Чому реформа лісового господарства оминає "військові" лісгоспи
В Україні є три основні види лісогосподарських підприємств: 1) лісгоспи Державного агентства лісових ресурсів України (їх найбільше), 2) "військові" лісгоспи та 3) лісгоспи агропромислового комплексу.
В процесі реформи, що зараз відбувається в Україні, усі профільні господарства Держлісагентства об'єднуються в єдину компанію "Ліси України".
Це суттєво збільшує контрольованість та ефективність використання лісових ресурсів, відповідає європейській практиці.
Натомість зовсім несправедливо зумисне чи випадково поза увагою суспільства та держави залишаються інші види лісгоспів, що загрожує збереженням попередніх багаторічних корупційних практик та багатомільярдних оборудок з лісовими ресурсами.
"Військові" лісгоспи – виправдана необхідність чи корупційна "шпарина"?
Міністерство оборони України має власні лісові господарства, що працюють поза правилами, встановленими для усіх інших лісгоспів, наприклад, Держлісагентства та на яких не завжди поширюється загальноприйнятий нагляд та громадський контроль.
Дивно, чи не так? Надмірна "закритість" даних про діяльність військових комерційних суб’єктів у лісовій галузі більше породжує корупцію, ніж приносить користі оборонній сфері.
На жаль, зловживання у "військових" лісгоспах в деяких випадках навіть не співмірні зі зловживаннями окремих лісгоспів Держлісагентства.
Загальна площа "військових" лісгоспів - майже 197 тис га, що займає 1,8 % земель лісового фонду України.
Тисячі повідомлень у ЗМІ про оборудки в лісовій галузі не завжи виправдано приписуються лише господарствам, які входять до сфери управління Держлісагентства, адже, часто журналісти та громадські діячі не розбираються в бюрократичних тонкощах управління лісовим господарствами і весь негатив помилково спрямовують до збірного поняття "лісгоспу".
Також варто звернути увагу, що "військові" лісгоспи не виконують лише суто якісь специфічні військові задачі, а їх основною діяльністю є насамперед комерційні функції: заготівля та торгівля деревиною тощо.
Втім, незважаючи на комерційні успіхи та навіть прибутковість деяких "військових" лісгоспів, широкомасштабне вторгнення російської армії показало, що не підприємства Міноборони найбільше постачають пиломатеріалів, дров, елементів оборонних конструкцій тощо для потреб українських військ, а приватний деревообробний бізнес та господарства Держлісагентства.
Хоча логічно, що якщо вже існують "військові" лісгоспи, то саме для такого моменту – максимального забезпечення ЗСУ деревиною в умовах воєнного стану.
Іншими словами, якщо такі спеціальні "військові" лісогосподарські підприємства не справляються з елементарним задачами, для яких вони були створені, який тоді зміст їхньої подальшої комерційної та іншої діяльності при Міністерстві оборони? Хіба що для збереження можливості подальшого безконтрольного дерибану лісових ресурсів.
До слова, ще у 2013 році доцільність окремих "військових" лісгоспів була предметом розгляду уряду і згідно з розпорядженням КабМіну від 4 вересня 2013 року № 773-р вони передані до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.
Однак, з невідомих причин, протягом майже дев’яти років Міноборони не спромоглося передати Держлісагентству такі господарюючі суб’єкти. Чому?
Відповідь тут може напрошуватися лише одна – намагання зберегти корупційну годівницю через необмежений доступ до лісових ресурсів та можливості втілювати багатомільярдні оборудки з ними.
Із 10 "військових" лісгоспів чомусь передали профільному державному агентству лише 5, а подальший процес "заморозили". Ба більше, передачу не лише призупинили, а навпаки – у Міноборони України хочуть назад забрати "втрачених" 5 лісгоспів.
Лісгоспи агропромислового комплексу (АПК) – ноу-хау перехідного періоду
Лісгоспи агропромислового комплексу в період формування профільного лісового законодавства створювалися місцевими державними адміністраціями або радами на базі лісів колишніх колективних господарств (колгоспів, радгоспів).
Такі специфічні лісові господарства також не відносяться до сфери загального управління лісами (Держлісагентства) і є позасистемними утвореннями – своєрідним "побічним продуктом" перехідного періоду становлення лісового господарства уже незалежної України.
Таким чином, значний лісовий ресурс перебуває під неефективним контролем місцевих органів влади або інших відомчих структур, що дає небачені легальні можливості для спритників уникати загальних правил торгівлі лісом та не дотримуватися вимог щодо прозорості та відкритості розпорядження лісами, відповідно — провертати багатомільярдні інтелектуальні "схеми".
Більше того, існування окремих видів лісгоспів не лише не дозволяє ефективно боротися з корупцією, а й унеможливлює запровадження механізму стандартизованого, однакового для всіх контролю за ефективністю використання лісових ресурсів, які знаходяться у таких підприємствах, та відповідний пильний громадський контроль за усіма процесами, що в них відбуваються.
Недостатня увага суспільства, заплутана система власності та управління, відсутність прозорості та відкритих даних у загальнодоступних джерелах, на жаль, дозволяє посадовим та службовим особам неефективно господарювати та використовувати загальнонаціональні багатства, здебільшого, для власного збагачення.
Часто саме від таких "позасистемних" лісових господарств на ринок деревини потрапляє "сіра" лісосировина або деревина, яка виходить в рази дешевшою, ніж аналогічна продукція на відкритих та прозорих аукціонах, що вносить суттєвий дисбаланс у загальний попит та пропозицію, зберігає існування тіньового обігу лісу і зводить нанівець спроби навести лад у лісовій галузі, нівелює загальну цінність реформи лісового господарства України.
Ще один важливий нюанс, позасистемні лісгоспи не мають сертифікації FSС і це значно знижує вартість їхньої продукції, адже покупцям неможливо підтвердити, що деревина постачається легально із відповідально керованих лісових господарств і простежується у всіх виробничих та торгових процесах.
"Військові" лісгоспи взагалі її не мають (виключення — один "Волинський військовий лісгосп", який завдяки сприянню приватного бізнесу-контрагенту, отримав згадуваний сертифікат), у лісгоспів АПК ситуація краща, але далека від системного вирішення питання.
Позиції щодо подальшої долі лісгоспів АПК та "військових" лісгоспів
Справедливо зауважити, що Міндовкілля та деревообробний бізнес, який вболіває за прозорі та однакові для всіх правила використання лісових ресурсів, підтримують необхідність об’єднання різних видів лісгоспів в єдиній компанії "Ліси України".
Втім, у Верховній Раді, замість законодавчого вирішення системної проблеми щодо підпорядкування лісгоспів АПК та "військових" лісгоспів загальному порядку державного управління лісовими ресурсами, чомусь вирішили зайнятися непритаманною законодавчому органу правоохоронною функцією — безпосередньою боротьбою з лісокрадами.
Нещодавно створена депутатська Тимчасова слідча комісія, схоже, виявляє та фіксує факти крадіжки лісу, збирає докази тощо.
Навіщо тоді мільярди бюджетних коштів виділяються для фінансування національної правоохоронної системи, якщо депутатам самостійно буквально власноруч приходиться виконувати правоохоронну функцію?
Безперечно, що зловживань у державних лісогосподарських підприємствах дуже багато, з якими, звісно, необхідно боротися, однак хіба такими точковими методами? Питання риторичне. Незрозумілими залишаються кілька речей:
1) Чому поза "правоохоронною" увагою депутатів опинилася діяльність "військових" лісгоспів та лісгоспів АПК, а пошуки та виявлення зловживань відбувається виключно в господарствах Держлісагентства Закарпаття (вибірковий підхід)?
2) Чому замість безпосередньої правотворчості, наприклад, замість ухвалення закону "Про ринок деревини", який вже роками припадає милом у парламенті і через відсутність якого спритникам вдається продовжувати багатомільярдні інтелектуальні "схеми" з лісовими ресурсами лісгоспів АПК, "військових" лісгоспів, лісгоспів Держлісагентства, народні депутати вперто вдаються до непритаманної їм правоохоронної діяльності?
Висновки
1. Якщо "військові" лісгоспи та лісгоспи АПК, як господарюючі суб’єкти, й надалі перебуватимуть відокремленими та "незалежними" від загальної системи управління лісовою галуззю, то це загрожує збереженням попередніх корупційних практик, масштабних зловживань та продовженням багатомільярдних оборудок з лісовоми ресурсами.
2. Ефективність сучасної реформи лісової галузі є сумнівною, якщо описані винятки дозволяють багатьом учасникам ринку деревини продовжувати отримувати позаконкурентний доступ до сировини та працювати за "старими" правилами через лісгоспи АПК та "військові" лісгоспи.
3. З виручених коштів від корупційних оборудок за участі "військових" лісгоспів та лісгоспів АПК і не тільки, ймовірно, "фінансується" правоохоронна система та різні топ-посадовці в різних органах влади.
Схоже, саме тому, замість того, щоб займатися системним викорінення зловживань, зокрема і шляхом ухвалення необхідних законів та виправлення законодавчих прогалин, деякі посадові та службові особи навпаки – не помічають багатомільярдні "схеми" використання лісових ресурсів, натомість організовують фрагментарну і точкову боротьбу зі зловживаннями.
Таким чином, на жаль, відволікається увага від загальних системних проблем лісової галузі, що очікують на вирішення вже десятиліттями.
4. При розбалансованій системі державного управління лісовим господарством найменше вигод отримують громади та загальнонаціональний бюджет, а найбільше – спритники, які паразитують на народних багатствах, прикриваючись шпаринами в законодавстві та недоброчесно використовуючи господарські можливості окремих видів лісгоспів у власних комерційних цілях. Унеможливлюється контрольованість лісовою галуззю зі сторони держави та прозорість для суспільства загалом.
Чи може Україна дозволити собі таку розкіш — прогалини/недоліки у реформах в умовах війни? Чи доречно проводити половинчасті реформи або чи правильно зберігати можливості для масштабних корупційних зловживань або практик у вигляді певних винятків або прогалин в національному законодавстві України?
Чи доречно організовувати боротьбу за "контроль" над лісовими ресурсами для різних груп впливу, коли вороги намагаються знищити Україну?
Лаконічно й правильно відповісти на ці проблемні питання може КабМін, якщо остаточно підпорядкує "військові" лісгоспи Держлісагенству, а точніше — новоствореній компанії "Ліси України".
А також Верховна Рада, якщо ухвалить закон "Про ринок деревини", а також відповідні законодавчі зміни, які дозволять передати лісгоспи АПК у державну власність та підпорядкувати їх загальній системі державного управління лісами з урахуванням сучасної реформи лісового госпоадсртва.