Шлях України до трильйона доларів ВВП. Крок другий – енергія

Мій приятель із захватом розповідав про умови релокації бізнесу до нового індустріального парку в Польщі, за годину їзди від українського кордону. "Уявляєш, і тобі на межу земельної ділянки безоплатно виводять електричну потужність в 5 мегаватів", - не вгамовувався він, - "залишається лише приєднатись до комірки й працювати". 

Я уявляв. Бо до цього був з бізнес-турами в Польщі, Словаччині, Туреччині та Грузії і я знав, що всі ці сусіди України надають інвестору, який будує виробничі об’єкти в індустріальних парках, безоплатне підключення необхідної потужності електроенергії чи газу.

Був у мене й інший досвід – в Україні. Проектуючи нове виробництво в Київській області ми з партнерами довго шукали підстанцію з вільною потужністю, а потім вимушено сплатили підряднику, якого нам безальтернативно надав оператор системи розподілу, 2 мільйони гривень (на той момент близько 80 тисяч доларів) передплати за виконання робіт з проєктування та проведенню електроенергії на нашу ділянку. 

Виконання робіт розтягнулось на роки, виявилось що всі супутні питання (наприклад, узгодження з лісництвом, через яку мала проходити електрична лінія) ми маємо вирішувати самотужки. 

І звичайно, побудовані за наші кошти об’єкти мають бути передані на баланс підприємства-монополіста. Аналогічно виглядає система підключення до газорозподільних мереж. 

В кінці січня цього року мережу сколихнуло інтерв’ю турецького бізнесмена Ханука Байрактара, який хоче побудувати в Україні завод BAYKAR з виробництва військових дронів. 

"Нам потрібна електрика. Ви знаєте, скільки коштує приєднатися до мережі (в Україні)? 10 мільйонів доларів. Як вам таке? І вони кажуть, що на приєднання знадобиться два роки. Вони кажуть що так все працює". 

На питання ведучої скільки це коштує в Туреччині він каже "Нуль, ми цей офіс просто включили в розетку. І на дозвіл потрібно тиждень чи два… Такі речі мають просто бути".

Гарним показником місця в Україні в харчовому ланцюжку країн, що борються за прихильність інвесторів, був припинений нещодавно рейтинг Світового банку Doing Business. 

У 2020 році в розділу рейтингу "легкість підключення до електроенергії" зазначалось, що середня тривалість підключення до електроенергії в Україні складає 267 днів, в той час, як в розвинених країнах в середньому 75. 

Серед сусідніх країн показник України виглядає зовсім ніяково: В Туреччині – 34 дні, в Грузії – 71, в Словаччині – 89 днів, в Польщі – 113, в Румунії – 174. Прикро, але навіть в Росії – 41.  

Вартість нового підключення в Україні коштує в середньому 3,5 розмірів ВВП на особу, в розвинених країнах – 0,6 розмірів. За своїми показниками в цьому розділі рейтингу Україна посідає почесне місце поруч із Замбією, Сенегалом і трохи нижче Папуа-Нової Гвінеї. 

Якщо країна хоче стрімке економічне зростання – треба будувати та розширювати промисловість. Енергія – це паливо промисловості. Жодне виробниче чи силове обладнання не виконує без неї свою функцію і не створює додаткову вартість, яка приносить прибуток і з якої сплачуються податки.

Якщо подивитись на кодекси систем розподілу електричної енергії та газу, то вони мають всі необхідні положення для розвитку системи та підключення комерційних споживачів. 

Оператори системи розподілу мають розвивати мережу за планом, затвердженим НКРЕКП; розміщувати на сайті опис процедури приєднання та адресу для звернення і сприяти комерційним споживачам у підключенні. 

Якщо подивитись на практику, то система працює не за кодексами. Процедура приєднання до мереж здебільшого спаплюжена корупцією, а оператори систем розподілу не несуть жодної фактичної відповідальності за перешкоджання або надмірне затягування з підключенням до мереж. 

Процедура підключення на сайтах виписана не прозоро і виключно на користь свавілля оператора. Наприклад, на дату написання статті, на сайті ПрАТ "Центральна енергетична компанія" написано, що строк виконання послуги з нестандартного підключення з потужністю понад 1000 кВт (потужність невеликого підприємства) складає до 350 календарних днів, а понад 5000 кВт взагалі не встановлений. 

На сайті "ДТЕК Київські електромережі" ніяких строків взагалі немає, але є перелік обставин, за яких оператор відмовляється виконувати замовлення (наприклад, відсутність в нього на складі достатньої кількості електротехнічного обладнання та засобів логістики – але хто ж має подбати про наявність цих засобів, як не сам оператор?).

Не дивно, що отримання обґрунтованих технічних умов, встановлення вартості та пришвидшення процесу підключення стало головною корупційною годівницею операторів систем розподілу і гальмом розвитку нових виробництв. 

Не випадково онлайн-калькулятор вартості нестандартного приєднання, який кодекс зобов’язує кожного оператора системи розподілу розміщувати на своєму сайті, врешті решт з’явився… лише на сайті НКРЕКП та державного "Запоріжжяобленерго".

Я добре пам’ятаю як цієї зими ми зайшли з новим правлінням від "Нафтогазу" до офісу одного з великих операторів розподілу газу і в кабінеті заступника директора з технічних питань побачили шухляду робочого столу, доверху завалену візитками підприємців і мотузками для готівкових грошей. 

Ця корупція не знаходиться у фокусі уваги правоохоронних органів, АМКУ та НКРЕКП, адже мова йде про приватні, а не державні структури. Але від цього її шкода не є меншою, вона реально стримує можливість України розвивати свою економіку, про що яскраво свідчить приклад BAYKAR.  

Водночас зателефонувавши кільком знайомим, які будували нові виробництва в Польщі та Словаччині, я з подивом з’ясував, що ніхто з них взагалі не витрачав своїх грошей на підведення енергії до виробничого майданчика. 

Ці витрати були сплачені або державою, або місцевими радами, зацікавленими у створенні робочих місць і сплаті в місцевий бюджет податків на доходи працівників. Дивним чином місцеві громади витрачали кошти не на овочерізки та барабани, а на розвиток економічних можливостей свого регіону і місцевого бюджету. У власній країні я таких прикладів не зустрічав. 

Що необхідно зробити, щоб докорінно змінити ситуацію і зробити Україну привабливою для будівництва нових виробництв? 

- потрібно чітко встановити нормативні терміни нестандартних підключень комерційних абонентів на рівні максимум 180 днів з дати подання заявки (незалежно від потужності), встановити значні фінансові санкції для операторів систем розподілу за порушення цих строків на користь держави та такого абонента; встановити що вартість робіт з підключення до промислового майданчика споживача має здійснюватися коштом оператора системи розподілу (і тільки так);  

- потрібно поставити в центр уваги правоохоронних органів корупцію під час підключення до енергетичних мереж операторів розподілу як державної (зокрема, щодо газу), так і приватної форми власності, регулярно та публічно звітувати про викриття та засудження осіб, які вимагають хабарі, затримують або перешкоджають підключенню нових абонентів;

- потрібно створити механізм компенсації вартості приєднання для операторів системи розподілу з боку територіальних громад, наприклад шляхом спрямування надходжень від податку на доходи працівників нових виробництв на компенсацію здійснених операторами витрат. 

В разі нездійснення цих кроків вартість і строки підключення і далі будуть робити Україну непривабливою для розвитку нових виробництв на фоні її найближчих сусідів. Це закриє для нас перспективи досягнення трильйона доларів ВВП.