Якщо на те неподобство, яке зараз відбувається на ринку українських нафтопродуктів, поглянути з історичної перспективи, то можна помітити більше позитиву, ніж негативу. Звичайно, це погано, що купити бензин складно (хоча й можна, якщо постаратися). Проте ця криза стала останнім необхідним поштовхом для того, щоб розвиток енергетичної галузі України змінив свій напрямок.

Паливна весна

Колапс адміністративного регулювання ринку і втеча до іншої крайності, ультраліберальної – ліквідація митних бар'єрів на шляху імпорту в Україну – таке ж тимчасове рішення, як і попереднє обмеження цін. І не менш болюче. Прийняття закону, який розчищає дорогу бензину із сусідніх країн, усіх проблем не вирішить.

"Росія перекрила Україні нафтовий кран" - таку риторику можна почути з уст прем'єра при обгрунтуванні необхідності "зеленого світла" для імпорту. Втім, трапилось те, чого в певному сенсі не можна було ніяк оминути. Як тільки українці намагаються мати реальну політичну та економічну незалежність від Росії, проблеми у сфері енергетики їм гарантовані.

Вітчизняна економіка майже стопроцентно залежна від російських нафтовиків – від власників свердловин, менеджерів нафтопереробних заводів, нарешті, від заправників, що вставляють пістолет у бак авто. І не дивно, що коли уряд намагається нав'язати вищеназваним категоріям свою думку, він наражається на досить потужну та агресивну відповідь.

Амбіційне керівництво Кабміну нарешті найшло собі достойного суперника. У відповідь на комбінацію хвацьких піар-заяв перших осіб держави та примітивних адміністративних засобів, що їх застосовували чиновники, нафтові компанії відповіли адекватно.

Їх завданням було показати, що граничні ціни, встановлені міністерством економіки, порушують об'єктивні закони ринку і призведуть до дефіциту. При цьому потрібно було все зробити так, щоб це якомога менше нагадувало свідомий саботаж рішень Кабміну.

Для цього вони впродовж декілька тижнів імітували повільне, поступове виникнення дефіциту на ринку. Бензин є, але його складно купити – його відпускають лише за безготівковим розрахунком. Це в першу чергу створює незручності так званим "простим" водіям.

Максимальний політичний ефект при мінімальних економічних затратах. В хід пішли також такі ефектні засоби нагнітання паніки, як "не більше 10 літрів в одні руки" і т.п. Блокадний Ленінград, та й годі.

(Проте, при всьому демонстративному характері цих всіх демаршів в певному сенсі нафтові генерали мають моральне право на таку поведінку. Точніше, таке право дав їм уряд, назвавши їх винуватими у монопольній змові, але не представивши вагомих доказів їх вини.)

Парламент у вівторок відмінив ввізні мита на бензин. Незважаючи на радикальні законодавчі кроки, криза найближчим часом буде наростати і далі. Імпортний бензин в кількості десятків і сотень тисяч тонн не з'явиться в країні блискавично.

Ажіотаж на ринку – гарний аргумент в руках нафтових компаній, оскільки це вже явище об'єктивне, хоча і спричинене штучними засобами. Ефект є, уряд програв один раунд і почав інший. Проте, програли всі. Програло і суспільство, та й нафтовим компаніям ця ситуація негативно вплине на прибуток.

Краще зараз

Втім ситуація не така вже й погана. Головне те, що конфлікт зайшов настільки далеко, що тимчасовими домовленостями та іншими половинчастими рішеннями його вже не вирішити. Неефективність такого напівзасобу, як штучне стримування цін показало: нафтозалежність від Росії є хворобою, і треба перехворіти нею до кінця, щоб одужати раз і назавжди. Ту саму тезу скоро доведе і "дешеве" імпортне пальне, яке в цілому для економіки буде дорогим.

Проте Україні пощастило: її економічний імунітет зараз сильніший, ніж звичайно. Теперішній момент надзвичайно добре підходить для невеликої бензинової кризи. Саме у цей час економіка здатна перенести її відносно безболісно. А держава, яка мусить реагувати, має всі можливості прореагувати найбільш ефективно.

Кінець весни – період, коли масові поставки дизельного пального аграріям вже закінчено. У той же час літній пік попиту на бензин для поїздок ще не настав. Таким чином, для покупців – і для приватних осіб, і для промислових споживачів – несильний дефіцит бензину не стане катастрофою.

Окремо потрібно сказати про уряд. З одного боку, кабмінівців іще на настільки заїла рутина, щоб обов'язки влади у найкращому розумінні цього слова їм остогиділи. З іншого боку, революційно-гарячковий запал вже трохи затих. Досвід врегулювання нафтової кризи показав, що лише віртуальними (тобто адміністративним) методами з реальними проблемами не впоратися. Нарешті, у влади є певний кредит політичної довіри, яка дає уряду легітимність для здійснення майже епохальних кроків.

Хочеться сподіватися, що до Кабміну нарешті дійшло – на нафтовому ринку такий клубок проблем, що самим адміністративним стримуванням "цінової стелі" їх вирішити неможливо. Можливо лише погіршити.

Адже бензин дорогий не тільки тому, що нафта коштує все більше. А тому, що з літру цієї нафти в Україні роблять в найкращому разі лише півлітра бензину, а все інше продають за безцінь у вигляді мазуту.

Для порівняння, глибина переробки нафти на "нормальних" заводах у розвинених країнах сягає за 85%. Тоді не дивно, що у США, де затрати на доставку нафти, робочу силу вищі, бензин коштує дешевше. І при цьому він є більш якісним, ніж у надзвичайно близькій до російських нафтових труб Україні.

Припустимо, що за тепличних умов попередніх урядів монополізм на ринку пального процвітав і нафтовики "косили" надприбутки. Тоді зараз, коли їм обмежують рентабельність – хіба з'явиться у них велике бажання інвестувати у збільшення глибини переробки нафти?

Навряд чи. Як мінімум із принципу нафтові компанії не підуть на інвестиції. Адже їх позиція – показувати нестерпність умов, запропонованих урядом.

Психічна атака

Судячи з останніх заяв уряду, влада збирається боротися з російською нафтовою монополією на всіх рівнях – джерела нафти, переробка та продаж. Нафту Україна має отримувати із Каспійського регіону, переробляти на українських заводах (можливо, новозбудованих), та продавати через мережу заправок, споруджену чи придбану, у відповідності з програмою уряду.

Якщо це все правда, то тоді "нафтовим росіянам" прийдеться важко. Ні, це буде не питання ціни – нафта з Казахстану чи Азербайджану не буде дешевше, щоб не говорили чиновники. Проте, якщо справді буде збудовано нафтопереробний завод із сучасним обладнанням, то крім нижчої собівартості його продукції, він буде давати якісніше пальне. Що за 2-х умов – достатньої потужності заводу, а також достатньої кількості заправних станцій для збуту нафтопродуктів – дасть змогу практично миттєво потіснити низькоякісний бензин з інших українських заводів, що належать російському капіталу.

Втім, у цього сценарію є ризики, окрім банальної нестачі грошей для такого проекту (з цим теоретично може впоратися така велика компанія, як Нафтогаз України).

По-перше, це можливий лобізм з боку нафтових корпорацій – цього разу вже тих, які володіють нафтовими покладами на Каспії. Адже можливо, що цей проект із національного перетвориться на суто комерційний.

Наприклад, може статися так, що заводом буде володіти або розпоряджатися іще одна транснаціональна корпорація. Що в кінцевому етапі принесе Україні іще одну залежність – на цей раз не від "російських", а від "каспійських".

По-друге, є ризик політичний. Все-таки будівництво нафтових потужностей – питання не одного року і багатьох сотень мільйонів доларів. І при зміні політичних пріоритетів є дуже велика спокуса відмовитись від такого вкладення державних грошей.

Нарешті, є ще один ризик, найпотужніший. Це ціна каспійської нафти. "Чорне золото" з Казахстану і Азербайджану вже має свої сплановані маршрути до споживача. Тому для того, щоб Україні перекупити собі частину цих потоків, потрібно або домовлятися про додатковий видобуток, або платити вищу ціну. У будь-якому разі, українцям казахська нафта не буде дешевшою ніж російська.

Проте за наявності навіть таких значних ризиків варто хвилюватися про головне – щоб ці всі раціональні плани не виявились лише черговою психічною атакою на російський нафтовий бізнес.

Ігор Луценко, економіст