Нещодавно Європейська Комісія опублікувала дослідження потреб у розвитку енергосистеми та ВДЕ в Центральній і Південно-Східній Європі, в якому автори заново оцінили потенціал ВДЕ в регіоні, враховуючи також обмеження щодо використання земель. 

Абсолютним переможцем стала Україна завдяки сумарному потенціалу сонячної генерації у 416 ГВт та технічному потенціалу наземної вітрової генерації у 134 ГВт. 

Це, можна сказати, "європейська Саудівська Аравія відновлюваних джерел". Сонячний потенціал утричі перевищує поточні встановлені європейські потужності, а вітровий потенціал становить близько 60% поточних установлених потужностей у всьому ЄС. 

Експорт відновлюваної електроенергії був також визнаний надзвичайно важливим елементом післявоєнного відновлення в "Ініціативі 30 ГВт до 2030 р.", запущеній у липні на Конференції з відновлення України в Лугано.

Окрім мінімізації стандартних ризиків інвесторів, для розвитку цього потенціалу необхідне вирішення двох юридичних питань, що мають спільну назву: гарантії походження (ГП). 

ГП – це електронний документ, єдиною функцією якого є надання доказів кінцевому споживачу, що цю частку чи обсяг електроенергії було вироблено з відновлюваних джерел. 

Наразі ГП продається десь за 0,7-1,5 євро/МВт*ч. Важливішим за ціну є доступ до ринку. Багато споживачів просто не купують електроенергію без ГП, а в майбутньому сертифікат про походження стане майже обов’язковою вимогою. 

Окремо, важливу роль ГП відіграватиме при експорті/імпорі в частині транскордонного тарифу на викиди вуглецю.

По-перше, ГП, випущені Україною як Договірною стороною Енергетичного Співтовариства, визнавалися чинними в ЄС згідно з першою Директивою про ВДЕ від 2009 р. (Договірні сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства мають такі самі права, що й Держави-члени ЄС). 

Такий підхід відповідав духу Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, згідно з яким упроваджувався єдиний європейський ринок електроенергії та газу. 

В результаті перегляду Директиви про ВДЕ у 2018 році були внесені зміни до статті 19 в частині політики ЄС по відношенню до країн, які не є членами Європейського Союзу. 

Нею передбачається, що Держави-члени не повинні визнавати ГП, видані третьою країною за винятком випадку наявності спеціальної угоди. 

У Євросоюзі йде процес прийняття нової редакції Директиви про ВДЕ, але Європейська Комісія поки що не виявляла готовності відновити попереднє формулювання в тексті. Мова йде не лише про допомогу Україні, Молдові та Західним Балканам. 

Мова про серйозний підхід до процесу інтеграції. Причини цієї відмови не пояснювали, але, здається, Європейська Комісія хоче на пізніших стадіях задіяти на індивідуальній основі значну переговорну силу європейського ринку. 

Навіть Рада міністрів Енергетичного Співтовариства висловила свої очікування щодо інтеграційного формулювання в тексті Директиви, але в Брюсселі поки що ніхто їх не почув. 

Відсутність наперед відомих чітких правил у цьому випадку шкодитиме країнам-сусідам ЄС, а також потребує уваги усієї політичної спільноти.

По-друге, з боку України, система ГП на національному рівні наразі також не впроваджена. Першим кроком є прийняття владою рішення, яка установа візьме на себе функції органу, що видає ГП, та створення національного реєстру. І в цьому напрямку спостерігається дещо хаотичний підхід.

З 2013 р. за ГП відповідало Державне агентство з енергоефективності (ДАЕЕ) згідно з Постановою Кабінету Міністрів. 

За Законом про ринок електроенергії від 2019 р. ГП на електроенергію є документом, що видається органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів (КМУ), на запит виробника електроенергії. 

Оскільки КМУ нікого не вповноважив, яка установа видаватиме ГП невідомо. Міністерство енергетики перед війною хотіло делегувати це завдання оператору системи передачі "Укренерго", що також відповідає практикам ЄС. 

Пізніше в Законі про розвиток виробництва біометану було визначено, що органом, відповідальним за ГП на біометан, буде ДАЕЕ.

ДАЕЕ зі свого боку розпочало розробку базового законопроекту щодо ГП, яким планують визначити ДАЕЕ уповноваженим органом за видачу ГП та визначити основні принципи функціонування ГП в Україні. 

Враховуючи складну бюрократичну процедуру законотворчості в Україні, прийняття законопроєкту може створити певні труднощі. У разі внесення змін до Директиви про ВДЕ, Україна повинна буде внести зміни у закон, на це можуть піти місяці, а то й роки.

З цього року в Енергетичному Співтоваристві також існує регіональна платформа для ГП. Українській владі необхідно лише визначитись, який орган братиме там участь від імені України, та підписати договір з постачальником послуг платформи. 

Ясність у цьому питанні також терміново потрібна в зв’язку з розробкою планів післявоєнного відновлення.

Д-р Янез Копач, колишній Директор Секретаріату Енергетичного Співтовариства спеціально для ЕП.