ІСД довго ходив кругами навколо Ющенка.

Вони зайняли нішу зразково-показової корпорації, яка має бути ідеальним партнером у випадку, коли влада захоче вступити в шлюб із бізнесом: спонсорство національних проектів, західні кредити, і модернізація енергозбереження, і т.п., і т.д.

Звичайно, це була тільки маска. Приміром, з прозорістю фінансових потоків ІСД не так все гарно, як у деяких її конкурентів.

Але насправді всі жести Гайдука і Тарути чітко демонстрували Ющенку, що вони здатні розуміти його, і що це – лиш невелика частина того, що вони можуть зробити для президента, якщо той…

Можливо, ця зразковість-показовість була тим випадком, коли претендентом, який хоче більше всіх, нехтують. Обійми ІСД, підкреслено відкриті для Ющенка, відлякували.

Десь у районі виборів березня 2006-го року терпець у ІСД частково урвався. Принаймні, відомо, що фінансовий струмок, який живив різні гуманітарні проекти "під патронатом", почав стрімко згасати.

Вибори й нова редакція Конституції призвели до стрімкого падіння курсу акцій президента, що поставило під сумнів доцільність інвестування цілком реальних коштів у підтримку гарних відносин з ним.

Після того, як до влади прийшов уряд на чолі з Януковичем, і переділ портфелів у виконавчій владі було завершено, політична еліта України опинилася на своєрідному старті. Стало зрозуміло, що попереду – довгий марафон боротьби за владу, що називається, "в окопах".

Ця ситуація унікальна: є реальна можливість того, що правила гри та політичний пейзаж у найближчі декілька років будуть відносно незмінними, і виграє той, хто буде мати чітку стратегію дій на багато кроків уперед.

Схоже, що Ющенко це зрозумів, і почав шукати інтелектуалів. Проблема лиш у тому, що інтелектуалів з так би мовити чистою кредитною історією в Україні небагато.

Приклад - призначення Арсенія Яценюка в секретаріат. З одного боку, він проявив себе ефективно при подоланні банківської кризи під час подій 2004-го року, з іншого, його дії на цьому посту викликають серйозну підозру щодо корупції.

Аналогічна ситуація повторюється і з Гайдуком. Усі, хто знають Віталія Анатолійовича, розсипаються в компліментах з приводу його інтелектуальних здібностей.

Але є підстави вважати, що ці здібності використовувались не тільки для більш ефективного державного управління, але і для розбудови цілком приватного бізнесу ІСД.

Що ж стосується інтелектуальних преференцій Гайдука, то можна прогнозувати, що як голова Радбезу він здатен запропонувати президентові стратегію побудови безпеки держави у сфері енергетики.

Це стосується, в першу чергу, трьох основних задач (над деякими він працював, коли ще був в уряді Януковича).

Перша – це стратегія в газовій сфері.

Від Гайдука можна почути багато критики відносно існуючих схем поставки газу в Україну.

Звичайно, президент не міг не поставити йому умову не чіпати теперішню систему, яка базується на компанії "РосУкрЕнерго", оскільки Ющенко, вільно чи невільно, став її співавтором.

Але якщо прем'єр Янукович і міністр палива та енергетики Юрій Бойко дещо модернізують існуючу схему газових контрактів, особливо якщо домовляться з іноземними партнерами про нові ціні, то в очах електорату саме вони стануть авторами "нового газового порядку".

Відповідно, тоді в хід піде Гайдук з його надзвичайною ерудованістю в питаннях "голубого палива" та національних інтересів.

Він може виступити кваліфікованим критиком дій уряду, знайде слабину в позиції Бойка-Януковича, і зможе дати команді президента достатньо аргументів для того, щоб вчиняти політичний тиск на своїх опонентів.

Не виключено, що в цьому лідерство в критиці існуючих газових схем буде відібрано у Юлії Тимошенко, для якої ця тема – одна з найулюбленіших.

Друга "рідна" сфера для Гайдука – це ринок електроенергії.

У нового глави РНБО є бачення того, яке місце має займати Україна в поставках електричної енергії в Європу, і яким чином у цій сфері слід обмежувати конкуренцію з боку Росії.

Зокрема, Гайдук виступає за те, щоб не створювати для РАО ЄЕС, монопольного виробника електроенергії в Росії, додаткових каналів для експорту електроенергії в Європу.

Нинішній уряд же, схоже, йде дещо іншим шляхом – наприклад, державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", яке експортує українську електроенергію в країни ЄС і Молдову, й російська "Інтер РАО" – експортер російської електроенергії - розглядають можливість створення спільного підприємства. Хоча поки що йде мова лише про відновлення лінії 750 кв "Південно-Українська АЕС - Ісакча- Варна".

Третє улюблене питання Гайдука – це розвиток проекту Одеса-Броди.

На відміну від нього, нинішній міністр палива та енергетики вважає Одесу-Броди малоперспективним проектом. Тому можна очікувати критики з боку Радбезу на недостатні зусилля Мінпаливенерго з приводу реалізації проекту нафтогону.

Загалом, прихід Гайдука підніме загальний тонус інтелектуального життя в урядових сферах. Віталій Анатолійович – великий поціновувач сфери ідеального, він навіть має свій невеликий дослідницький центр – Фонд підтримки прогресивних реформ.

Звичайно, цей центр на 90% працює на обслуговування політичних та піарівських потреб, проте допомагає своєму спонсору підтримувати високий рівень володіння риторикою в сфері національних інтересів.

Тому мало хто із нинішнього напівграмотного уряду зможе відкрито дискутувати з цих питань з Гайдуком.

Таким чином, Ющенко, розуміючи, що у нинішнього Кабміну є багато можливостей, але немає стратегії розвитку країни, залучив до бою важку артилерію. Ціль призначення Гайдука - здобути перевагу в сфері стратегічних ініціатив, з метою здобуття інтелектуальної переваги над суперником.