Нікопольське протистояння. Фінал?

Понеділок, 29 серпня 2005, 16:22

Про те, що відбувається на Нікопольському заводі феросплавів, уже можна знімати повноцінний вітчизняний серіал. Майже півроку йде запекла боротьба за найбільший завод феросплавів в Україні.

За цей час у конфлікт були втягнуті представники найрізноманітніших політичних й економічних сил, практично всі засоби масової інформації, і навіть іноземні фінансово-промислові групи. Суперечка двох вітчизняних кланів перетворилася в скандал міжнародного масштабу.

Не залежно від того, хто в остаточному підсумку переможе, головний результат цієї кампанії вже очевидний – програють абсолютно всі.

Віктор Пінчук втратив значну частину своїх активів;

"Приват" зіпсував репутацію аполітичної бізнес-групи й нажив собі ворогів у найближчому оточенні президента;

Юлія Тимошенко засвітилася в співробітництві (причому небезкорисливому) з фінансово-промисловими групами;

Петро Порошенко, виявляється, готовий дружити із чужими проти тих, з ким він ще півроку назад стояв на Майдані;

Валентина Семенюк виявила себе як непрофесійний чиновник;

президент України продемонстрував, що не здатен навести елементарний порядок хоча б у своїй команді, не кажучи вже про владу в цілому;

суди в черговий раз довели тезу про тотальну корумпованість,

а російські олігархи Вексельберг й Абрамов завдяки депутату Держдуми Віктору Ілюхіну підмочили свою репутацію в очах президента Росії Володимира Путіна. Вони, виявляється, свої бізнес-інтереси ставлять вище політичних ігор Москви.

Дісталося й самому Кремлю: завдяки тому ж Ілюхіну тепер усі знають, у чому саме полягає особливість політики РФ на пострадянському просторі.

Однак головне те, що скандал навколо НЗФ вдарив, насамперед, по іміджу України, у результаті чого потік іноземних інвестицій у вітчизняну економіку продовжує знижуватися.

Чи варто було, взагалі, новому керівництву порушувати той тендітний баланс, що склався в галузі ще за часів колишньої влади? Чи прораховувалися варіанти, коли нікопольський завод перейде у фактичне керування "Приватом"? Адже з огляду на те, що два із трьох об'єктів даної галузі Запорізький і Стахановський заводи, уже перебувають під безпосереднім контролем "Привата", НЗФ може стати останнім кроком на шляху монополізації даного сектора економіки.

Двом ФПГ в одній області тісно

Незважаючи на те, що як концерн Віктора Пінчука "Придніпров'я", так і ФПГ під умовною назвою "Приват" мають спільну малу батьківщину – Дніпропетровськ, відносини між ними завжди були натягнутими.

Коріння цих протиріч ідуть ще в початок 90-х, у часи первісного нагромадження капіталу. "Приват" досяг своєї економічної й політичної могутності багато в чому завдяки допомозі регіональних чиновників, Пінчук же користувався відкритим заступництвом екс-президента Леоніда Кучми. Маючи досить великий стартовий капітал і політичну підтримку, вони почали створювати свої бізнес-імперії, основою яких стали "Приватбанк" та "Інтерпайп".

Боголюбов, Мартинов і Коломойський починали свій бізнес винятково з банківської діяльності. До слова, цю справу їм порадив екс-глава Нацбанку Cергій Тігіпко. Вся діяльність їхньої групи спочатку була зосереджена навколо "Приватбанку".

Однак, налагодивши тісні стосунки з регіональними елітами, партнери одержали широкі можливості зайнятися іншими прибутковими видами діяльності. До числа таких у той час можна було віднести, насамперед, нафтову промисловість і гірничо-металургійний комплекс. Тут "Приват" і почав розвивати свою активну діяльність.

Віктор Пінчук у великий бізнес потрапив, як відомо, теж не без протекції. Будучи зятем президента від цивільного шлюбу, він мав куди більш ширші можливості для задоволення власних апетитів. Природно, що його також зацікавив вітчизняний ГМК. Задіявши всі свої ресурси, вони почали ділити промисловість області.

Спочатку інтереси "Привата" і Пінчука не перетиналися, але чим далі ФПГ збільшувалися, тим тісніше їм ставало в одній області.

Посварилися вони, коли справа дійшла до розподілу феросплавної галузі народного господарства. За "Приватом" завжди простежувалося бажання монополізувати якийсь сегмент ринку. Спочатку це був ринок нафтопродуктів Дніпропетровської області, потім гірничо-збагачувальна промисловість, і от ФПГ зайнялася ринком феросплавів. Багато хто з аналітиків вважають, що це цілеспрямована схема ведення бізнесу "Привата", що дозволяє одержувати в перспективі надприбутки.

Справа в тому, що "приватовці" на той час контролювали не тільки гірничо-збагачувальні комбінати, що поставляють сировину виробникам, але й два з трьох феросплавних заводів. Для повної монополії залишався один - НЗФ. Однак цього разу на шляху до монополії в "Привата" став Віктор Пінчук. Саме після того, як його структури зосередили під своїм контролем акції "Нікопольського заводу феросплавів", в Україні почалася так звана "феросплавна війна".

Кілька слів про самий предмет розбрату. ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" займає монопольне положення в Україні по виробництву електроферомарганцю й силікомарганцю. Виробничі потужності заводу дозволяють щорічно випускати понад 1,2 млн. т продукції.

Частка продукції НЗФ на світовому ринку феросплавів становить 11,5%. Основними ринками збуту є Україна, Росія, країни Євросоюзу, Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Латинської Америки, в які експортується 70% продукції НЗФ.

У 2004 р. завод збільшив обсяг виробленої продукції на 17,6% у порівнянні з аналогічним періодом 2003 р. - до 1 022,4 тис. тонн. Виробництво силікомарганцю зросло на 8,9%, до - 708 тис. т, феромарганцю - на 43,2% - до 314,4 тис. т. Статутний фонд ВАТ - 75 884,5 тис. грн.

"Приват" до останнього сподівався, що НФЗ все-таки стане їх власністю. Однак в 2003 році завод, у буквальному значенні слова, віддали Пінчуку. Формально на купівлю 50% + 1 акцій Нікопольського заводу претендувало кілька юридичних осіб: фінансово-промисловий консорціум "Придніпров'я", ВАТ "Стахановський завод феросплавів", комерційний банк "Приватбанк", ТОВ "Промінмед", ВАТ "Запорізький завод феросплавів" і ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат", але реально за ними простежувалися фігури двох фінансово-промислових груп – створеного Пінчуком концерну "Придніпров'я" й "Привату" Коломойского.

Однак планам "Привату" не вдалося реалізуватися. Перед ним просто захлопнули двері – в умови приватизації вписали додаткові пункти, згідно з якими претендент на державний пакет акцій повинен мати досвід управління підприємством, подібним "Нікопольському заводу феросплавів".

"Приватбанк", передбачаючи результат конкурсу, привселюдно заявив, що здатен заплатити за НЗФ 1 млрд. грн. Відзначимо, що до моменту продажу державою свого контрольного пакету "Приват" уже володів 13% акцій.

Однак було очевидно, що новий власник підприємства заздалегідь визначений. Перемогу присудили банку "Кредит-Дніпро", що входив у ФПК "Придніпров'я" Пінчука. Саме він до конкурсу керував заводом у попередні кілька років.

НФЗ був оцінений у суму 800 млн грн. а 50% пакет акцій Віктор Пінчук купив за 400 млн. грн, тобто фактично в 2,2 (!) дешевше, ніж за нього пропонував "Приват".

Безумовно, з огляду на стабільність вітчизняного ринку феросплавів віддавати завод Коломойскому й компанії, було б досить небезпечно.

Але в діях колишньої влади найменше простежувалася турбота про національні інтереси, а вся ситуація нагадувала відкрите пограбування державної власності. Це надало "Привату", принаймні, моральне право не зупинятися у спробах заволодіти заводом, до того ж під соусом "боротьби за відновлення справедливості".

І грянув бій, смертельний бій...

Перше, що зробили гірничо-збагачувальні комбінати, контрольовані групою "Приват", попросту відмовилися поставляти на НЗФ руду.

Пінчука врятувала сформована сприятлива кон'юнктура на світових ринках. Ціна феросплавів (НЗФ експортує 70% продукції) була й залишається досить високої, щоб можна було собі дозволити закуповувати сировину за кордоном. "Нікопольський завод феросплавів" став попросту ігнорувати місцеві ГЗК й завозити сировину з Латинської Америки й Африки.

Невикористану сировину гірничо-збагачувальні комбінати стали експортувати, але після розриву з НЗФ їх рентабельність значно впала. ГЗК на чолі з "Приватом" на сторінках ділової преси стали вимагати від уряду взагалі заборонити імпорт руди з африканського Габону. Це дозволило б посадити Пінчука на гачок, якому в такій ситуації нічого б не залишилось, як просити "Приват" відновити поставки сировини на НЗФ. Але за колишньої влади такий сценарій був малоймовірним. За свого зятя горою стояв президент Кучма.

А от із приходом нового керівництва Віктор Пінчук втратив свій головний козир – політичну підтримку, внаслідок чого чаша терезів почала схилятися не на його користь. До того ж почалися нескінченні розмови про реприватизації стратегічних підприємств української економіки. Склалося враження, що новій команді Віктора Ющенко для демонстрації розправи з ворогами народу - олігархами, просто необхідні були трофеї.

Головним ініціатором повернення НЗФ у державну власність виступила прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. З огляду на те, що її інтереси в цій ситуації відповідали планам групи "Приват", склався певний дружній альянс. Під гаслами повернення державі награбованого за часи колишнього режиму, вони разом почали масштабний судовий наступ на Пінчука з метою анулювання приватизаційного конкурсу, за яким він одержав повний контроль над НФЗ.

Як відомо, суд таки визнав факт недійсності угоди. Але Віктор Пінчук і підконтрольні йому структури також подали низку позовів до "Приватбанку". У підсумку, як відзначила глава ФДМУ Семенюк, "на НЗФ склалася складна й неоднозначна ситуація, зокрема, існують кілька судових рішень щодо зборів акціонерів НЗФ, які один одному суперечать".

Стало зрозуміло, що без нагальної "політичної допомоги" цей конфлікт вирішити не вдасться. У цьому плані "Приват" виявився більше далекозорим.

Про союз групи з Тимошенко було відомо давно, однак спочатку він був тільки тактичним. Але небезпека інформаційної блокади діяльності прем'єр-міністра, до того ж перед майбутніми парламентськими виборами, змусила Юлію Володимирівну замислитися й над своїм майбутнім.

Для збереження високих шансів очолити майбутній уряд, їй вкрай необхідне максимальне інформаційне підсвічування своїх успіхів на посаді глави Кабміну, тобто хоча б один національний канал. "Приват" же у свою чергу ладен піти на будь-які домовленості, щоб не втратити політичної підтримки уряду в питанні НЗФ.

Тому, не дивно, що група так наполегливо намагається придбати 40% телеканалу "1+1". Коломойский прекрасно усвідомлює, що найбільш конвертований капітал сьогодні – це ЗМІ. Таким чином, партнерство "Привату" з Юлією Тимошенко підкріплено реальною особистою вигодою для обох сторін.

А от Віктор Пінчук виявився в досить непростій ситуації. Знайти собі союзника в рядах нової влади йому дуже непросто, зрозуміло за яких причин. Тому він вирішив просто позбутися своєї проблемної власності. І хоча офіційного підтвердження інформації про угоду купівлі-продажу консорціуму "Придніпров'я" між Віктором Пінчуком з однієї сторони й Олександром Абрамовим і Віктором Вексельбергом з іншої громадськості не надано, низка непрямих фактів дозволяє зробити висновок про те, що така угода як мінімум планувалася.

Через свого знайомого Костянтина Григоришина вони, як видно, встановили контакти із секретарем РНБОУ України Петром Порошенком, пообіцявши йому контроль над телеканалом "Інтер" в обмін на допомогу в збереженні за "Придніпров'ям" 75% акцій НЗФ. Так, принаймні, затверджує вже згадуваний депутат РФ Віктор Ілюхін.

Даний альянс, варто визнати, також є обопільним і взаємовигідним. Петро Олексійович має всі можливості спіймати відразу двох зайців.

По-перше, у результаті перемоги концерну "Придніпров'я" (незалежно від того, кому він буде належати), Юлія Тимошенко буде виставлена "лузером" в усіх своїх починаннях, по-друге, одержавши за свої послуги найрейтинговіший телевізійний канал України, він разом з тим одержить більш ширші можливості для пропаганди своєї кандидатури на посаду прем'єр-міністра в 2006 році.

Російські олігархи від такого партнерства хочуть одержати, природно, НЗФ. А їм без підтримки хоча б секретаря РНБОУ, зробити це буде неможливо. Не дивно також, що чутки про тісні відносини Вексельберга, Абрамова й Порошенка особливо активізувалися після того, як 25 липня Апеляційний господарський суд Києва задовольнив позов Генеральної прокуратури й Кабінету міністрів та визнав незаконною приватизацію заводу.

Знову ж не дивно, що відразу ж після цього Вищий господарський суд призупинив це рішення, і 16 серпня відбулося перше засідання по розгляду справи новопризначеною колегією суддів під головуванням Геннадія Кравчука.

За клопотанням адвокатів "Придніпров'я" у судовому засіданні була оголошена перерва до 25 серпня. У цей день касаційна скарга "Придніпров'я" задоволена не була, тобто суд знову підтвердив незаконність приватизації НЗФ.

Проте суд виніс нове рішення – задовольнити апеляційну вимогу Генпрокуратури й визнати недійсними акти ФДМ про проведення конкурсу з продажу 25% акцій НЗФ. Тобто незабаром варто очікувати інформаційного повідомлення Фонду держмайна про конкурс.

Суд також скасував рішення Київського апеляційного господарського суду в частині повернення ПФК "Придніпров'я" коштів, витрачених на придбання двох пакетів акцій НЗФ, з позабюджетного фонду приватизації після їхнього повторного продажу.

"Придніпров'я" збирається подати касаційну скаргу у Верховний суд.

Протистояння триває...

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!