Вільноконвертована національна ідея

Вівторок, 24 січня 2006, 16:54

В той час, як найбіліші країни світу потерпають від відсутності сенсу їх існування, Україні доля приготувала черговий подарунок. Це - мобілізаційна ідея для України, яка полягає у досягненні енергетичної незалежності України.

США намагаються силою насаджувати демократію у країнах, багатих на нафту. Путін в черговий раз проголошує новий порядок денний в Росії - раніше це були боротьба з тероризмом, потім - подвоєння ВВП, а зараз створення "енергетичної наддержави"…

А Україні і думати не потрібно над тим, чим зайнятися, аби зберегти свою ідентичність.

Все вже ясно: "Енергоефективність".

Ця ідея зрозуміла всім.

Її оформлення - чудесний збіг обставин. Дві кризи – нафтова та газова – зробили проблемі енергетичної незалежності прекрасний розголос краще за будь-які пропагандистські кампаній. Практично кожен громадянин України (якщо тільки він не сліпоглухонімий) погодиться з необхідністю посилювати безпеку країни саме у цій галузі.

Ця ідея об'єднує, а не розділяє.

І житель Заходу, котрий не полюбляє мешканців Кремля, і громадянин зі Сходу України, котрий ототожнює свою долю з долею великих виробництв свого регіону, погодяться із тією думкою, що енергетична незалежність – саме те, до чого варто прагнути.

Ця ідея надзвичайно модернова.

Зараз світ переймається проблемами енергоносіїв. Україна завжди відставала від світової моди. Проте зараз українці мають шанс чи не вперше адекватно реагувати на нові цивілізаційні виклики.

Крім того, концепція енергетичної незалежності та споріднені з нею ідеї – сталий розвиток, енергозбереження – створюють новий критерій для вимірювання суспільного прогресу. Бо що є таким критерієм зараз?

Нав'язана тенденційна ідея зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), яке чомусь став синонімом прогресу. Проте одномірний показник ВВП сам по собі анічогісінько не значить, оскільки не показує, як розподіляються блага в суспільстві, і яка вартість зростання ВВП в термінах ресурсів, тобто екології.

Енергоефективність – альтернативний спосіб вимірювати прогрес країни. На державному рівні будь-який економічний проект має оцінюватися на предмет того, наскільки він вплине на ефективність використання енергоресурсів країни.

Така концепція не нова. В Європі зараз також шукають альтернативні критерії оцінки соціально-економічного прогресу, такі, як чистота води, чи обсяги шкідливих викидів у повітря.

На додачу, звільнення від залежності від енергоносіїв як загальнонаціональна мета має подіяти оздоровлююче на українське суспільство. Власники великих підприємств нарешті займуться тим, чим їм належить займатися – інвестиціями у розвиток свого бізнесу. У них не буде менше часу на політику, на знаходження корупційних стежок до кабінетів чиновників.

Нарешті, з'явиться масовий попит на таланти українських вчених. Технології енергозбереження дають інженерам та винахідникам надзвичайно плодюче поле для творчості. Нарешті прибутки від експорту металів, хімії та машин потраплять не тільки у офшори, партійні каси чи кишені "кришувальників" від влади, - а тим, хто виробляє інноваційні продукти.

Сектор, що експортує, нарешті перестане бути ментальною та економічною "державою в державі", і обросте міцними економічними зв'язками з місцевим середнім та малим бізнесом.

Проте реальність в Україні занадто цинічна, щоб дозволити собі довго малювати такі красиві картини.

Є достатньо способів, як Україна може проґавити сприятливий момент і не піти шляхом енергозбереження та диверсифікації споживання енергоносіїв.

1. Вже зараз є потуги окремих бізнес-груп до вимагання у держави пільг, у зв'язку з подорожчанням енергоресурсів. Дайте пільгові кредити на енергозбереження, дайте податкові преференції, дайте низькі тарифи на послуги держмонополій – бо у нас подорожчав газ.

Так приблизно розмовляють бізнесмени, які роками набивали свої офшори сотнями мільйонів доларів. Якщо їх голос буде почуто керівництвом країни (а це цілком можливо при нинішньому непрозорому стилі управління), то держава компенсує їм підвищення вартості енергоносіїв, і можливо, іще навіть доплатить.

Іншими словами, ідея енергозбереження може стати іще одним бізнес-планом промислових лобістів, ще одним прикриттям паразитування на тілі держави. Адже для вітчизняних бізнесменів значно дешевше підкупити чиновників та замилити очі громадськості, ніж вкладати кошти у недешеве нове обладнання.

2. Україна, зусиллями тих же галузевих лобістів, може піти по шляху вкладання коштів не у енергоекономні виробництва, а у диверсифікацію енергоспоживання. В цілому, ним теж потрібно займатися.

Але без перекосів, якими можуть стати підвищені вкладення ресурсів держави (у широкому розумінні цього слова – податкових пільг, кредитів, зусиль урядовців) у розвиток вугільної та атомної індустрії, як альтернативи газу та нафті.

Іншим перекосом може бути захоплення зовнішніми диверсифікаційними проектами – такими, газо- і нафтопроводи із Середньої Азії (будівництво цих транспортних магістралей – клондайк для вітчизняних трубників).

За цими цікавими і безумовно потрібними речами може загубитись інша ідея – зменшення енергоспоживання всередині держави. Але ігнорування енергозатратності української економіки історія не пробачить.

3. Про цю проблему можуть взагалі елементарно забути через півроку. Якщо Україна зможе розв'язати свої сьогоднішні енергетичні проблеми, якщо з Росією вдасться створити сприятливу для України договірну базу з поставок вуглеводнів (замість тієї напівусної угоди, що існує зараз), саме так і станеться.

Насправді, ціна у 95 доларів на найближчі 5 років – це надзвичайно великий подарунок для української промисловості. Як результат, проблеми модернізації у більшості підприємств відійдуть на другий план. І можна буде спостерігати, як у вітчизняного бізнесу і урядовців дуже швидко розвинеться склероз стосовно питань енергоефективності.

Якщо хтось цікавиться рецептом, який дасть змогу уникнути пунктів з першого по третій, то ось він: держава має ані пальцем не ворушити для того, щоб допомагати бізнесу підвищувати енергоефективність, а також поступово відмовитися від субсидування цін на газ (зараз, навіть для промисловості ціна на газ є заниженою, оскільки Нафтогаз використовує свої надприбутки від транзиту "голубого палива" у Європу, щоб штучно занижувати ціни на внутрішньому ринку).

Ніяких пільг, ніяких кредитів за державний кошт, ні низьких тарифів – бізнес має достатньо ресурсів, щоб вирішити цю виключно бізнесову задачу. Чим суворіше буде ставитися держава до своїх промисловців, не даючи їм сумнівних благ (яким, безумовно, є дешевий газ), тим більше буде впевненість бізнесменів у необхідності кинути всі сили у реконструкцію своїх виробництв.

Парадоксально, але це факт української реальності – зараз, щоб владі досягнути результату , потрібно кинути всі сили на те, щоб утриматися від будь-яких дій.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!