Чи буде продовольча криза у 2023 році
Сьогодні ми часто чуємо в Україні та світі формулювання "продовольча безпека" у контексті наслідків війни росії проти України.
Не дивно, що не тільки у простих громадян, а й у експертів все частіше виникають реальні питання: що буде у 2023 році з продбезпекою, чи не настане глобальний голод? Спробуємо розібратись.
Економічні можливості українців, а разом з цим і продовольча забезпеченість з 1991 року постійно зростала.
Наш раціон з того часу принципово розширився: люди стали споживати відчутно більше овочів, риби, м’яса, яєць, олії.
При цьому знизився рівень споживання цукру та хлібних продуктів, чим традиційно характеризуються суспільства з низьким рівнем доходу.
Проте все одно споживання деяких основних продуктів все ще недостатнє у порівнянні з більшістю країн ЄС. Хай пробачать мені вегетаріанці, але за сучасними нормами медиків людина має споживати на рік близько 80 кг м’яса.
В ЄС середній показник складає 71 кг, в Україні станом на 2019 рік – близько 54 кг. Риби в Європі споживають близько 20 кг на рік, у нас лише – 12,5 кг.
Постійне недоспоживання основних продуктів харчування знижує імунітет людини, впливає на якість та тривалість її життя, тож є прямою загрозою національній безпеці країни.
Якісні продукти харчування в Україні є. Однак купівельна спроможність населення падає. Війна цю проблему дуже загострила.
За офіційними даними, лише з лютого до червня вартість продуктового кошику зросла на понад 14%, і продовжує зростати.
Гарантувати громадянам якісну та доступну продукцію можна лише одним шляхом. Розвиваючи та модернізуючи агросектор, який у період війни та після неї цілком може стати драйвером української економіки.
Україна – аграрна держава. В минулі роки траплялися прецеденти, коли це формулювання вважали мало не образливим. Мовляв, майбутнє країни за високими технологіями та винаходами, а не тими, хто працює на землі.
Війна цю риторику змінила. І вивела аграріїв на передову війни за продбезпеку.
І ось тут наші успіхи в агрогалузі, якими в основному хвалилися у колі своїх, можуть стати "рятівними жилетами" для нашої економіки та світової продбезпеки.
Зерновий ринок за роки незалежності України докорінно змінився — виробництво зернових зросло майже на 30%. Минулого року ми мали рекордний урожай – понад 106 млн тонн. З цим показником Україна увійшла у топ-5 країн експортерів зерна.
Основними факторами росту стали використання українськими аграріями нових сортів та гібридів зернових, які дають вищий потенціал для врожаю, нових технологій, зокрема, й сучаснішої техніки (трактори, комбайни тощо), що допомагає мінімізувати втрати при зборі врожаю.
Відповідно зріс і дохід від агропродукції. На сьогодні АПК – це 18% ВВП країни та 40% валютної виручки.
Цього року урожай звісно буде меншим. Частина площ окупована, частина – в зоні бойових дій або непридатна до використання після них.
Проте навіть в цих умовах прогноз урожаю досить непоганий: за даними Мінагро, йдеться про 60 млн тонн зернових, зернобобових та олійних культур (станом на початок вересня намолотили 26 мільйонів тонн зерна).
Враховуючи, що традиційно внутрішнє споживання в Україні до активної фази війни не перевищувало 33 млн тонн (зернових та олійних), з новим урожаєм ми цілком реально забезпечимо себе продукцією, а також зможемо експортувати. Навіть в період війни. А значить і гарантувати продовольчу безпеку своїм громадянам.
Однак аграрії стикнулися з надзвичайними викликами, які ми маємо спільно вирішити. Через блокування морських портів – з березня до серпня були дуже низькі темпи експорту агропродукції.
Під час війни вони критично знизилися. У березні експортували всього 250 тисяч тонн. В серпні, після розблокування одеських портів ця цифра нарешті перестрибнула відмітку у 4 млн тонн.
При цьому минулого року щомісяця ми транспортували в середньому 5-6 млн тонн. Тобто цифри ще не оптимальні.
А отже не стабілізувалися на достатньому рівні й ціни на зернові, які в Україні через низькі темпи експорту катастрофічно впали.
У червні за 1 тонну пшениці пропонували в середньому 5700 тис.гривень, то станом на кінець серпня ця цифра становила – 4050 тисяч гривень. Кукурудза: було 5600 тис. гривень, стало 4250.
Шляхів до вирішення цієї проблеми декілька.
По-перше, розширення коридорів для експорту – автомобільних та залізничних паралельно з морськими.
По-друге, запуск держпрограми викупу агропродукції у аграріїв за економічно обґрунтованими цінами.
По-третє, допомога у зберіганні врожаю, аби наші аграрії не віддавали його за безцінь, а могли зберегти на подальші періоди. У цьому питанні знадобиться і рішення народних депутатів про скасування мит на імпорт тимчасових рукавів для зберігання.
Також дякуємо Продовольчій та сільськогосподарській організації ООН (ФАО), яка надасть засоби для тимчасового та постійного зберігання зерна, включаючи поліетиленові рукави, завантажувально-розвантажувальне обладнання та довгострокові модульні сховища, орієнтовані на малі та середні фермерські господарства у 15 областях.
Кроки щодо розширення експорту та створення умов для тимчасового зберігання звісно важливі. Але тільки їх недостатньо.
Що ще потрібно? Постійна фінансова підтримка фермерів. З початку року у межах програми "Доступні кредити 5-7-9" понад 30 тисяч сільгоспвиробників залучили кредитів на майже 56 мільярдів гривень.
З них на посівну кампанію – понад 38,5 млрд гривень. Ці кредити вже пролонговані з нульовою ставкою річних, аби аграрії могли розпочати сівбу озимих культур.
З 1 вересня аграрії, які зареєструвалися у Державному аграрному реєстрі та відповідають критеріям, також зможуть отримати підтримку за двома програмами – виплату на гектар землі та дотацію на утримання корів.
Також вже працює програма безповоротних грантів для садівництва, ягідництва, виноградарства та тепличних господарств – станом на початок вересня видана безповоротна допомога для 22 заявників на суму в 95 мільйонів гривень.
Чи достатньо цього? Звісно, ні. Аби з просто аграрної держави перетворитися на високотехнологічну аграрну державу, а отже вирішити питання забезпечення нашої продовольчої безпеки, маємо успішно продовжувати земельну реформу (вища вартість=ефективніше використання) та орієнтуватися на експорт не тільки сировини, а й продукції з доданою вартістю.
Саме ці кроки, які ми вже робимо, гарантуватимуть нам стійкість в непростих умовах та посилять нашу і світову продовольчу безпеку.