Як знизити енергомісткість промисловості
З часу здобуття Україною незалежності загальне виробництво та споживання електроенергії знизилися приблизно на 50%.
За даними Держстату, споживання енергії на одиницю ВВП з 2007 року знизилося на 36%.
Поширеною є думка, що зміни в споживанні енергії в Україні здебільшого пов’язані із структурними змінами в економіці. Популярним прикладом є природне зменшення частки важкої промисловості у ВВП.
Хоча частка промисловості у ВВП, у тому числі важкої, обробної промисловості та будівництва, суттєво зменшилася в перші роки незалежності, за останнє десятиліття вона знизилася лише на 3 відсоткові пункти (Світовий банк, 2019 рік).
Зростання інших галузей промисловості супроводжується збільшенням споживання енергії з традиційних джерел. Зараз промисловість – усе ще найбільший споживач енергії в країні, на другому місці – населення.
Споживання енергії за секторами, %
У своїй дослідницькій роботі ми розподіляємо зниження споживання енергії на структурні фактори та зміни в енергоефективності. Щоб краще зрозуміти цю концепцію, уявіть власника компанії, яка виробляє цемент. Його виробництво дуже енергомістке. Що зробить ця людина, якщо виросте ціна на енергію?
Перший варіант – знизить обсяги виробництва цементу. Нижча пропозиція спричинить зростання цін, яке компенсує вищі витрати.
Другий варіант – запровадить енергоощадну технологію, щоб знизити витрати на одиницю продукції.
Третій варіант – закриє цементний завод і почне виробляти, наприклад, кахлі, що потребує менше енергії.
Дослідження показує, що українські виробники переважно обирають другий варіант. Вони радше підвищують енергоефективність виробництва, ніж знижують обсяги виробництва чи переходять до інших галузей.
На макрорівні це означає, що зниження використання енергії на одиницю ВВП в Україні переважно спричинене зростанням енергоефективності. Енергетична декомпозиція показує, що якби енергоефективність залишалася на рівні 1996 року, то зараз енергомісткість була б на 25% вищою, ніж у 1996 році.
Це означає, що для зменшення енергомісткості недостатньо зменшувати частку важкої промисловості у ВВП. Зниження енергомісткості переважно спричинене зростанням енергоефективності в промисловості та інших секторах.
Інвестиції в енергоефективність дозволяють підприємствам споживати менше енергії на такий самий або вищий обсяг створеної доданої вартості. Розташований нижче малюнок ілюструє цей висновок для сектору будівництва.
Він показує, що зниження витрат на енергію в цьому секторі на 45% за останні 20 років відбулося, перш за все, завдяки зміні енергомісткості, яка компенсувала зростання ціни. Така сама картина – і для інших розглянутих нами секторів: видобувної галузі, торгівлі та послуг, сільського господарства і транспорту.
Декомпозиція витрат на енергію для будівництва
Витрати промисловості на енергію у 2000-2019 роках виросли на 8%. Зростання випуску спричинило збільшення енергетичних витрат на 23%, ціни на енергію зросли на 99%, а краща енергоефективність знизила витрати на енергію на 114%.
Ми також наклали зміну витрат розглянутих галузей на зміну енергетичних та інших витрат і побачили, що зміна витрат на енергію була незначною порівняно із зростанням решти витрат у кожному секторі. Вочевидь, завдяки тому, що компанії реагували на зростання цін запровадженням енергоощадних заходів.
Нарешті, ми оцінили головні фактори енергомісткості. Ми показали, що зростання цін на енергію знижує енергомісткість через підвищення енергоефективності.
Вищі ціни змушують виробників інвестувати в заходи із збереження енергії. З цього випливає, що ринкове ціноутворення – це один з головних чинників нижчого споживання енергії. Інші чинники, які знижують використання енергії, – це зростання високотехнологічного експорту та кращі показники врядування.
Обидва ці фактори ведуть до збільшення інвестицій у сучасні виробничі технології, що знижує використання енергії на одиницю випуску. Індекс врядування враховує такі фактори: верховенство права, нижча корупція та якість регулювання.
Результати дослідження дають важливі висновки для планування енергетичної політики.
По-перше, стратегію підвищення продуктивності енергосектору слід спрямувати на підвищення енергоефективності, а не на структурні зміни в економіці.
По-друге, ринкове ціноутворення для всіх учасників ринку, промислових та побутових, а також інвестиції в програми підвищення енергоефективності мають бути пріоритетними при плануванні політики сектору.
Ці фактори виявилися найбільш значущими драйверами зниження енергомісткості. Продовження ринкових реформ в енергетиці значно вплине на здатність країни заощаджувати енергію щонайменше в наступне десятиліття.
Для досягнення цілей будь-якої секторальної реформи важливі інституційні фактори. Реформа енергоринку повинна включати контроль корупції, якість регулювання та дотримання законів, наприклад, антимонопольного.
Наше дослідження показало, що таргетування ринкового ціноутворення та капітальних інвестицій разом з інституційними змінами – це найефективніше поєднання політик задля досягнення нижчої енергомісткості в Україні.
Дослідження концентрувалося на невеликих змінах енергетичних цін та довгострокових змінах енергоефективності в економіці протягом останніх 24 років.
Теперішнє значне подорожчання газу в Європі незвичне і може стати руйнівним. Воно поставило енергетично місткі галузі під загрозу зупинки виробництва. У відповідь на це уряд схиляється до запровадження регулювання цін. Таке втручання в ринок довело свою неефективність та нетривкість.
Для підтримки енергетичної трансформації в промисловості потрібна добре продумана стратегічна політика: податкові кредити, співпраця з роздрібною торгівлею, таргетована підтримка. Водночас виробники мають розуміти, що будь-яка програма державної підтримки – це лише тимчасовий захід.
Якщо підприємства хочуть залишитися на ринку, їм слід розглядати підтримку як можливість визначити пріоритети довгострокової політики з енергоефективності.
Стаття надана "Вокс Україна"