ІСД влаштував росіянам "рейкову війну"

Понеділок, 23 жовтня 2006, 23:57

Простий комерційний торг між продавцями та покупцями залізної руди перетворився на бойові дії. Протистояння між металургами та гірняками сягнуло на минулому тижні, мабуть найвищої точки в історії України. Крім всього, у конфлікті проявилося геополітичне суперництво між вітчизняним та російським бізнесом.

Сила народу

Коли капіталісти не змогли домовитися, свої зовсім не дипломатичні аргументи продемонстрував пролетаріат. В найкращих традиціях партизанської війни організовані загони робітників взяли під свій контроль залізничне сполучення, паралізувавши транспортні комунікації суперника.

Трапилось це після того, як переговори між власником Алчевського металургійного комбінату корпорацією "Індустріальний союз Донбасу" та компанією "Смарт-групп", якій належить Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, стосовно цін на залізорудну сировину зайшли у глухий кут.

В цій ситуації ІСД показав, що вони не просто корпорація інтелігентних українофілів, що вони пам'ятають ще 90-ті – часи безкомпромісної силової боротьби за матеріальні цінності.

Ввечері 18 жовтня декілька сотень робітників Алчевського меткомбінату (АМК), що належить ІСД, прибули в автобусах до Макіївського металургійного заводу, підконтрольного російській "Смарт-групп".

Як повідомили на заводі, частина цих людей блокувала залізничні колії, по яких відбувається перевезення вантажів у напрямку: "ЗАТ "Макіївський металургійний завод" − ЗАО "Макіївкокс" − парк "Східне відправлення" ст. Ясинувата − район переїзду "1119 км".

Загалом під’їзні шляхи до Макіївського металургійного заводу були заблоковані протягом 17 годин. Принаймні частково силова акція була успішною – "СмартГруп" повернулася за стіл переговорів.

Тобто, приблизно в полудень 19 жовтня блокування було зняте, як тільки з’явилася інформація, що власники з обох сторін вирішили поновити переговори.

Поки що незрозуміло, чи будуть результативними переговори на цей раз. Запаси залізної руди на АМК на понеділок, 23 жовтня, складали приблизно добову норму − 3 тис. т концентрату і 3 тис. т аглоруди. Тобто і зараз комбінат працює фактично з коліс, під загрозою зупинки, маючи не більше ніж добовий запас сировини.

Губит людей не пиво, губит людей руда

Причина конфлікту – власники рудодобувних підприємств, "Смарт-групп", як і інші їхні колеги по ринку, намагаються підвищити ціну на залізорудний концентрат приблизно на $7 за 1 тону − до $57 (за іншими даними до $60). Власники металургійних підприємств – звісно, проти.

Обидві сторони пояснюють свою позицію тим, що собівартість виробництва у них останнім часом значно виросла та посилаються на ринкову кон’юнктуру.

Відповідно, металлурги звинувачують іншу сторону в зловживанні монопольним становищем, а виробники сировини своїх контрагентів − у бажанні заробити "надприбутки" за чужий рахунок.

Так, свої дії робітники Алчевського металургійного комбінату пояснювали протестом проти різкого підвищення ціни на залізорудну сировину.

Через те, що власники з двох боків не змогли дійти згоди стосовно ціни на жовтень, керівництву АМК прийшлося розпочати позапланові ремонти на двох з трьох доменних печах.

В компанії "Смарт-групп" одразу заявили, що вважають некоректним використовувати робітників для вирішення суто господарських спорів. Тим більше, перешкоджати діяльності Макіївського металургійного заводу, який ще декілька років тому стояв перед загрозою ліквідації.

Сировинний голод

Немає ніяких гарантій, що подібні конфлікти не будуть виникати у майбутньому. Українські металургійні компанії, що з різних “історичних" причин не змогли включити в свій виробничий ланцюжок власний гірничо-збагачувальний комбінат чи залізорудну шахту, перебувають в цій суперечці не в найкращій диспозиції.

Вітчизняні ГЗК підвищують ціна, а за кордоном купувати сировину буде іще дорожче. Тонна концентрату на російському ринку коштує близько $80 (порівняно з українськими $55-60), а сюди слід додати ще й вартість транспортування.

"Російський ринок уже розподілений між споживачами, і в нього вклинитися дуже важко, − сказав заступник начальника відділу сировини і палива АМК Олег Оржельський. − Там всі також планують своє виробництво, і знайти такі великі обсяги (біля 300 тис.т. в місяць), непросто".

Імпортувати руду з Бразилії чи Австралії технічно можливо (українські порти здатні приймати судна дедвейтом приблизно 70-100 тис.т), проте це не завжди економічно вигідно.

Ця вигода залежить від глибини дна біля порту: чим вона більша, тим більші судна можуть заходити в гавань, і тим менше прийдеться витрачати на фрахт.

Українські порти тільки зараз починають проводити днопоглиблювальні роботи. Більше того, для підписання контракту і перевезення в Україну австралійської чи бразильської руди знадобиться час, якого в даному випадку обмаль.

Пікантності в ситуації додає той факт, що коли такі проекти будуть реалізовані в портах, експерти очікують стрімкий прихід в Україну "великої трійки" − трьох компаній, які контролюють понад 70% світового ринку залізорудної сировини транснаціональних компаній CVRD, Rio Tinto та BHP Billiton.

У цьому звісно не зацікавлені ні українські, ні російські сировинні компанії, оскільки "велика трійка" здатна скласти потужну конкуренцію будь-кому.

Отже, на даний момент у сторін немає іншого виходу як сідати за стіл і домовлятися. Аналогічні переговори продовжують власники Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, які також ще не узгодили з поставниками нову ціну на концентрат на жовтень.

Депутат Сергій Матвієнков, колишній заступник голови правління ММК ім. Ілліча стверджує, що рударі хочуть працювати більше ніж із 250%-ю рентабельністю. "Бардак повний! Україна має 5% світових запасів залізорудної сировини, і при цьому ходиш з протягненою рукою!", − каже народний депутат.

За його словами, ММК готовий був би піти на поступки, якби була іншою ціна газу.

Стосовно ММК ім. Ілліча, на Інгулецькому ГЗК – поставнику руди на ММК – згадують, що в цьому році середньомісячна заборгованість металургійного комбінату збільшилась майже вдвічі − з 38 млн. грн. до приблизно 79 млн. грн.

І доводять, що підвищення ціни на залізорудну сировину відбувається в залежності від ціни на металопродукцію, однак більш низькими темпами.

Як значиться в документах, які ГЗК надав Антимонопольному комітету України, перевищення ціни вітчизняного гарячекатаного прокату (на умовах FOB) над ціною концентрату, що поставляється на внутрішній ринок в минулому році складало біля 1835 грн. за тону. А з квітня цього року − стабільно 2000-2500 грн.

"Це означає, що прибуток, який отримує український гірничо-металургійний комплекс, розподіляється нерівномірно, і від зростання світових цін більш виграють мет комбінати, і менше − ГЗК (хоча у цілому світі протилежна тенденція", − вважають рударі.

Спраглих - багато

В Україні, крім Маріупольського та Алчевського меткомбінатів, є ще два підприємства, що не забезпеченні "корпоративною" сировиною.

Це "Запоріжсталь", який належить зараз групі Шифрина-Шнайдера, компаніям, близьким до менеджменту комбінату та зараз у зовсім невеликій долі киянам Василю Хмельницькому і Андрію Іванову. А також - Дніпропетровський металургійний комбінат імені Дзержинського, що також відноситься до сфери ІСД.

З іншого боку, є ряд залізорудних активів, власники яких майже позбавлені металургійних підприємств. Крім згадуваного вже Інгулецького ГЗК, в цю когорту входять Південний ГЗК, "Суха Балка", Криворізький залізорудний комбінат (переважно група "Приват"), Полтавський ГЗК (група “Фінанси та кредит").

До цієї патової ситуації в структурі власності в ГМК призвела приватизаційна політика ери Леоніда Кучми, який таким чином намагався усіх олігархів тримати на рівній відстані від себе і не дозволяв їм занадто сильно зміцнюватися.

Тільки Ринату Ахметову вдалося зібрати вертикально-інтегровану компанію, яка сама себе забезпечує як рудою, так і коксом. Ще одним аналогічним прикладом автономності є колишня “Криворіжсталь", яку придбали в 2005 г. індуси.

Прихід в Україну міжнародних гравців із сильним апетитом – Mittal Steel (до назви компанії не так давно стали додавати Arcelor), "Северсталі", - мало взагалі зблизити між собою металургійні групи, але поки що цього не відбувається – принаймні, по вертикалі.

На думку експертів, цінова війна, які зараз відбувається може бути прелюдією до такого об’єднавчого процесу. Але питання, хто буде покупцем, а хто продавцем, залишається відкритим.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!