95,5 млрд доларів США. Саме у таку суму Національна рада з відновлення України від наслідків війни оцінила прямі задокументовані збитки нерухомості та інфраструктури станом на 13 червня. Ця сума зростає з кожним днем. 

Для порівняння, наскільки це багато: станом на 2022 рік, загальні інвестиції у відновлювану енергетику за рахунок бізнесів, приватних інвесторів, державних банків та міжнародних фінансових установ сягнули близько 12 млрд доларів. А ця галузь вважалася флагманом інвестицій. 

Для відновлення інфраструктури Україні знадобиться в десятки разів більше ресурсів. Для їх залучення слід розраховувати не лише на допомогу держави, міжнародних донорів та конфіскацію російських активів. 

Очевидно, наразі більшість громад зайняті відбудовою критичної та соціальної інфраструктури, відновленням житла, вирішенням проблем внутрішньо переміщених осіб та підготовки до опалювального сезону, що обіцяє бути складним.

Ці заходи, передусім, фінансують коштами державного та місцевих бюджетів, а також благодійними організаціями та донорами – ЄС, USAID та іншими проєктами іноземних держав. 

Втім, цього може бути недостатньо для повноцінного відновлення та розвитку економіки після війни. 

Необхідно шукати мультиплікатори економічного розвитку, тобто інвестиції, що не лише забезпечують відновлення, а і сприяють створенню нових робочих місць та збільшенню податкових надходжень.

Україна стала трендом. Цим слід скористатися і створити умови для приходу стратегічних інвесторів – великих міжнародних компаній. 

Вони приносять з собою не лише нові інвестиції, будівництво проєктів, нові робочі місця і податки. Вони також інвестують у покращення умов життя громад, з якими працюють.

Не зважаючи на те, що під час війни такі компанії навряд чи прийдуть в Україну з інвестиціями, готувати громади до їх приходу потрібно вже сьогодні.

Системні бізнеси обережно обирають громади, з якими працюють. Серед основних критеріїв: відсутність корупційних ризиків, ступінь готовності інвестиційних проєктів, наявність стратегічних документів розвитку громади, а також готовність місцевих чиновників вчитися для реалізації нових проєктів.

В першу чергу, слід почати з розробки стратегічних документів для відновлення громади. Мова йде про підготовку обласних та місцевих програм відновлення територій відповідно до закону "Про містобудівну діяльність". 

Такі документи повинні визначати основні просторові, містобудівні та соціально-економічні пріоритети політики відновлення, а також передбачати комплекс заходів для забезпечення відновлення території, яка постраждала внаслідок збройної агресії проти України або в якій сконцентровані соціально-економічні, інфраструктурні, екологічні чи інші кризові явища. 

Надалі такий документ ляже в основу розробки містобудівної документації громади. Його розробка буде чітким знаком для інвесторів, що громада свідомо підходить до свого розвитку, зважено обирає земельні ділянки для будівництва інфраструктурних та промислових об’єктів. 

Таке підґрунтя в перспективі спрощує роботу бізнесу та дозволяє мінімізувати ризики проєкту щодо оформлення дозвільної документації на будівництво.

Друга важлива річ: вже зараз слід задуматися про використання механізмів, що дозволяють створювати преференції та довгострокові гарантії стабільності для інвестицій. 

Наприклад, енергосервіс дозволить залучити приватних інвесторів до підвищення енергоефективності громади. Використовуючи цей механізм, інвестор має змогу профінансувати енергоефективні заходи на об’єктах комунальної власності, а після цього – протягом декількох років отримувати частку досягненої економії. 

Завдяки цьому громада має змогу скоротити споживання енергоресурсів без додаткових видатків бюджету. Втім особливості закупівлі послуг енергосервісу, визначені законом №327-VIII, потребують додаткової підготовки громади до залучення інвестицій. 

Інший приклад – створення індустріального парку. Цей механізм дозволяє створити інвестиційні ініціативи для забудови, ревіталізації та промислового використання земельних ділянок, які понад 10 років не використовувались для економічної діяльності. 

Відповідно до закону "Про індустріальні парки", місцева громада може розраховувати на створення робочих місць, збільшення надходжень та залучення керуючої компанії індустріального парку та його учасників для розвитку інфраструктури. 

Водночас, бізнеси-учасники індустріальних парків можуть претендувати на укладення довгострокових договорів (понад 30 років) оренди землі, податкові преференції та сприяння держави у залученні інвестицій. 

Знову ж таки, створення індустріального парку потребує тривалої підготовки з боку громади: затвердження його концепції, вибору земельних ділянок та проведення конкурсу для залучення керуючої компанії.

Цей перелік можна продовжувати довго: мала приватизація, державно-приватне партнерство і класична оренда землі під промислову забудову, наприклад, для будівництва логістичних терміналів тощо. 

Законодавство надає широкий спектр можливостей громад для залучення інвесторів. 

Головне – усвідомити дві речі.

Перша. Громада повинна сприймати інвестора як бажаного партнера. Тобто чітко окреслити власні очікування у стратегічних документах, а в подальшому створити для інвестора "режим найбільшого сприяння" для роботи – в частині вибору землі, оформлення дозвільної документації та забезпечення можливості приєднання до комунікацій. 

Друге. Громади і муніципалітети повинні зробити домашню роботу, щоб зменшити обсяг завдань та ризики інвестора щодо вибору проєктів. 

Мова йде, як мінімум, про підготовку обласних та місцевих програм відновлення територій, затвердження оновленої містобудівної документації, впорядкування питань землекористування, а також визначення переліку і проведення правового та фінансового аудиту об’єктів, що пропонуються для інвестицій.

Ці заходи потребують, в першу чергу, ефективного управління та інтелектуальної роботи. Їх можна здійснювати вже до закінчення війни, зокрема, й за кошти проєктів технічної допомоги. А після війни це дозволить громаді опинитися в списку лідерів гонки за інвестиціями.