Чи зможе зниження податків стати панацеєю для економіки України
Дискусія щодо доцільності проведення податкової реформи в Україні і переходу на "все по 10%" (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, ПДВ) останніми днями майже припинилась, що дає змогу поглиблено подивитися як на її сутність, так й на контекст виникнення цієї дискусії.
Одразу треба звернути увагу, що фронтмени цієї реформи, наприклад, Андрій Длігач, постійно наголошують, що введення податкових новацій планується лише після закінчення війни.
Тому, спекуляції стосовно недоречності в умовах воєнного положення проведення податкової реформи не витримують критики.
Але разом з тим, виникає низка інших питань. По-перше, яка фундаментальна основа цієї ініціативи. По-друге, чи здатна запропонована податкова реформа забезпечити якісний прорив у сфері економічного розвитку України у повоєнні часи.
Застосування 10 відсотків одразу асоціюється з церковною десятиною, історія стягування якої триває близько чотирьох тисяч років.
Можливо розробники ставок навіть не замислювалися про це, але підсвідомо вони в будь-якому разі знаходилися під впливом цієї соціальної норми, широко відомої в суспільстві з домінуючим патерном авраамічних релігій.
Хоча розробники податкової реформи кажуть, що було проведено економіко-математичне моделювання наслідків зменшення чинної податкової бази, а також проаналізовано застосування компенсаторних механізмів, але ми не чули, щоб вони опрацювали інші варіанти реформи.
Складається враження, що ніхто не порівнював запропоновані 10%, наприклад, з 5%, 9%, 11% чи 15%. Відповідно, спочатку народилася ідея стосовно саме 10%, а потім проводилось певне моделювання наслідків.
Разом з цим розробники або щонайменше активні захисники даної реформи – це всі добре знані представники експертної та бізнес-спільноти, люди, громадська діяльність яких викликає повагу.
Вони є не лише частиною громадянського суспільства та вітчизняного бізнесу, а значною мірою виразники його думок. Зменшення ставок ключових податків — це ще один крок на лібералізацію економіки, який також відповідає запиту на демократизацію держави.
У серпні цього року Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова провели соціологічне опитування.
Результати показали, що 64% респондентів вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України й лише 14% вважають, що за певних обставин автократія може бути кращою, ніж демократія.
Запит на демократію в умовах війни досяг свого максимуму (до 2014 року пріоритетність демократії підтримували менше 50%, після Революції Гідності цей показник виріс до 54%, але лише після початку великої війни він перевищив 60%).
Базисом демократичного устрою є середній клас, значну частину якого складають підприємці. Закономірно, що зменшення обсягів оподаткування призводить до збільшення прошарку середнього класу.
Тому цей процес прогресивний бізнес і його об'єднання, як ТПП України, розглядають не стільки як інструмент зменшення відрахувань в інтересах усього суспільства та держави, а навпаки інструментом його демократизації, що безпосередньо відповідає очікуванням суспільства.
Аргументи "за" з боку бізнесу стикаються з аргументами "проти" з боку держави. Виходячи з статистичних даних за минулий довоєнний рік на групу податків, які планується зменшити, припадало понад 60% доходів державного бюджету України (податок на доходи фізичних осіб – 10,61%, податок на прибуток підприємств – 11,39%, ПДВ з вітчизняних товарів (з урахуванням бюджетного відшкодування) – 12,01%, ПДВ з імпортних товарів – 29,36%).
А держава завжди намагається забезпечити баланс між доходами та видатками. Якщо подивитися формально очима будь-якого представника Міністерства фінансів України, то виявиться, що майже третина дохідної частини бюджету під ризиком.
Тому цілком зрозумілі їхні занепокоєння, бо зменшення "гарантоване", а заміщення лише "ймовірне". Відповідно, зменшення доходів бюджету призводить до зменшення бюджетних видатків (якщо не збільшувати дефіцит бюджету).
У підсумку відбувається зменшення обсягів перерозподілу ВВП через бюджет, тобто маємо менше ресурсів для повоєнного відновлення інфраструктури. В свою чергу зволікання з відновленням інфраструктури буде суттєвим обмеженням для прискореного зростання бізнесу та розвитку економіки країни.
Ця логіка як бізнесу, так й влади є дуже прозорою. Але в межах дискусії поза увагою залишається питання "Чи зможе зниження податків стати панацеєю для економіки України?". Звичайно "ні"! Змінення ставок оподаткування не в змозі провести "судову реформу".
Навіть якщо уявити, що всі податки для українського бізнесу дорівнюють 0%, важко уявити, що ДП "Антонов" займе значну частку на Європейському чи Північноамериканському ринку, виборовши її у компаній "Boeing" чи "Airbus".
Звичайно Україна може спробувати стати податковим офшором (як свого часу був Кіпр), але, з одного боку, передбачити реакцію ЄС і США на цю політику досить важко, а з іншого – Кіпр через податкову лібералізацію не став провідною високотехнологічною економікою світу.
У відповідь на запитання, зазначене у назві, можна констатувати, що у довгостроковій перспективі впровадження цієї податкової реформи не гарантує прискореного відновлення та розвитку економіки України.
Податкову політику треба розглядати не відокремлено від наявних реалій, а одночасно з промисловою політикою, а також забезпеченням безпеки, в тому числі економічної.
Разом з тим, важливим моментом є те, що ця дискусія, розпочата вже зараз, в часи найлютіших випробувань для України.
І можливо передбачити, що майже одразу після перемоги, вона продовжиться з новою силою, але буде враховувати визначені зараз позиції та виходити із цілей комплексної економічної політики, а не лише її окремих складових, як ми бачимо на цей час.