть, поспілкувавшись із "своїми" податківцями, і зовсім закривати. Головне, що технології давно продумані і лише чекають "сигналу".

По-четверте, в управлінні НБУ перебувають колосальні ресурси, десятки будівель у історичних частинах міст, декілька потужних підприємств. Наприклад, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, учбові заклади тощо.

На співпраці з ними посадовці можуть отримати неабиякі прибутки. Адже хазяйська рука знайде, де себе прикласти.

Звичайно, "атракціон небаченої  щедрості" при чинному Голові НБУ абсолютно неприпустимий. Володимир Стельмах має авторитет та власний погляд на економічну самостійність центрального банку і спокійно хазяйнувати не дасть. Так що можна очікувати, що перший удар може бути саме по ньому.

Втім, для повного контролю над НБУ необхідно також посадити "своїх" на ключові посади членів правління Нацбанку – від директора монетарного департаменту до керівника служби банківського нагляду.

Звичайно, змальоване вище – найпесимістичніший сценарій, і поки що зарано панікувати. НБУ зараз має імідж згуртованої команди, яку не так просто примусити до непопулярних кроків.

Але з іншого боку барикад чатує не менш згуртована команда, підкріплена майже абсолютною законодавчою владою.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!