Отже, "Криворіжсталь" було продано за ціну майже вдвічі більшу, ніж очікувано. Несподівано на неповоротку і слабовільну державну машину, якою правлять лукаві чиновники, майже в буквальному розумінні з неба упали "зайвих" 2 млрд. доларів.

Гроші – річ не тільки корисна. У деяких випадках вони можуть зашкодити. Тому поки що зарано радіти індійським $4,8 млрд., що невдовзі мають потрапити на рахунки до Нацбанку.

Нагадаємо, що ми живемо у країні, якій бракує осмисленості. В Україні немає осмисленої програми розвитку, яка б дозволяла суспільству слідкувати за діями влади – а чи власне відповідають вони вимогам виживання держави.

У країні немає пасіонарних лідерів, які здатні мислити і приймати рішення самостійно. В країні немає навіть достатньо великої групи громадян зі спільними усвідомленими потребами, які здатні відкрито вимагати від усього суспільства слідувати тій чи іншій політиці.

Тому є великий ризик того, що Україна виявиться у ситуації тінейджера, якому перепала значна сума грошей: цілком вірогідно, що ці кошти підуть не на користь їх власнику: адже у великих містах стільки спокус... (Проте, проводити аналогію з Андрієм Ющенком тут було б не зовсім доречно, оскільки $2 млрд. в масштабах країни на поняття "розкіш" не тягнуть).

Можна вже констатувати, що такий приватизаційний успіх розпалив приватизаційні апетити можновладців – починаючи від президента і закінчуючи клерками у Фонді держмайна.

Вони, як у лихоманці, почали марити майбутніми доходами від продажу народної власності. Вони вже бачать, як всі їх службові та політичні проблеми тануть під променями від золота (скоріш за все, іноземного), яке потече у обмін на заводи і фабрики.

НАЙКРАЩІ СТАТТІ

Андрій Ющенко – син Бога? Частина 5 Ющенко виконав обіцянку Майдану з мітталом у серці Рибачук очікує свого звільнення?

І значною мірою їм буде байдуже, що ці кошти можуть незабаром щезнути – наприклад, їх з'їсть інфляція. Або вони втечуть назад за кордон у обмін на іноземні товари та послуги, які вітчизняні підприємці просто нездатні виробити з конкурентною собівартістю – оскільки їм заважає недосконале регуляторне середовище.

Загалом, є декілька варіантів можливої нелегкої долі, що чекає на приватизаційні надприбутки держави:

1) Варіант "Янукович повертається", тобто пряме фінансування соціальних видатків.

Найгірший шлях, який можна зараз придумати. Економіка зараз і так хвора на надмірну інфляцію, і якщо цей процес навіть незначним чином підштовхнути, то він набере обертів і набуде самопідтримуючого характеру.

Крім того, у політичному сенсі це буде процес деструктивний. Даючи більше подачок, влада збагатиться прихильниками, скажімо так, не найкращих за моральними та інтелектуальними параметрами. Адже кожна мисляча людина розуміє, що продати підприємство і підвищити зарплати і пенсії – це надзвичайно дешева, а інколи і зовсім шкідлива економічна політика.

До речі, виплата цих же грошей як компенсацію за втрачені вклади в Ощадбанку – технічно те ж саме, що і дати ці гроші через підвищені соціальні виплати.

2) Варіант "Імені покійного Кирпи", тобто збільшення державних інвестиційних видатків.

В теорії, вкладення державних грошей, приміром, у інфраструктуру – будівництво доріг, і т.п. – має справити довготерміновий позитивний ефект на економіку, і навіть сприятиме зниженню цін, за рахунок зменшення вартості транспортування.

Проте на практиці у цього варіанту є два недоліки.

Один – об'єктивний: будуючи ті ж дороги, держава також тратить гроші, "вкидає" їх у економіку, а отже, стимулює інфляцію.

Другий недолік суб'єктивний, він же головний. Не маючи прозорої системи влади, а також механізмів контролю за державними підприємствами, неможливо забезпечити ефективність державних витрат. Іншими словами – розкрадуть.

Так, як іноді крали при Кирпі – більше половини вартості контракту – зараз, звичайно, буде красти важко. Але про те, що відсотків 30% підуть у кишеню найбільш спритним чиновникам і їх колегам-бізнесменам, можна зараз бути певним.

Той же Мінтранс, на жаль, залишається зараз одним із найбільших осередків корупції у державній владі, подібні проблеми характерні і для "Нафтогазу", Мінпромполітики, Мінохорони здоров'я і т.п. "Помаранчева революція" не змінила аксіому "Державні видатки – це завжди крадійство".

3) Варіант "Імені Пинзеника". Погасити зовнішні борги.

Нагадаємо, що зараз зовнішній борг України – близько $8,5 млрд. Значну частину цих коштів можна повернути кредиторам достроково. Переваг декілька. Можна зекономити на відсотках, які не потрібно буде сплачувати (а це сотні мільйонів доларів). Також, витрачені таким чином кошти буде виведено з країни, і вони не будуть спричиняти інфляційний тиск на економіку.

Варіант не найгірший, проте тут є застереження. У бюджетах майбутніх років вивільняться кошти, які в іншому разі було б виділено на обслуговування державного боргу України.

Тобто це не є глобальним вирішенням питання – що робити з несподіваними приватизаційними грошима. Просто відповідь на нього доведеться давати упродовж формування держбюджетів наступних років, і при цьому можливі варіанти номер 1 та 2.

4) Варіант "Оптимальний" (по суті, це продовження попереднього).

Зокрема, за рахунок коштів, що вивільнилися від дострокового погашення державного боргу, знизити податкове навантаження на малий бізнес. Тобто зменшити розмір або навіть скасувати певні обов'язкові платежі – податки, збори за ліцензії – які платить малий та середній бізнес.

Тут головний акцент – зменшити видатки самих підприємців на адміністрування податків, оскільки сама необхідність займатися податками – це вже велика проблема для підприємців, яка без користі для будь-кого забирає у них час і сили.

На жаль, певна комбінація варіантів 1 та 2 – зараз якраз найвірогідніший сценарій. Адже Ющенко вже заявляє, що кошти від приватизації "Криворіжсталі" підуть на якісь програми розвитку. Буде нібито започатковано низку проектів з "модернізації житлово-комунального господарства, підтримки села, розвитку високих технологій і підтримки української науки".

Які слова! Не слова – музика! Можна не сумніватись, що "внутрішнє коло" Ющенка вже активно працює над схемами, які дозволять політично красиво і економічно безболісно позбавити український народ проблем із витратою приватизаційних мільярдів.

По суті, проект номер 2 означатиме, що "епіцентр дерибану" - місце, де корумповані чиновники і ті, хто їх підкупає, будуть отримувати найбільший зиск - зміститься. Від приватизаційних конкурсів, як це було при Кучмі, воно перейде до етапу витрат державних грошей.

Тобто продавати будуть красиво, чесно і прозоро, а от витрачати – як завжди.