Медіація: у прірву регуляції

Медіація: у прірву регуляції

Переваги та недоліки нового закону, який буде регулювати медіацію в Україні.
Понеділок, 6 грудня 2021, 17:34
радник TEFFI Law Firm, керівник практики вирішення спорів та банкрутства

В середині листопада Верховна Рада прийняла закон "Про медіацію". Медіація існує в нашій державі вже багато років. 

За цей час з’явились фахові медіатори, профільні об’єднання, навчальні програми та, головне, ринок медіації. 

І хоча цей ринок не великий, сама тенденція поширення альтернативних способів врегулювання спорів на тлі неефективності судової системи викликає внутрішнє задоволення.

Я прихильник тези, що краще жодного регулювання, аніж погане. Тому давайте розбирати закон (у версії, яка є на сайті ВР України).

Шукаємо недоліки

В першу чергу, виникає питання щодо реєстрів медіаторів. Вести реєстри можуть (а можуть і не вести) об’єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та місцевого самоврядування, які залучають медіаторів або користуються їхніми послугами (до речі, у тексті закону є плутанина між поняттями "послуги" та "процедура"). 

Якщо такий реєстр має бути елементом самоврядування та містити інформацію про всіх медіаторів, які допущені до практики в Україні (відповідають критеріям), то це має бути один реєстр, і його має вести один орган або самоврядна організація. 

І тоді це має сенс. В такому випадку користувачі послуги/процедури можуть пересвідчитись, що звертаються до фахового спеціаліста, а не до шахрая.

Якщо ж такі реєстри будуть вести всі, хто надають послуги медіації або ними користуються, – то навіщо таке "важливе" право записувати в закон? 

І якщо такі реєстри будуть вести та адмініструвати різні організації або органи, то яка мета таких реєстрів? На ці питання закон не дає відповіді.

Окрім того, відкритим залишається питання сумісництва діяльності медіатора. Доречно припустити, що така діяльність не потребує жорстких обмежень щодо сумісництва. Але відповідне застереження потребує фіксації задля того, щоб уникнути непорозумінь під час практичного застосування закону.

Не вистачило в законі й місця для питань врегулювання самоврядування медіаторів. Так, у тексті проєкту згадується кодекс професійної етики. 

Було б доцільно, аби такий кодекс розробила єдина самоврядна організація, і він в однаковій редакції застосовувався б на всій території України. З чинної редакції геть не зрозуміло, хто такий кодекс розробляє, затверджує, видає, і скільки таких кодексів може існувати одночасно.

На противагу, в законі закріплений обов’язок медіатора підвищувати свою кваліфікацію. Таке положення викликає багато питань, зокрема, – який сенс прописувати це в законі? 

Ми живемо у 21 столітті, де постійне самовдосконалення вже навіть не конкурентна перевага, а повсякденна необхідність. 

На мою думку, логічніше це питання залишити поза законом, а вільна конкуренція і репутація спеціаліста зроблять набагато більше для якості медіації, аніж курси підвищення кваліфікації та умовні е-бали.

І завершуючи про негатив, зазначимо, що до тексту закону було б доречно додати процедурні питання проведення процесу медіації з метою їх уніфікації. 

Як правило, процедура медіації має однакові етапи та багато в чому реалізація кожного етапу на практиці залежить від особливостей окремої справи. Але певна уніфікація підходів не завадила і зробила б процедуру більш зрозумілою та прозорою для її учасників.

Шукаємо позитив

Наявність спеціального закону, вимог до особи медіатора, визначення термінів і введення їх в законодавство само по собі вже позитив.

Приємним бонусом при застосуванні процедури медіації під час відкритого судового процесу є можливість оформлення її результатів як мирової угоди. 

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом. Отже, досягнутий сторонами результат підкріплюється державним примусом (якість виконання судових рішень тут не розглядаємо).

Але було б дуже цікаво подивитись на кількість та результати медіації між бізнесом та органами державної влади, зокрема, податковою. Я не вірю в подібну медіацію, але буду дуже радий помилитись.

Корисним є визначення, що медіатор може здійснювати незалежну професійну діяльність або ж працювати як фізична особа-підприємець. Такий розподіл має податкові наслідки та, впевнений, медіаторам таке положення буде до смаку.

Закон має загальний характер. І таку рису я радше віднесу до позитиву. Законотворець залишає простір для учасників процедури та ринку медіації. 

Такий простір є необхідним з огляду на добровільність медіації. А надмірне втручання держави може легко звести нанівець всі здобутки медіаторів України.

І що у залишку?

Не такий страшний закон, як практика його застосування. Медіація в Україні існувала і буде існувати чи то завдяки регулятору, чи то всупереч. 

А ось регуляція для медіації – це щось нове для України, донині не відоме. Та й закон на сьогодні ще не підписаний, а його фінальна редакція не опублікована.

Тож сподіваємось на краще, але маємо бути готовими до будь-чого.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua